У передчутті американський виборів

Попри те, що президентські вибори у США відбудуться у листопаді 2024 року, їх вплив на політичні процеси відчувається вже зараз – як у контексті заяв, так і конкретних управлінських рішень. Зі зрозумілих причин, фокус уваги потенційних кандидатів у президенти значною мірою зосереджений саме на російсько-українській війні, адже це питання має пряме відношення не лише до зовнішньої, але й до внутрішньої політики та безпосередньо впливатиме на вибір громадян. Тож слід звикати до того, що за океаном про нашу країну говоритимуть все більше і більше. І не завжди це буде те, що нам сподобається.   

Спокій та єдність демократів

У таборі Демократичної партії ситуація відносно спокійна та прогнозована. Єдиним потенційним кандидатом на сьогодні є діючий президент США Джо Байден, позиція якого щодо України та російської агресії всім добре відома. І вона навряд чи зміниться, адже перемога нашої країни – це у тому числі й додаткові голоси на виборах. Так, до цієї історії слід підходити максимально цинічно.

Підтримка демократії, глобальне лідерство, протистояння росії, посилення НАТО – все це, безумовно, дуже важливо. Але у демократичних країнах громадяни оцінюють успіх (або ні) своєї влади на виборах. А Україна може стати прикладом саме успіху (причому у всьому вищезазначеному), який допоможе Байдену знову перемогти.

Республіканців штормить

У Республіканській партії ситуація набагато складніша. З одного боку, є Дональд Трамп, який готується до реваншу. Він вже наговорив багато чого про Україну, потім намагався це приховати, але вийшло, як завжди у нього, не дуже.

Суть його позиції дуже проста – треба "швидко виробити угоду", яка зупинить війну, навіть якщо для цього треба залишити за росією частину окупованих українських територій. Коментувати це не має сенсу, адже Трамп – типовий популіст (а не консерватор, як вважає дехто), відповідно всі його заяви та рішення підкорені одній меті – сподобатися виборцям. Точніше, частині виборців, які становлять його "ядерний електорат". А вони, як відомо, є класичними "ізоляціоністами".

З іншого боку, є потенційні кандидати, позиції яких або суттєво відрізняються, або є не настільки однозначними як у Трампа. Наприклад, Майк Пенс та Крис Крісті однозначно на боці України. Ба більше, Пенс навіть критикує Байдена за недостатню допомогу Україні і вважає, що треба робити набагато більше. Однак найцікавішою є кандидатура губернатора штату Флорида Рона Десантіса, якого називають найбільш імовірним суперником Трампа у боротьбі за президентську номінацію від Республіканської партії.

(Не)скандальний Десантіс

Для початку Рон Десантіс дещо "зашкварився", коли назвав російське вторгнення в Україну "територіальною суперечкою", а потім ще й додав, що захист України, яка знаходиться далеко від США, не є життєво важливим інтересом США. За це йому негайно "прилетіло" – причому як від колег по партії та спонсорів (!), так і від експертів, журналістів та ведучих вечірніх ток-шоу.

В результаті, Десантіс заявив, що його оцінки "були неправильно охарактеризовані", путін є воєнним злочинцем, а всі тимчасово окуповані території необхідно повернути Україні. То що це тоді було взагалі? Чим обумовлена така полярність заяв? Думаю, все достатньо просто.

По-перше, дається взнаки брак політичного досвіду Десантіса. Одна справа бути губернатором, інша – робити заяви загальнонаціонального значення. Тож на фоні деякого запаморочення від успіхів (і рейтингів, куди ж без них) його трохи "занесло".

 По-друге, значна частина республіканців дійсно вважає за необхідне дещо переглянути політику щодо підтримки України. Не кардинально, ні, але все ж таки переглянути. А Десантіс якраз й орієнтується на цю частину електорату.

По-третє, не будемо забувати, що якщо його суперником буде саме Трамп, то необхідно намагатися вже зараз заходити і на його електоральне поле відвертих "ізоляціоністів", про яких ми вже згадували. І Десантіс такими заявами принаймні нагадав про себе.

Разом з тим, не слід забувати, що Десантіс – не популіст як Трамп, а системний політик. Тож його лінія поведінки та позиціонування буде прямо залежати від позиції не лише партії, але й інших політичних інститутів та інституцій, а також громадської думки. Остання ж однозначна – 65% дорослого населення США хочуть, щоб Сполучені Штати підтримали Україну у поверненні її території, навіть якщо це призведе до тривалого конфлікту. І саме від цього від буде відштовхуватися, хоч і з певними варіаціями.

Що робити Україні?

Для нас же ключове питання на сьогодні – максимально ефективно співпрацювати з діючою американською владою, робити все для збереження двопартійної та двопалатної підтримки України, розвивати громадську дипломатію та вчасно реагувати на заяви окремих політиків, які суперечать нашим національним інтересам.

Реагувати так, як це зробило наше Міністерство закордонних справ, яке оперативно запросило Десантіса відвідати Україну та на власні очі побачити, що робить росія.   

Ігор Рейтерович, кандидат політичних наук, керівник політико-правових програм Українського Центру суспільного розвитку