Мотиваційний спікер і автор світового бестселера "Приборкання тигрів" Джин Ловлесс приїхав до України, щоб підтримати друзів і побачити країну, яка стала для нього символом мужності. Під час візиту він пережив обстріл у Львові, відвідав центр реабілітації Unbroken та поділився своїм баченням сили, стійкості й лідерства українців.
Про те, що його найбільше вразило, чому називає українців "суперлюдьми" і як вчиться у них сміливості, - розповів у ексклюзивному інтерв’ю для "Ми - Україна".
Чому Ловлесс приїхав до Києва?
-Зараз ми у Києві. Тому моє перше запитання. Яка мета вашого візиту? Чому ви вирішили приїхати в Україну? Яке ваше перше враження про країну?
Це важке питання. Моя ціль – це дружба. Я думаю, коли у друга важкий день, ти приходиш до нього. І я подружився з українцями, зокрема, завдяки книзі. Я отримав надзвичайні листи, повідомлення в Інстаграм від людей, які читали цю книгу. Тому коли почалася війна, і все ставало важче, я дуже хотів приїхати. Це зайняло трохи часу, але мені вдалося це зробити.
Моє перше враження – це неймовірна натхнена мужність. Я думаю, що люди за межами України, можливо, не розуміють, що тут усі продовжують жити своїм життям. Відводять дітей до школи, роблять звичайні речі. І спостерігати за цим, коли лунають сирени, коли люди витримують цей тиск, а ще й той жах, що хтось іде на фронт захищати країну. Усе це залишає надзвичайно глибоке, зворушливе враження мужності і рішучості.
Ловлесс про пережитий обстріл у Львові
-Я також знаю, що ви мали важкий досвід у Львові, де ви були на вихідних. Тоді росіяни атакували місто дронами та ракетами. Ви навіть провели багато часу у бомбосховищі разом з іншими українцями. Що ви відчували в той момент? Хтось вам допомагав? Можливо, хтось пояснював, що відбувається? Адже, як ви знаєте вже, в Україні є спеціальний ододаток, за допомогою якого ми можемо бачити, що діється навколо.
Отже, перш за все мені було не важко. У готелі було підземне укриття, і, думаю, там ми були цілком у безпеці. Тож це було досить просто. І, звісно, в мене є дім в іншому місці, куди я можу повернутися. Тобто для мене це не постійна ситуація. Тому мені, чесно кажучи, було легше. Товариші, ось що було справжнім. Навіть посеред ночі, коли ми сиділи в коридорі, моя сусідка Тетяна пішла нагору, щоб знайти каву для себе, своєї подруги і для мене. Ми навіть не розмовляли до того. Вона просто спустилася вниз, запропонувала мені каву і так ми почали говорити. У мене також була чудова волонтерка з книжкового форуму Юлія. Вона спеціально приїхала аж до Польщі, щоб знайти мене і привезти назад через кордон. Вона витратила, мабуть, близько 12-ти годин у дорозі лише для того, щоб мене зустріти і доправити сюди. Під час тривоги, повітряної атаки, вона писала мені кожні 10 хвилин. Тоді як сама сиділа у ванній кімнаті зі своєю маленькою донечкою. Вона не була в такій безпеці, як я, і все ж постійно перевіряла, чи зі мною все гаразд, надсилала мені переклади з додатка, звідки летять дрони і балістичні ракети. Я відчув неймовірну людяність і доброту.
-Але ви не чули вибухів із бомбосховища, так?
Підлога вібрувала, і шум був дуже гучний, але думаю, ми не були в епіцентрі подій. Для інших людей у Львові, де були руйнування, ситуація була зовсім іншою. Але навіть перебуваючи в укритті, я розумів, який це рівень насильства над мирними жителями.
Плани у Києві і критика через скасований візит у минулому
-Але чи можу я ще запитати вас про ваші плани у Києві? Можливо, ви плануєте зустрітися з кимось або подивитися щось особливе?
Насправді мої плани на сьогодні – це попрацювати з книжковими магазинами та моїм видавцем BookShelf, зустрітися з якомога більшою кількістю людей. Усі роялті від продажу моєї книги в Україні підуть до фондів Unbroken і Gen.Ukrainian. Тож я приїхав не продавати книгу. Я тут заради дружби і хочу провести якомога більше часу з друзями сьогодні.
Як я вже згадував, повідомлення, які я отримував щодо книг. Я думаю, книги – це щось особливе.Вони створюють зв'язок між свідомостями через слова. Це прекрасне явище, яке дарують нам книги. І цей зв'язок між моїм досвідом, який я описав, і досвідом моїх читачів дуже важливий. Саме заради цього я тут. Я тут, щоб показати дружбу. Я також тут тому, що на початку цього року мала відбутися подія, але її скасували. Це було не моє рішення. Мене запросили приїхати, я погодився. І гонорар мав бути переданий у фонди Gen Ukrainian та Unbroken. Потім подію скасували. Я не знаю, чому. Але публічно було сказано, що це через питання моєї безпеки. І потім почали писати, що я злякався приїхати. Тому для мене було дуже важливо виконати ту обіцянку, яку я дав – приїхати. Тоді я не зміг цього зробити, а тепер хотів упевнитися, що своє слово я дотримав.
-Я знаю, що ви зіткнулися з хвилою критики через цей візит. Що сказала ваша сім'я цього разу, коли ви повідомили їм, що все ж їдете в Україну?
Ви маєте на увазі про критику чи про саму поїздку в Україну?
-Про ваше рішення – приїхати попри все.
До речі, це дуже цікаво, Моя родина мене повністю підтримала. У мене є одинадцятирічна донька. Можна було б подумати, що вона хвилюватиметься, коли її батько їде в Україну, але ні. Ми поговорили про те, що українці живуть своїм життям: діти ходять до школи, вона також ходить до школи і розуміє, що це означає. Вона знає, чим я займаюся. Вона знає, що завдяки своїй роботі я маю друзів по всьому світу. Тож вона мене повністю підтримала. Цікаво, що єдині люди, які сказали мені не їдь в Україну, це були деякі клієнти, які просто не розуміли ситуації. Саме тому для мене було важливо ділитися історіями про цей візит у LinkedIn, в Instagram про дружбу, про доброту, про реальне життя українців. І про те, як ви, попри все, продовжуєте свою роботу.
Візит до реабілітаційного центру
-Можу я також запитати про Львів. Я читала у вашому інтерв'ю, що ви планували відвідати реабілітаційний центр у Львові. Чи вдалося вам це зробити?
Так, я був там. Із усього, якщо це те, що викликало в мене певне хвилювання перед цим візитом, хоча це ніколи б не зупинило мене, я дуже хотів поїхати, але хвилювався побачити реальність, через що люди проходять. І мене глибоко вразили чоловіки, пацієнти, з якими я зустрівся. Їхнє братерство, те, як вони піклуються один про одного. Їхня відвертість у розмовах про страх, про те, як вони використовують мистецтво, пісню і музику, щоб повернути собі відчуття людяності. Науковці та рівень турботи, який забезпечують у центрі Unbroken, від дизайну, що створює затишок, а не лікарняне середовище, до найсучаснішого медичного обладнання.
Усе це було надзвичайно надихаючим. Це був складний, але чудовий момент провести трохи часу з людьми в Unbroken. Потім я провів коротку зустріч із мером Львова Андрієм увечері. І знову мене вразила його прихильність проєкту Unbroken, його відданість підтримці всіх сфер життя Львова та України, а також увага до психічного здоров'я. Він був схожий на дідуся, який думає, як я можу подбати про цих людей. І це здавалося абсолютно щирим.
-Я цілком погоджуюсь. Їхня стійкість теж змінила мій погляд на життя. Тому що іноді, чесно кажучи, мені також здається, що мої справи йдуть не так добре, як хотілося б. Але коли я дивлюся відео наших військових, які відновлюються після поранень, або спілкуюсь з ними, то розумію, наскільки дрібними є мої власні проблеми, якщо чесно.
Дякую.Це дуже, це правда і важливо для нас усіх. Це справді допомагає побачити все в правильній перспективі. Поки я був тут, я також дивився документальний фільм по телебаченню про Олену, жінку військову, яка, наскільки я розумію, стала відомою. І навіть коли фізичних поранень не видно, спостерігаючи за нею, стає зрозуміло, якою величезною є емоційна ціна. Тож так, це змушує подивитися на власні труднощі під зовсім іншим кутом.
-Я також хотіла б поговорити більше про Ваш доосвід, адже Ви працювали і працюєте з багатьма компаніями з різних країн і з різними підходами. А як щодо українських організацій? Можливо, Ви отримували пропозицію про співпрацю, або маєте ідею, як це можна було б зробити?
Моя робота поділяється на дві частини. По-перше, я пишу. Це одна частина. А по-друге, я виступаю перед людьми з організацій, говорячи про зміни, вихід із зони комфорту, про виклики та невизначеність із дуже чіткою картою того, як ми можемо з цим працювати. А ще я допомагаю лідерам вести свої організації через зміни, невизначеність і до кращих результатів. Зараз я ще не співпрацюю з українськими компаніями і, безумовно, приїхав не з комерційних причин.
Але хочу сказати українським бізнес-лідерам і людям загалом, якби ви сиділи в моїй аудиторії в Берліні, Каліфорнії чи Дубаї, ви самі могли б виголосити ту ж промову, що і я. Ви пройшли через невизначеність, потрясіння і продукуєте блискавичні адаптаційні реакції на загрозу та виклики. Ви навчаєте світ, як це робити. Я розумію, це не те, чого ви прагнули, але якщо подивитися на це з точки зори майбутнього української економіки, ви вже відомі, вами захоплюються. Вас глибоко поважають за те, як ви реагуєте, як здатні змінюватися і адаптуватися. Це справжні суперсили у світі, що постійно змінюється, і я бачу це щодня.
Тож хочу сказати, у цьому всьому є величезний позитив. Коли це мене, коли настане майбутнє, тримайте голови високо і груди розправленими. Адже те, чому ви навчилися тут, ви зможете навчити увесь світ. І це стане вашою суперсилою у власному бізнесі.
"Політики не готові будувати майбктрнє"
-А як ви вважаєте, які навички або якості визначатимуть по-справжньому успішних лідерів у найближчі десятиліття?
У політиці сьогодні справді є проблема. Часково відсутня готовність будувати майбутнє. Ми просто намагаємося вижити і говоримо людям те, що вони хочуть почути. Я не маю на увазі якусь конкретну країну. І, звісно, не Україну. Але це справжня проблема. Тож лідери майбутнього у політиці насамперед. Але також і в бізнесі вже роблять це. Їм потрібно вести людей вперед. Вони не можуть просто стягувати з них податки. Вони мають вести їх за собою.
Тому бізнес-лідери вже сьогодні можуть навчити політиків, як створювати чітке бачення того, куди ми прямуємо, і як об'єднувати людей навколо цієї мети. А потім, і це найважче, дозволити людям, тобто передати їм право ухвалювати рішення, щоб вони самі будували це майбутнє. Для цього їм потрібні чіткі орієнтири, межі, щоб зрозуміти, де можна будувати, а де ні. Вони повинні усвідомлювати свою роль у творенні. Але потім ми маємо їх підтримати, надихнути, дати сміливість і впевненість, щоб вони діяли. І я думаю, що це глобальна тема.
Лідери мають уміти робити це, люди мають навчитися говорити: "Добре, у мене є сила, я буду будувати". Проте більшість не хоче брати відповідальність. Ми чекаємо наказу, щоб потім сказати, це не моя провина, тому так цікаво спостерігати, як ви в Україні були змушені так швидко адаптуватися, змінюватися. Ці навички з обох боків уже сформовані.
-Як організація може підготуватися до майбутнього, якщо це майбутнє здається таким непевним?
Це дуже важливе питання, на яке є дуже чітка відповідь. Якщо ми будуємо організацію для непевного майбутнього, ми маємо розуміти, потрібно створити організацію, що швидко, сміливо адаптується і може будувати це майбутнє. Отже, нам потрібна гнучкість, сміливість і відповідальність. Більше організацій у світі, я не говоритиму про Україну, у вас ситуація інша, ви змінюєтесь, не мають гнучкості.
Вони побудовані за жорсткою системою команди контролю. Я натискаю важелі, я наказую, ти слухаєш. І люди теж до цього звикли. Ми чекаємо вказівок. Але якщо ми хочемо будувати майбутнє в умовах невизначеності, ми маємо змінити цю систему. Тоді ми зможемо діяти швидко, сміливо, не чекаючи наказів від директора. Бо ми знатимемо своє місце і свою роль. Отже, чим більше непевним є майбутнє, тим більш зрозумілими мають бути гнучкість і сміливість, щоб його будувати.
Поради для українців
-Іди туди, де страшно. Це головна ідея вашої книги. Вона дуже близька українцям у 2022 році, бо тоді усі ми, і суспільство, і військові, і влада, і президент мусили зробити крок у невідому. Але це було у 2022 році. Тепер, після трьох і з половиною років повномасштабного вторгнення, багато хто з нас почувається виснаженим.
Виснаженими?
-Так, ми виснажені. Це правда. Тож, можливо, у вас є кілька парад для українців.
Книга у світі має назву "Приборкання тигрів". І тигр – це емоційна сила. Синдром самозванця, прискорене серцебиття, зміни настрою – усе те, що змушує нас відступати, коли ми насправді знаємо, що настав час іти вперед, щоб написати історію, якою ми будемо пишатися. Тож, ідея тигра, який зупиняє нас перед тим, що лякає, це, на мою думку, основа стійкості. Тигр ричить, коли ми хочемо простягнути руку другові. Тигр ричить, коли ми хочемо пригостити когось кавою, але соромимося, бо не знаємо цієї людини. Усвідомлення того, що ми можемо бути чесними щодо цього, можемо підтримувати одне одного – ось справжня стійкість.
Стійкість – це не лише сила йти вперед. Це також дружба, віра в те, що все закінчиться. І закінчиться саме так, як ви того потребуєте і прагнете. І коли я дивлюся, як виступає ваш президент, у мене немає жодних сумнівів у цьому.
Можливо, українці не завжди це бачать і відчувають. Але коли ваш президент виступає перед світом, навіть якщо інші лідери бувають грубими з Володимиром Зеленським, люди в усьому світі реагують – ні, це червона лінія для нас. Серед звичайних людей у світі є величезна підтримка України, і я не маю жодного сумніву, це закінчиться саме так, як ви того потребуєте і бажаєте.
Анонс наступної книги
-Це важливо розуміти і, думаю, не менш важливо у це вірити. І мої останні запитання до вас. Ви вже сказали, що частина вашого життя – це написання книг. Так же? Чи плануєте ви написати ще одну? Можливо, ще один бестселлер?
Так. Наступного року я напишу книгу під назвою Dare. Насмілься. Dare тому, що ми живемо у час, коли потрібно знайти в собі сміливість, діяти, ризикувати. Світ потребує любові, дружби, більшої поваги і можності стояти впевнено перед лицем агресії. Dare виходить із ідеї, що ми самі пишемо історію свого життя.
Звісно, трапляються речі, яких ми не обирали, але те, як ми реагуємо, як боремося, як проявляємо любов і дружбу, залежить від нас. Ми пишемо свою історію через свої рішення і дії. І саме вони формують наші результати. Але якщо ми хочемо іншого результату, а більшісті з нас цього хоче, ми маємо ухвалювати інші рішення і робити інші дії. І щойно ми це зробимо, усе в нас підсвідомо шепоче. Зупинись. Ми вигадуємо історії, чому не можемо щось зробити. Але зараз настав час відкласти стару історію, знайти сміливість рухатися вперед.
Dare саме про те, як це зробити. Книга вийде наступного року, і якщо українські видавці зацікавляться, я дуже хотів би, щоб ми знову могли поділитися нашими історіями. І я кажу поділитися, тому що мені пишуть люди. Я отримую найтепліші слова від ваших захисників на фронті і від людей по всій Україні.
-Тож, ми маємо чудову новину і будемо чекати на вашу нову книгу. А зараз дякую вам за ваш час, за вашу дружбу і за ваш візит.
Для мене було великою честю бути тут. І не сумнівайтеся, усе це завершиться перемогою.
Як повідомляв "Ми-Україна" раніше, мер Києва Віталій Кличко закликав жителів столиці підготуватися до можливих нових атак.