Український підприємець і громадський діяч Валерій Пекар дав ексклюзивне інтерв'ю ведучій телеканалу "Ми-Україна" Олені Цинтилі. Поговорили про те, що відбувається зараз у світі, чому час грає проти нас, чи є президент Франції Еммануель Макрон новим лідером Європи та інші важливі питання.

А що відбувається нині в світі?

-Вдячна за час, спасибі, що долучається до бесіди і одразу в лоб, вибачте. А що відбувається нині в світі? 

Що відбувається в світі, можна назвати таким словом, руйнуються світовий порядок, який існував після Другої світової війни. Давайте згадаємо, закінчилася Друга світова війна, ідуть різні міжнародні конференції і створюється нова система міжнародної безпеки, Організація об'єднаних націй, загальна декларація прав людини. Все це є основою для того, щоб ніколи більше не почалася війна. 

Ті, хто переміг у війні, якимось чином ділять сфери світу і роблять все для того, щоб війна ніколи більше не почалася. Навіть було таке гасло “Ніколи знову”. І під цим гаслом Європа була мирною трохи менше, ніж 80 років. І от раптом все це зламалося. Таким чином, в одній частині світу казали “Ніколи знову”, а в іншій частині світу казали “Можемо повторити”.

Ну, ви знаєте, повторили. І це означає, що той світовий порядок, який був заснований на правилах, домовленостях і цінностях, проголошених після Другої світової війни, він вичерпав в себе. Він вичерпав в себе, тому що американці заявили, що вони не будуть виконувати свої обов'язки в тих або інших безпекових союзах, що Європа мусить сама дбати про свою безпеку. І це налякало не лише європейців, це налякало людей в Південно-Східній Азії, де Америка має значні безпекові гарантії. З іншого боку, росія грубо порушила всі правила міжнародної спільноти своєю агресивною війною проти України, загарбав території, анексію (тимчасову окупацію, - ред.)  Криму і так далі. І, по суті, можна сказати, що світовий порядок зруйнований на зміну світового порядку, заснованому на правилах, прийшов світовий порядок, заснований на силі. 

Це погано насправді для всіх, тому що тепер немає союзників і немає зобов'язань, а є тепер сильні країни, які беруть, що хочуть. Один хоче Гренландію, інший хоче Україну, хтось хоче Тайвань.

І слабкі країни, які мають миритися з цим порядком, бути жертвами, його скаржитися на те, що їх ображають, але так влаштований світ. Насправді цей новий світовий порядок нікому не вигідний, і передусім він не вигідний Сполученим Штатам Америки, тому що якщо ви хочете довести, що ви найсильніший, вам доведеться битися час від часу, щоб довести, що ви найсильніший, проливати американську кров, яку вони так бажають зберегти. Але потрібен час для того, щоб все це налагодилося. 

Ми сьогодні, по суті, в цій центральній точці, в епіцентрі цього вибуху, і саме наша стійкість створює надію для всього світу на те, що можна відновити якісь порядки.

ЧАС ГРАЄ ПРОТИ НАС

-Ви написали, що час грає проти США і проти росії, але мене цікавлять ми, то час грає проти нас. А є взагалі в цій ситуації щось, що грає за нас, але з точки зору реального, прикладного, а не просто про гасла і красиві слова в Твіттері про підтримку?

За нас, по-перше, Збройні Сили України. Це вже достатньо, і результатом цього є те, що три роки Україна стримує атаки, по суті, однієї з найбільших армій світу. За нас стійкість і згуртованість українського суспільства, яке попри всю втому, попри все розчарування продовжує стояти і, як ви сказали на початку, пані Олена, кожен і кожна робить на своєму місці те, що може. За нас, очевидно, великі сили, які не зацікавлені в тому, щоб світ перейшов до права сильного. І такі сили є і в США, і в Європі, і в інших куточках світу. Всі ці сили можуть зібратися разом для того, щоб врешті встановився справедливий, сталий і всеосяжний мир в Україні, який вигідний не лише Україні, вигідний багатьом країнам світу.

Лідерство Макрона в ЄС

-Сміливі, яскраві заяви Макрона, вочевидь, він претендує на лідера Європи, на лідера нового західного світу з цінностями, про ядерну парасольку, про війська, які потім не зовсім війська, про об'єднані сили, про патрулювання повітряного простору. Це ж не зовсім про Україну, це більше про те, що вони за себе злякалися, бо Україна їм цікава рівно настільки, наскільки вона прикриває якусь дірку в їхній обороні, або в іншому світі. Змінити цю ситуацію ми не можемо. А що можемо зробити так, щоб по максимуму використати на свою користь? 

Українці теж не кожен дуже переживають за Францію, чесно кажучи, а більше переживають за Україну. Це нормально, коли кожен переживає тільки за себе. Так влаштований світ. Світ не україноцентричний. Ніхто не думає про Україну, ніхто не переживає про нас, крім нас самих. Кожен переживає сам за себе, вони переживають так само за себе. Я б розрізняв політичні заяви, вони можуть бути красивими, яскравими, приносити багато оплесків і політичними діями. А останніми днями ми бачимо політичну дію, ми бачимо створення Європейського оборонного союзу, ми бачимо створення величезного інвестиційного фонду, який буде підживлювати розвиток Європейської безпеки і оборони. Ми бачимо реальні гроші, які виділяють сьогодні ті або інші країни Європи. І ті, хто зараз це робить, це наші перші союзники, безумовно. Вони не роблять, можливо, гучних заяв, але вони виділяють конкретні гроші зараз в Україні. І ми бачимо, що є країни, які, подивившись на політику США, продовжують і нарощують допомогу Україні не лише грошима і зброєю, а й, наприклад, розвідувальною інформацією і багатьом іншими компонентами необхідними для нашої стійкості.

Давайте дивитися не на слова, а на дії, і ми побачимо, що дії достатньо багато. Очевидно, що сьогодні Україна зацікавлена передусім сама в своїй перемозі, але наша поразка створить величезні проблеми для багатьох країн світу. Хоча нам це буде не важливо, тому що нас вже не буде.

ТАКОГО СЦЕНАРІЮ БОЇТЬСЯ УКРАЇНА

-Пане Валерію, я таки не розумію, я вас слухаю і не розумію, то ви оптимістичний чи песимістичний?

Я не оцінюю ймовірностей, я оцінюю реалістичну картинку. Я волію говорити не про те, яка ймовірність в оптимістичних і песимістичних сценаріях, а скоріше про те, що конкретно ми мусимо робити тут і зараз для того, щоб було краще і не було гірше. І якщо говорити про те, що ми мусимо робити тут і зараз, тут дуже зрозуміла картинка.

По-перше, Україна мусить стояти і не віддавати нікому свою незалежність і свій суверенітет. Це означає, що як би не проходили українські переговори з будь-якими суб'єктами міжнародної політики, безумовно має бути пріоритет тому, щоб не перетнути червону лінію української капітуляції. Ми знаємо, що ті умови, які нам нав'язує сьогодні росія, це не лише віддача якихось територій і величезній маси українських громадян і громадянок на цих територіях, це не лише про питання НАТО, а передусім найголовніше це питання української “демілітаризації” і “денацифікація” в лапках, як вони кажуть.

Тобто йдеться про обмеження розміру Збройних сил України до якоїсь іграшкового розміру, про заборону Збройних сил України і про повернення в український інформаційний простір всіх російських політичних і інформаційних агентів, які мусять реалізувати тут щось на кшталт грузинського сценарію, якщо не вдасться реалізувати і шкірійський сценарій. Я його вважаю передусім більш загрозливим. Коли ставиться намісник і винищується просто всі, хто не згоден з цим, а крім тих, хто встиг швиденько кудись втекли.

Ось така історія. І це означає, що передусім нам потрібно тримати суспільну згуртованість навколо ідеї про те, що Україна мусить вистояти. Україна в жодному разі не може погодитися на капітуляцію.

Капітуляція не гарантує нам збереження життя. Капітуляція не гарантує українським чоловікам, що вони збережуть життя, тому що вони просто будуть мобілізовані і підуть штурмувати під російським триколором центральноєвропейські столиці на кшталт Варшави або Вільнюсу. Як сказав український журналіст Павло Казарін, ціна миру може бути вищою за ціну війни. Оце треба розуміти.

Ну і, звичайно, нам потрібно посилити українську дипломатію. Передусім це європейський напрямок, пробудити Європу, допомогти їй швидко консолідуватися. Далі це американський напрямок. Ми розуміємо, що президент Трамп представляє не всю Америку. В Америці неймовірна кількість прихильників України.

І не лише серед тих, хто представляє демократичну партію, а й серед республіканців, і не лише класичних консервативних республіканців, рейганістів, можна сказати, а й навіть серед крила, яке називається MAGA, Make America Great Again, навіть серед трампістів є багато людей, які підтримують Україну. Власне, це і є метою нашої політики на американську напрямку. І є величезна кількість непартійних фахівців організацій і широких верст американських громадян, які абсолютно по-іншому бачать цю реальність, і яким сьогодні соромно за свою країну.

З ними з усіма треба працювати на різних рівнях. Релігійна організація з релігійною організацією, університет з університетом, міська влада з міською владою, бізнес з бізнесом, громадянин з громадянами. На всіх рівнях ми сьогодні мусимо це говорити, і всі, хто сьогодні може щось писати, говорити, дзвонити, розмовляти з Європою, Америкою і тощо, практично вже сьогодні це роблять і будуть робити надалі.

А всі ті, хто не можуть нічого такого ж зробити, тут дуже просте правило, про яке я також писав. Не може бути частиною рішення, не будь частиною проблеми. Не створюй зайвих проблем повторенням російської пропаганди, яка сьогодні буде виливатися на нас з кожної праски, і вже не лише з російського боку, а й з американського боку.

Чесно кажучи, не думав, що доживу до того, що американська пропаганда буде повторюватись за російською.

ПРОПАГАНДА ЗАЙШЛА В АМЕРИКУ

-Слухайте, насправді я хотіла запитати, а вже час на Білому домі табличку міняти на Кремль, чи ще не час? Бо те, що ретранслюється, і я змушена вивчати величезний потік російської пропаганди і фіксувати все те, що вони говорять. 

Три дні. Три дні проходить від того, як вони її озвучують в зомбоящику ротами своїх пропагандистів, і далі це повторює Трамп або хтось навколо. Або з'являються фейки, які ширяться в іксі або Ілоном Маском. Рівно три дні, навіть не доби, трохи менше. 

Тобто все? Можемо ставити п'ятірку чи п'ятірку з плюсом інформаційно-когнітивним атакам і війнам, стратегам російським, які реально підкорили американські розуми, ну або розуми трампістів, які навколо нього зараз у Білому домі?

Очевидно, що російські пропагандисти працюють непогано, з точки зору просування російських інтересів. І так багато років вони це роблять із такими величезними бюджетами, що, на жаль, українські пропагандисти за своїми крихітними бюджетиками не можуть з ними зрівнятися жодним чином. Але, треба розуміти, що це ж не просто так прокинулися американські очільники, раптом подивилися російський, як ви кажете, зомбоящик, і вирішили, що там говорять правду.

Я, до речі, нагадаю, що цей зомбоящик ще буквально нещодавно закликав взяти Вашингтон, посипати Америку ядерним пеплом, і що там ще зробити і так далі. До речі, багато американських журналістів, коли я про це кажу, дивуються і просять підтвердження. На щастя, в українських аналітиків є хороші колекції таких російських виступів.

І йдеться не лише про російських телепропагандистів, а й про людей, які наближені до керівництва російської держави. Але, очевидно, не тільки в успіх російської пропаганди. Було би смішно говорити про те, що нинішня політика американської адміністрації повністю породжена російською пропагандою.

Очевидно, проблема глибше. І ця проблема в тих базових трендах, які багато років наростали. Ми можемо хоча б поверхово його глянути.

По-перше, Америка багато років мріяла про те, щоб припинити бути світовим поліцейським, підтримувати безпеку в різних куточках світу, підтримувати демократію, освіту, охорону здоров'я. Дуже багато американців, мільйони американців вважали, що це марне витрачання грошей, і треба всі ці гроші повернути в Америку, щоб вирішувати американські проблеми. І, власне, тому Америка заявила, що вона йде з Європи, і Європа сама тепер мусить займатися своєю безпекою.

Очевидно, Європа не доплачувала за свою безпеку, але це не означає, що Америка мусить таким чином зганьбитися, тому що очевидно, що тепер європейці будуть десятиліттями підозрювати Америку в тому, що вона недостатньо щира і недостатньо вірна своїм зобов'язанням. Знаєте, щоб побудувати довіру і хорошу репутацію, потрібні десятиліття, десятиліття. А щоб зруйнувати довіру і хорошу репутацію, треба один раз робити щось погане.

От така несиметрія створює великі проблеми. Один раз ти сказав, що на тебе не можна розраховувати, тому що ти господар свого слова захотів, дав, захотів, забрав назад. І тепер все.

І, до речі, це все не тільки в Європі. Моментально по тому, як віце президент США Венс виступив на міністерстві безпекової конференції, в Південно-Східній Азії з густ міністра оборони Сінгапуру прозвучала фраза, яка висловлює точку зору багатьох країн того регіону, що моральна присутність Америки протягом 60-х років виправдовувалася протистоянням загрозі тоталітарного режиму, а тепер Америка перетворилася з захисника демократії на її підривника, а далі на орендодавця, який вимагає орендну плату. Отже, перший тренд – це тренд залишити всіх займатися своєю безпекою, займатися собою.

І тут російська пропаганда нічого не зіграла, цей тренд наростав в американському соціалісті багато-багато років. Другий тренд – кожна американська адміністрація, що республіканська, що демократична, що Буш молодший, що Обама, що Байден – всі вони хотіли перезавантажити стосунки з росією на початку своєї каденції. Притому це завжди призводило до ще гіршого стану російсько-американських стосунків, але кожен новий американський президент абсолютно точно вважав, що я же великий переговорник, я же зможу це зробити, і ніхто не зробив.

А от я зараз вам покажу. Я пам'ятаю, як американців подарували росіянам величезну червону кнопку. Пам'ятаєте, на ній було написано перезавантаження… 

-Перегрузка.

А? Перегрузка. Майже у при всій повазі російсько-американських стосунків, але погане знання російської мови призвело до того, що замість перезавантаження вони написали перевантаження. 

-Так, перезагрузка.

Що власне і сталося. І третій великий тренд, який нам треба взяти до уваги, також в ньому немає України, і також в ньому росія є об'єктом і не суб'єктом. Йдеться про те, що Америка вважає саме Китай своїм основним суперником в 21-му сторіччі, а значить треба відірвати росію від Китаю, розвернути її в бік Америки і проти Китаю.

Ми знаємо, що це неможливо, ми знаємо, що Китай вже настільки з'їв росію, він настільки інтегрований в російську владу, він настільки впливовий, він настільки визначає, що відбувається в росії, що відірвати рф від Китаю є неможливим. Ну, але в Америці вважають інакше і хочуть спробувати. І от ці три тренди, власне, і пояснюють, чому в цій грі Україна по суті виглядає лише такою розмінною монетою.

Нам відверто кажуть, слухайте, Україна не настільки важлива порівняно з задачою відірвати росію від Китаю для протестування з Китаєм. Можна Україну і пожертвувати. Ну, ми з цим не згодні.

Отже, йдеться про те, що не лише російська пропаганда, а і загалом вся картина світу для американських політичних еліт виглядає таким чином, що в ньому немає місця України. Є чимало книжок, в яких пояснюється, що американська політика завжди розглядалася через московську призму. Завжди була наслідком того, як сформувалася американсько-російські стосунки. Ми зараз маємо шанс поміняти це. 

КИТАЙ НАМ ДРУГ?

-Хочеться вірити у це. Якщо говорити про Китай, я живу в селі під Києвом, то пішла в сільський магазин, ну що в сільському магазині, овочі купити, купую часник.

Ви можете не вгадувати, звідки привезений той часник в сіло в сільський магазин. Made in China. І це про те, скільки Китаю в усьому нашому.

Велике у мене до вас питання. Коли ми говорили про дипломацію, а зараз ми бачимо, напередодні була заява від Пекіна про те, що не можна говорити про Україну без України, не можуть бути перемовини без України. Все це сталося після чергового перепідписання домовленостей в аграрці між Києвом і Пекіном.

То чи є нам сенс стукатися в китайські двері? І з яким меседжем нам туди потрібно йти, якщо йти? Чи в принципі це марна трата часу? 

Китай нам не друг. Це абсолютно однозначно. Китай нікому не друг, окрім Китаю. І країни, які з Китаєм ведуть справи, знають, що якщо ти щось підписуєш з Китаєм, треба прохувати пальці на руках до того і після того. Може їх стало менше. Але з іншого боку, ігнорувати присутність Китаю на світовій арені неможливо, саме тому, що він є сьогодні найпотужнішою країною. 

І якщо ми розколупаємо ті речі, якими сьогодні воює українські Збройні сили з росією, а російські збройні сили з Україною, ми бачимо, що вони всі наповнені китайськими компонентами. Таким чином не тільки часник у сільському магазині, а й те, чим безпосередньо сьогодні воюють, все це китайське. Отже, нам не треба чекати, що Китай прийде, порядок наведе, чи мріяти про те, щоб стати сателлітом Китаю замість росії.

У нас немає того, що запропонувати Китаю кращого, ніж росія, бо росія може запропонувати Китаю величезні простори, величезні багатства Сибіру. У нас такого немає. Але ми можемо грати на китайському інтересі, показуючи Китаю, що продовження війни насправді не в його інтересі.

І дійсно, подивіться, що відбувається. Якщо дивитися на все, що відбувається китайськими очима, давайте спробуємо уявити собі, що ми сидимо в Пекіні, і дивимося на це все з Кабінету в Центральному комітеті КП Китаю, ми тоді що бачимо? Що Америка готується до торговельних війн з Китаєм, що Європа мізинтероризується вперше за 80 років, що глобальна торгівля під питанням, що глобальна безпека під питанням, безпека світових торговельних шляхів, що Америка готова розпочати якісь операції на Близькому Сході, які призведуть до подорожчання нафти, що росія наближається до своєї катастрофи, тому що вона не може безкінечно воювати, у них скінченні ресурси, скінченна стійкість. Ми, звичайно, переоцінюємо, наскільки росія потужна, ми вважаємо, що вона величезна, вона безкінечна і так далі, непереможна.

Це не так, це російська пропаганда. І нарешті, що відбувається, всі країни світу починають думати, а чи не треба створити ядерну бомбу, тому що тільки вона забезпечує нам реальну безпеку. Всі ці речі суперечать безпосередньо інтересам Китаю.

І от Китай сидить і думає, що ж відбувається, відбувається речі, які погані для Китаю, давайте ми якось це зупинимо. Ось звідки вихід китайських представників зі словами, що не можна нічого говорити про Україну без України, передусім. Бо, чесно кажучи, аграрна сфера в Україні дуже важлива, але вона набагато важливіша для Північної Африки, наприклад, де не можуть вижити без українського зерна, ніж для Китаю, який може пережити без України.

А ось без світової торгівлі пережити Китай не може. Без світової безпеки, де він може сьогодні указати своє домінування, пережити не може. Тому очевидно, що українська дипломатія мусить влучно використовувати всі ці речі і показувати, що світ, заснований на правилах і домовленостях, є всім вигідним.

Всім вигідний. Можливо, окрім Путіна. Але навіть і в росії є великі сили, яким вигідно, щоби настав сталий всеосяжний справедливий мир.

Тому що ми знаємо, що в росії значна частина населення російської федерації – це інші неросійські народи, доля яких достатньо сильно схожа на долю українського народу. Завойовані, пригноблені, знищені, русифіковані. Примусове гнання на імперські загарбницькі війни.

І це означає, що крах росії створить десятки нових незалежних держав, які оберуть, значна частина з них обере саме європейський шлях розвитку і буде орієнтуватися на Європейський Союз. А інші оберуть шлях розвитку, орієнтований на Японію, Південну Корею і інші демократичні країни – Південно-Східній Азії.

В росії розпочався бунт та розпад. До чого тут США? 

-От тут ви мені звучите як максимально оптимістичний науковець, тому що, зізнатися, я не бачу такого поступу, такого прагнення, взагалі попиту на ідею стати незалежними.

Ми з вами прогнозували тисяча гробів, 10 тисяч гробів, 100 тисяч гробів, прийдуть, поїхали туди труни, не вийшли люди на вулицю, стануть жити гірше, вийдуть, не вийдуть. Я все ж чекаю, коли холодильник виведе людей з голодними шлунками на вулиці. Питання в тому, що не видно від тих поневолених народів запиту на свою незалежність.

Пам'ятаєте, свого часу на Далекому Сході була історія про губернатора, у нього рило в пушку і руки по лікті в баблі, звісно, були. Але от тоді було повстання заради оцього губернатора. І все, дуже швидко воно зім'ялося.

А більше, крім походу Пригожина, нічого і не було, нічого і не сталося. 

Ви мене представили як викладача Києво-Майданської бізнес-школи, це правильно. Але водночас я є головою правління Української громадської організації, яка називається Деколонізація, і мається на увазі деколонізація саме росії.

Ми безпосередньо працюємо з національно-визвольними і регіоналістськими рухами. І тут я хочу сказати, що рік тому, наприклад, в Башкортостані 10 тисяч людей вийшли для того, щоб захистити свого лідера, якого хотіли посадити в тюрму на тривалий термін. І проти них вийшов російський ОМОН.

Людей було більше, вони побили ОМОН. Збирали ОМОН з кількох областей для того, щоб побити цих людей, загнати їх додому, а когось там за катували і вбили. У нас про це дуже мало хто знає, а ці люди нікуди не поділилися, вони пішли подивитися.

-Вони не показали це по телеку, тому ми цього не знаємо.

Очевидно, а хто у нас вивчає росію? Все, що ми знаємо про росію, це те, що нам показують по російському зомбоящику, як ви сказали. Або давайте подивимося на Північний Кавказ, де практично щотижня відбуваються якісь зіткнення представників того або іншого національно-визволеного руху з російськими спецслужбами.

Збройні зіткнення з загибеллю ФСБшників і так далі. А у нас буває, пані Олена, дуже сумно було, коли українські журналісти просто копіювали російські новини слово в слово, назвавши цих людей, які воюють за свободу свого народу, бойовиками або терористами. Там багато що відбувається.

Але очевидно, що для того, щоб все це відбулося, потрібен певний триггер, потрібен певне велике події. Такою подією, очевидно, будуть ті поразки, які врешті буде зазнавати під ударами Збройних Сил України.

В 1991 році, на початку року, Радянський Союз був абсолютно незламним. Це була потужна ядерна держава більше того. Ця держава провела референдум за збереження себе. І масово громадяни Радянського Союзу, в тому числі українці, проголосували за збереження Радянського Союзу.

Тоді ж, навесні 1991 року, американські розвідувальні організації випустили звіт, в якому писали про те, що Радянський Союз незламний, політично потужний, нічого йому не загрожує. Далі події розвивалися певним чином, і вже 1 грудня 1991 року 90% українців проголосувало за незалежність України. І буквально через кілька тижнів Радянський Союз припинив існування, як політична одиниця, прапор його був спущений, і його єдиний, перший останній президент пішов в відставку.

Все це сталося протягом одного лише року. Чому? Тому що імперія завалюється дуже-дуже-дуже повільно, без таких зовнішніх ознак, які можна було б легко побачити, а потім раптово. І те, що ми зараз постерігаємо, нагадує мені дуже сильно процес занепаду Радянського Союзу.

Нагадаю, імперія розпадалася в ХХ столітті двічі, в 1917 році, коли стала незалежною Польща і Фінляндія, і, на жаль, не дуже тривали час країни Балтії, але Польща і Фінляндія змогли відстояти свою незалежність. В 1991 році стали вільними Україна, Грузія, Естонія, Казахстан і інші країни, але всередині ще залишилися інші народи, які так само прагнуть незалежності, і воно рано чи пізно настане. Цей процес є складним, він не є однозначним і, можливо, його детальний розгляд виходить за рамки нашої сьогоднішньої зустрічі, але ми ці процеси спостерігаємо, вивчаємо, допомагаємо цим рухам сформувати свої позиції, і рано чи пізно це буде.

Я би сказав, що це є стара українська націоналістична традиція, тому що ще в 1943 році, в розпал Другої світової війни, Організація Українських Націоналістів перша зібрала Конгрес поневолених народів і проголосила створення антибільшовицького блоку народів, проголошуючи тоді чітке гасло, що Україна ніколи не буде остаточно вільною, поки є інші невільні народи, які можна кидати в імперську війну проти України. Свобода в Україні, свобода народам. 

-І воно співпадає. Пане Валерію, як на вашу думку, всі ці рухи в росії, вони пришвидшаться або сповільняться через те, що відбувається зараз в Сполучених Штатах? Для мене шок-контент було тоді, коли в країні, яка зве себе лідеркою цінностей і свободи слова, раптом взяли і забороняли купу книжок, “451 градус по Фаренгейту” туди потрапив, “Грона Гніву”, “Володар Мух”, “Вбити Пересмішника”, ну і багато-багато інших, в яких йдеться і про Голодомор, і про геноцид, і про раси і так далі. Далі у нас з'являється Рубіо з Христом на лобі.

Ми можемо як завгодно трактувати його релігійність і символізм, і спосіб передачі “привіт”, умовно кажучи, своїм одновірянам, але тим не менше. Далі з'являється історія про гоніння студентів, які раптом виходять і насмілюються висловити свою точку зору. Що відбувається в США і чи прискорить воно процеси розпаду росії, про які ви говорите? 

 Я би сказав, що процеси розпаду росії мають свою внутрішню динаміку, яку передусім пояснюється внутрішнім російськими причинами, внутрішнім імперськими причинами.

Такими, як економічна криза викликана війною, грошей стає менше, а це означає, що регіони отримують менше грошей, донорів забирають більше, реципієнтам дають менше, і люди стають біднішими. Очевидно, люди не вийдуть на вулиці, ніколи не переможе холодильник, телевізор, тому що в росії люди насправді втратили свою спроможність до якогось протестів. Єдині протести, які ще можуть бути, це протести національної основи.

І їх якраз ми спостерігаємо. Я ніколи не очікував в росії голодних бунтів. Я думаю, що це неможливо. Як казав Михайло Михайлович Жванецький, “не жили добре, не треба і починати”. Це є російське гасло яке вони там використовують.

Отже, я не вірю в бунти олігархів, в росії вже немає олігархів, є просто люди яким дали потримати власність. Не вірю в бунт військових, не вірю в голодний бунт. Я вірю в тих хто має суб’єктність, це регіональні еліти, це, скажімо там, маргінальні еліти, на кшталт Пригожина, якого ви сьогодні вже називали. От це можливо і, власне ці регіональні рухи і матимуть найбільшу потужність. 

Отже, економічні процеси в росії і зростання національної свідомості, ідентичності багатьох народів, з тієї точки зору, що я спостерігаю процеси в багатьох народах на теренах російської федерації, чітко бачу повторення, ну просто дежавю, повторення того, що я бачив в Україні в кінці 80-их на початку 90-их. Один в один, ті самі процеси, просто із затримкою і меншою швидкістю. А зараз вони набирають швидкість, тому що час прискорився.

А тепер що стосується Сполучених Штатів Америки, це країна із давніми традиціями демократії. Дайте їм час для того, щоб ті сили які там є оговталися. І передусім це будуть суди. Суди які завжди становили основу американської демократії, вони вже почали свою роботу. Очевидно суду потрібен час, щоб розпочати свою роботу, ніхто не виносить рішення за п’ять хвилин.

Наприклад, рішення не робити виплати по контрактам USAIDа вже скасовано верховним судом США. Тобто це означає, що це вже суд не першої інстанції, це означає, що потрібен був час, щоб прийняти це рішення. Далі це будуть прокурори, різні губернатори, очевидно це будуть профспілки, яким не подобається такі масові звільнення. І вони будуть займатися, щоб захистити звільнених людей. Це будуть фермери, по інтересам яких зараз ударяють торгівельні війни.

Рано чи пізно згуртується демократична партія, рано чи пізно згуртуються консервативні класичні республіканці, які мріють повернути собі свою партію, яка по суті була у них привласнена. Тож дамо трохи часу американцям, щоб вони розібралися зі своїми проблемами, а ми давайте розберемось зі своїми.

СКІЛЬКИ часу ЗАЛИШИЛОСЬ У ТРАМПА?

-Давайте закінчимо тим, з чого почали. То скільки часу є у Трампа? Його чотири роки, більше, менше чи він назавжди?

Ну по-перше у Трампа через два роки будуть проміжні вибори, в яких він може втратити вплив на Конгрес. По-друге у Трампа зараз “медовий місяць” і якщо він не покаже якихось серйозних результатів, а економіка буде показувати негатив - буде дуже багато запитань від його виборців. І я би сказав, що зараз все дуже пришвидшилося, бо ні в кого немає часу. Дивіться. в України немає часу, бо ми стікаєм кров'ю, у росії немає часу, бо в неї все менше і менше спроможність вести агресивну війну проти нас. В Європі немає часу, бо потрібно швидко дуже розгортатися, ці всі процеси потребують великого часу. В Америки немає часу, бо Трампу треба показати результати, щоб вони були схвалені американськими виборцями.

І здається тільки у Китаю є безліч часу, і він сидить і чекає. Але початок торгівельних війн з Америкою означає, що в Китаю також не багато часу. Тому що ці торговельні війни можуть призвести до краху Китаю в перспективі.

Це означає, що у всіх мало часу, і що події будуть розгортатися з такою шаленою швидкістю, що в нас реально буде зносити дах.

Отже, що треба зробити? Прибити дах міцно цвяшками, щоб його не знесло, а це означає триматися, стояти, допомагати тим, кому складніше. І, очевидно, не поширювати російську пропаганду, не ставати частиною проблеми. А, бажано, ставати частиною рішення.