Насправді, для нас зараз дуже корисно вивчити кейс Туреччини. У перший день саміту НАТО дехто називав головним переможцем Швецію, але реальний переможець — це Ердоган. Він укотре показав усім майстер-клас із дипломатії та вміння конвертувати у "золото" буквально все.
У нього був ресурс — це членство у НАТО і, як наслідок, право вето на розширення НАТО. І він дуже вигідно продав цей ресурс, що, теоретично, навіть ресурсом не є. Зокрема, він вибив собі низку преференцій у відносинах з ЄС, поставивши навіть питання про членство у цій організації. Щодо останнього поки що заяв не було, а от про зону вільної торгівлі — були. Що характерно, про реформи тут ніхто не говорить. А ще "вибив" контракт на постачання американських F-16, що свого часу було заблоковано через купівлю Туреччиною російських С-400.
Що характерно, Туреччина продовжує активно торгувати з росіянами, залишаючись для них одним з основних напрямків "паралельного імпорту", що приносить Анкарі солідні гроші. А ще гроші їм приносить зернова угода, яку Ердоган лобіює та підтримує.
Висновки
Від агресії росії проти України, мабуть, виграла лише одна держава світу — це Туреччина, одержавши купу "бенефітів" як геополітичних та військових, так і суто економічних.
Що цікаво, сама офіційна Анкара залишається тим ще "взірцем" демократії та прав людини. Досить почитати численні звіті різноманітних правозахисних організацій, але для Туреччини у відносинах з Заходом це жодних проблем не становить. Вони — сильні, вони — корисні, краще мати їх на своєму боці, навіть якщо самі вони не дуже лояльні та послідовні союзники.
Я думаю нам усім треба дивитися на Туреччину, і робити для себе висновки. Ні, не щодо авторитарних тенденцій внутрішньої політики, але щодо деяких аспектів політики зовнішньої, і висновки тут прості:
- Якщо розвиваєш власний ВПК, то ніхто тобі не заборонить використовувати так, як тобі потрібно;
- Якщо маєш силу, то з тобою будуть рахуватися, і не будуть дивитися на інші "не важливі" моменти;
- Будь-який ресурс, що у тебе є, треба використовувати і вигідно "продавати". Геополітика — не місце для подарунків. Наприклад, таких, які робила Україна у 90-ті роки, щедро роздаючи ядерний арсенал.
Петро Олещук, політолог, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”
