Бойовий медик Сергій "Вітер" Тищенко провів 471 день на одній бойовій позиції у Васюківці Донецької області. В ексклюзивному інтерв’ю "Ми-Україна" військовий розповів про інтенсивність боїв, найбільш небезпечні моменти, побут у "норі" під землею та про те, як підтримка рідних допомагала триматися в умовах війни.

Як вдалось тримати позицію стільки часу

Ви 471 день тримали одну позицію, не рухались.

- Були сусідні позиції своїх хлопців, але саме ми були на своїй позиції без перестанку постійно.

Який це напрямок, яка інтенсивність боїв, який це населений пункт?

- Населений пункт - Васюківка Донецької області. Інтенсивність боїв, дивлячись, з яким напрямком порівнювати, у нас більш-менш також. Були і штурми, і все, і живої сили, і FPV-шки були, всі дрони зараз дуже багато. Як сказати, інтенсивність не дуже велика, але ж була, наступали.

Ви були як бойовий медик там?

- Так, посада бойового медика. З самого початку, тоді вже поки ще можна було ходити між позиціями, у нас наші позиції, то планувалося, що я буду як медик на одній позиції знаходитися.

І якщо в разі поранення, туди просто на ту позицію приводитимуть. Або, можливо, вже з цієї позиції йти допомагати. Але ситуація все більше складнювалася, що між позиціями вже бігать, ми не можемо так.

То вирішив командир, щоб на кожній позиції був медик, який зможе надати допомогу прямо на місці.

Чи доводилось вступати в стрілецький бій?

- В стрілецький бій так, доводилось вступати. Але все одно, в більшості випадків так, можна сказати, вискакуєш перший.

Але в більшості випадків потім, так як все ж таки медик, медиків не так багато, я так розумію, але через це мене трішечки берегли. Як не крути, то берегли. Так, я міг спочатку вискочити і вступити в стрілецький бій, потім вже побратими підходили, підтримували, тобто підключались до бою, і мене вже заводили, щоб все ж таки трохи зберегти.

Бій, який запам'ятався найбільше

Можете згадати якийсь конкретний бій? Як це було? Який запам'ятався найбільше за весь цей час?

- Напевно, найбільше запам'ятався, це найперший штурм, який був особисто для мене. Тому що ворог пробрався прямо до нас, під бліндаж, прямо майже на вході сидів. У зв'язку з тим, що він зміг потрапити, він сховався сюди до нас.

Ми його не помітили спочатку, і відповідно пілоти його ж також не бачили. Пілоти не могли йому нічого зробити, бо він в укритті вже в нашому знаходився. І хлопці переді мною також вискочили.

Получилось так, що загинули. Ми ще цього не зрозуміли, але я вже почув, що якийсь стогін є. Я вже, правда, вискочив на той час без зброї, але з медичним приладдям - рюкзак в мене був медичний.

Я вже хотів виходити, щоб надати допомогу, бо вже по звуку, по стоном я розумів, що поранений. Виходжу, він сидить напроти мене, і ствол автомата дивиться мені прямо на мене. Єдине, що мене врятувало, в нього була якась заминка.

Чи то в нього скінчились патрони в магазині, чи то в нього заклинив автомат. Я не впевнений, чи взагалі мене помітив, бо я одразу назад відкотився. Я відкотився назад. Я ж кажу, я навіть не знаю, чи він мене помітив, чи не помітив. Але його обличчя і каска, каска ж точно така як у нас була, то трошки в оману ввела одразу. Але зреагував одразу назад, відкотився.

А вже наступний, хто виходив, то вже вийшов і знищив його. І оцей момент, коли на мене вперше направлена була зброя, то запам'яталось надовго. І по сьогодні пам'ятається.

Тобто поряд були трупи росіян?

- Були, і не одні. Були в зв'язку з тим, що ми, відповідно, їх знищували, і пілоти багато знищували їх. Вони так майже на нашій позиції були. Поки була можливість, то трохи їх відтягували, щоб воно менше прям коло нас було.

Але бувало так, що і не було можливості їх відтягувати, то так вони і лежали недалеко.

Перший і найдовший бойовий вихід

Це ваш не перший бойовий вихід?

- Ні. На позиціях вже був неодноразово. Перед цим ще проходив службу у 464 батальйоні 143 бригади. Там вперше я вийшов на бойові позиції. Там побув декілька разів, я заходив.

Побув, якщо не помиляюсь, 45 днів перший раз там побув, потім вийшов на декілька днів на відпочинок, потім знов зайшов. І так я три рази напевно заходив до того, як потрапив у 30-ту бригаду. Потім вже як перевівся в 30-ту бригаду, то вже пройшли три тижневі курси навчання по бойовій підготовці.

Потім зайшов, пробув перше поранення, пробув декілька днів, буквально днів п'ять я пробув вперше, як отримав поранення. Знову ж таки, при тому, як намагався надати допомогу.

Яке поранення ви отримали?

- Осколкове поранення, по нашим міркам, зовсім незначне, але ж факт того, що отримав.

Після лікування вийшов і відпустку навіть дали з приводу лікування. Потім знов зайшов, пробув ще місяць, після того, як місяць пробув, я вийшов на три-чотири дні на відпочинок. І після цього, після відпочинку, зайшов вже безперервно, пробувши 471 день взагалі.

Це всі так заходять, чи є якісь межі?

- Ну, заходили всі, в зв'язку з тим, що людей не вистачало. Але не на рік, навіть більше. І знову ж таки, багато з моєї позиції, хто поранений вийшов.

Відповідно, замість пораненого зайшов хтось новий. З однієї сторони, наче хотілося б і вийти. З іншої сторони, люди, які зайшли, вони ж нічого не орієнтуються на цій позиції.

Їх же треба комусь навчати. З однієї сторони, хочеться і вийти, а з іншої сторони, не хочеться виходити, не навчивши цих нових людей, які прийшли, хоч банально, в якій стороні ворог знаходиться і так далі.

Чи просили по рації вас поміняти? І що казало командування в цей час?

- Ну, так, щоб по рації казати, щоб нас змінили - такого не казали. Всі розуміли, що як надумають міняти, то будуть міняти.

Як нема ким міняти, то не міняли. По рації такого питання ні в кого взагалі не виникало. Не тільки нашої позиції, взагалі.

Що допомагало триматись так довго?

Які загалом були настрої у вас і ваших побратимів за цей час? Можливо, якось морально за рік уже і немає ось цього настрою: егегей, перемога?

- Ну, трішечки так. Морально втомлюються люди, будь-яка людина втомлюється, тому що навіть серед тих побратимів, які зі мною були на позиції, так. І до цього виконував завдання, все, він працював безвідмовно, все.

Але потім були випадки, коли морально видно по людині, що все, морально-психологічний стан впав дуже. Він вже боявся.

Бо моральний стан падає після того, як досить такі інтенсивні штурми йдуть.

Що б вам допомагало морально триматися?

- Ну, особисто мені це підтримка рідних дітей, дружини, всіх, ну, дітей особливо.

Ми ж поки, ну, якби, напевно, не було будь-якої комунікації, напевно, не знаю, чи витримав би, чесно кажучи. А от в зв'язку з тим, що поки була можливість ходити до зв'язку, ми з рідними спілкувалися. Ну, тобто, не тільки до зв'язку.

Тобто, це ви переходили на якусь іншу позицію, зв'язувалися з ними. Я знаю, що ви ще відео записували рідним.

На іншій позиції був Starlink, був зв'язок, але ж ми лише через те, щоб вийти на зв'язок, ми ж не будемо йти, тому що, ну, нелогічно, небезпечно.

Тобто, поки ще була можливість, ми ходили по продукти пішки. То в той час, коли ходили по продукти, ішли по продукти, зупинялись на цій позиції, де є Starlink, зв'язувалися з рідними, поспілкувалися з рідними, пішли, взяли продукти і пішли вже з продуктами до себе. Тобто, поєднували вихід на зв'язок і достатка продуктів.

Потім, на жаль, ситуація ускладнилась. Ми вже між позиціями не могли ходити. Так, щоб піти на зв'язок, тобто, небезпечно було ходити.

Але ж електроенергію треба якось отримувати. Ми робили так, що "повербанки", нам, наприклад, зарядження давали, а ми, відповідно, передавали розрядженні. Тобто, так як небезпечно було ходити, і щоб якомога менший період часу ми знаходились на вулиці, то командування прийняло такий варіант, що з тієї позиції, звідки нам заряджені акумулятори несуть, виходить людина.

І з нашої позиції виходить людина, яка несе пусті акумулятори. І на півдорозі вони зустрічаються, обмінюються цим і розходяться знову. І в цей період, коли міняються батареї, придумали, що на зв'язок так як не можна виходить, то ми придумали флешку до телефону, на яку рідні в свою чергу нам записували відеозвернення для нас, а ми у відповідь записували потім рідним відеозвернення.

Тобто таким чином підтримався зв'язок. Але навіть такий зв'язок, особисто мене, воно дуже підтримало, бо дійсно жив від відео до відео ці дні. У нас також командування пішло на зустріч, і нам посилки з дому присилали рідні.

І посилка як приходить, і воно дійсно… Ну, забезпечення було, продуктами було, але ж все це дронами, правда, було вже, бо ми вже по продуктами не ходили. Забезпечення було, але коли приходить все ж таки з дому, солодощі, ну, будь-що.

А що вам могли відправити з дому? Це ж те, що можна переправити дроном, наприклад, так?

- Ну, так. Ну, в принципі, з дому, що просили, все присилалося.

А що ви просили? Що вам треба було? Що вам треба було в тій норці, в якій ви жили?

- Не знаю. Наприклад, мені особисто дуже хотілося солодкого. Я взагалі солодке полюбляю. І солодкого хотілося. Хотілося, щоб, знаєте, що з дому як прийшли - підписано, що це для тебе, то воно, як-то кажуть, гріє душу і нормально все.

ЗСУ також, забезпечує все. Але я ж кажу, що приємно, коли отримуєш від рідних все таки.

Місце, де жили весь час

Розкажіть про місце, в якому ви жили. Це невеликі квадратні метри були там?

- Так, дійсно, невеликі. Там все потрібно було облаштовувати. Ну, воно і було до нас облаштоване.

Яка висота, ширина?

- Висота була метра півтора, напевно. Тому що ми, як заходили, при моєму зрості все одно пригинатися треба було. Висота метрів півтора.

Ну, ширина не така-то і велика. Я знаю, може, з метр. Але плюс потім місця для відпочинку.

То це така нора була? Де були місця, де ви могли полежати, поспати, але не походити. Полазити тільки.

- Ні, оце ж тоді ще можна. Виходить, це місце було, де півтора метра висоти. Там, я не знаю скільки, метрів п'ять, може, в загальному було.

Потім там були такі норки, там дійсно лазити треба було. Там ти просто так навіть не пройдеш. Але потім, з часом, на жаль, нам розвалили трохи це місце, де півтора метра висоти було, завалили нам. Мусили там заблокувати.

І залишилося, виходить, це місце, ці норки, де лазиш тільки на колінах. Відповідно, ми деякий час полазили на колінах, а потім зрозуміли, що це не вихід. Потрібно щось робити більше собі, комфортніші умови. Через це почали копати.

Але копати, проблема в тому, що сам процес копання без питань. Хлопці копали, всі слухалися. Ніхто не відмовлявся абсолютно копати, але проблема винести вже накопану землю. Це була проблема. По-перше, сам процес винести її складний був.

По-друге, треба було ще придумати, куди її винести. Інакше ворог, як тільки бачить зміни по ландшафту, він зразу починає туди скиди з дронів, FPV-дронами постійно гатить. То мусили робити такі, як сказати, обманки, скажімо так.

Насипали такий бруствір, відповідно, вони думали, що в тому районі, там, де ми насипали, від позиції чуть-чуть далі, то вони, видно, думали, що там ми щось копаємо, і потім бруствіру починали скіди робити. Трошки такі обманки.

Але біля вас також поряд пролітало?

- Так, звичайно, над головою постійно бахкало, і вони досить такі вибухові пристрої робили, досить потужні вони, як гучно падало.

Якщо вони умудрилися нам пів позиції завалити повністю, то, відповідно, немаленькі вибухові пристрої були.

Ви рахували кожен день чи ні?

- Ні, так, щоб рахувати, не рахували. У нас і дня, ми ж, перебуваючи всередині, ми навіть не орієнтувалися, яка пора доби на вулиці.

Тобто, спочатку в нас було невеличке віконечко. З самого початку, коли ще було більш-менш спокійно, то ми періодично, особисто я вискакував періодично на вулицю, хоч це і небезпечно було, але вискакував, роздивлявся. Іноді, коли туман був, треба було підвищувати пильність, тому що дрони не бачать, то виходили і вже спостерігали безпосередньо очима, то вискакував, дивився.

Потім все гірше і гірше ситуація, і ми змушені були закладати вхід-вихід великою кількістю мішків, тому що постійно туди FPV-шка  прилітала. Прилітає, розбиваються мішки - відповідно і вихід.

І ми залишили собі для вентиляції таке невеличке віконечко, так скажімо. І те віконечко прослужило нам, трошки прослужило, не так довго, як хотілося б. І потім ворог помітив це віконечко і почав туди також дронами-камікадзе застосовувати. Змушені були і віконечко закрити.

Тобто кисню нам дійсно не вистачало, особливо в жарку пору року, тому що там нижче в нас трошки було. Одне місце відпочинку нижче, а друге місце відпочинку ще нижче. Тобто тут не вистачало повітря, а ще нижче там взагалі дихати дуже важко було.

Тобто трошки так накладно було. Мусили трошки вилазити сюди, щоб більш-менш дихати можна було.

Скільки людей було на позиції і як був організований побут?

А розкажіть, скільки людей на позиції жило у вас?

- Крайнім часом нас було четверо, перед цим було п'ятеро.

Але ви найдовше були?

- Так, я найдовший з усіх тих, тому що знову ж таки були... Це ж війна, були і загиблі, були і поранені, яких також вивели.

Тобто людина виводилась тільки тоді, коли була поранена?

- Так.

Просто так не виводили?

- Зі слів командування, не було просто людей, ким замінити нас. Через це так довго ніби. Але коли поранення надавали, то просто навіть прикомандували з інших підрозділів до нас. І вони в нас перебували.

А як ви організовували ваш побут? Як милися?

- З приводу миття було складнувато, особливо літом. Ми копаємо, жарко, потієш, це була проблема. Спасали єдині сухі душі.

Але ж теж наверх не вийдеш?

- Ні. Все це робилось під землею. Наверх не можна було виходити. По-перше, трохи менше дронів було. По-друге, ми ще не зовсім усвідомлювали небезпеку дронів.

За рік ситуація змінилася, на початку було менше дронів, зараз їх більше.

- Я беру, наприклад, себе. Я точно знаю, що на початку не усвідомлював небезпеку цих дронів.

Весь побут у нас був під землею. З приводу харчування, то дроном нам скидали ці продукти.

На жаль, з великої висоти скидається багато чого. На початку особливо, як тільки цей перехід був. З тих пір, як ми перестали ходити пішки, поки налаштували, щоб дроном скидали.

То розбивались продукти. Особливо вода, яка була в дефіциті, розбивалася. Відповідно, розбившись, вона і псувала продукти.

Але згодом, через деякий час, хлопці, які пакували, знову ж таки практикувалися. Знаходили методи пакування, що воно все ж таки витримувало ці падіння. То скидували нормально.

Але так, як нехватка води була питною, то ми вже мусили собі прямо всередині викопати криницю. Ідея була непогана. Це в нас "Мішка" був позивний, він запропонував, ми всі підтримали. Побратим на позивний "Балу" був він взявся копати криницю. Все це гуртом проходило: він копає, інший землю забирає.

І він вже прокопав, наприклад, глибина метра півтора вже прокопав. І в мене вже трошки так згасла надія. Я думаю, напевно, ми не докопаємося до тієї води.

Даремно ми, напевно, почали копати, а виносить теж проблематично. Думаєш, ну що ж зробити.

А він вперто копає. Вже навіть каже, ось дивись, ось вже мокріє ця глина. Я сам собі думаю, ну що мокріє - вона і так мокра. Ми ж копаємо не перший раз, то знаю, що вона волога сама по собі.

Ось дивись, мокріє, ось зараз буде. Він зі своєю впертістю продовжував копати. Від самої цієї точки, де ми почали копати, до самої глибини, не менше трьох метрів до води дійшло, але дійшло до води. І вже коли була в нас вода в доступі, то вже, відповідно, і миться якщо стало. Все це в укритті робилося.

Через щось зробили можливість, щоб можна було в повний зріз вставати, щоб ти міг хоча б стоячи помитися, скажімо так. Вже вода є, вже легше. Знову ж таки попросили, так як вже вода є, вже можна нам, наприклад, і зубну пасту дати, вже можна і шампунь.

Хоча шампунь не здорово потрібна була, так як стриглися коротко. Навіть якщо є шампунь, це ж буквально, ти помив голову, буквально це вистачає пів годинки, наприклад. І все, і знову в тебе повна голова глини, бо ти знову йдеш копаєш, вона все сиплеться на голову, в шапці ж не будеш, тому що жарко дуже.

То, відповідно, я навіть стригся повністю на лисо, хоча в цивільному житті ніколи на лисо не стригся.

Це все вдавалось між обстрілом?

- Так, все це робилося в умовно вільний час, бо вільного часу як такого не було. У кожного була своя задача, але цю задачу ніхто нікому не обирав, скажімо так, не казали, от твоя робота копати, твоя робота їсти варити, твоя робота бігати за продуктами, такого не було.

Але воно якось так налаштувалося, що один з позивним "Мішка", він в нас займався, в першу чергу, куховарством, що, до речі, досить гарно куховарив. І з тих продуктів, що в нас були, він умудрявся зробити досить... Як дивишся, думаєш, що він туди тільки не накидав, а як пробуєш, воно досить смачне виходить. Тобто він займався цим, і так він займався мішкками, бо багато мішків ми складали.

Деякі мішки, в яких, наприклад, пів мішка землі набрата, в деяких ще повний мішок. І в більшості випадків ці повні мішки, то він відкладав. Тому що якщо одна людина почне розбирати ці мішки, просто фізично не зможе цього зробити, бо важко.

То так поділилося. І він ці великі мішки відбирав, інші менші мішки відбирав. Я, наприклад, вибігав, щоб забрати продукти.

Тобто моя це основна задача, скажімо так, була. Іншою була задача збігати, поміняти батареї ті самі. І знову ж таки користувалися моментом, поки він бігає, наприклад.

Він побіг міняти батареї. Ми в цей період намагаємося винести землю, наприклад, винести сміття знову ж таки, бо як не крути сміття накопичилося. Тобто поєднували все це.

Так само, як і продукти забрали, так само намагалися і сміття винести.

Які були думки, що казали рідні і як дізнавались новини

Які думки були в цей час? Бо мені здається, можна зійти з розуму, бачивши, що гинуть побратими, тебе не відпускають на ротацію, ситуація не краще.

- Ну, розумієте, я, наприклад, я як був, я також бували моменти, що сидиш і думаєш, там воно це треба, і страшно виходить.

Але розумієш, якщо я сяду, сяде інший, другий, третій, нічого з цього доброго не буде. Тому мусив себе переборювати. І все ж таки виходить там, і за продуктами вибігати.

Ну, за продуктами, в основному, я вибігав тільки через те, що я найкраще знав місцевість навколо позиції. А з дрона ж скидають, все це в темну пору доби скидають. Коли скинуть прямо ідеально, що тільки два метри пройшов і забрав.

Інколи скидали трошки далі. Якщо трошки далі скинуть, вже ті хлопці, які зайшли не так, ну, також просиділи зі мною сім місяців вони, але вони не орієнтуються на місцевість, не знають, де що. І, скоріш за все, вони б не знайшли ці посилки.

Через те я постійно по ці посилки, так ми умовно їх називаємо, по продукти.

А як ви дізнавалися інформацією? Як фронт рухається?

- Ну, з приводу цього єдине було, що або рідні розповідають у відеозверненні, або, можливо, на цю ж саму флешку деякі новини скачували для нас, щоб ми могли хоча б... Так, вони були для нас запізніли ці новини, але ж хоч якось, інакше просто не було можливості.

А які новини? Що ще Вам передавали? Новини з телевізора?

- Новини, так, такі, як по телебаченні передають новини, такі скачували нам на флешку і передавали.

Також рідні розповідали, що там робиться більше в цивільному житті, наприклад, тому що деякі... І так, я ж кажу, дізнавалися з тих новин, що нам скачували, і з тих відеозвернень, що рідні нам передавали. Це така була комунікація, скажімо так.

Як реагувала сім'я на те, що ви так довго там?

- Вони, відповідно, оббивали всі пороги, листи писали в усі інстанції, куди тільки можна.

Просили, щоб вивели нас, щоб на відпочинок. І на гарячу лінію, де тільки можна було, вскрізь вони і писали листи, і телефонували з комбригом, з командиром бригади вони спілкувались. До речі, до цього в нас був інший командир бригади, який я не знаю, як він, що він, але потім поставили нового командира бригади.

І він от комунікував з рідними, комунікував постійно. І рідні потім навіть розповідали мені, що він от як розповідав, йому вірилось. Те, що він каже, йому вірилось дійсно, що каже, за ці роки, що ти там знаходишся, вже з ким тільки не спілкувалися, ну вже звикли, що вірить нема кому.

Він пояснював і те, що він обіцяв, те і трапилось, виконав він. Мене вивели і досить приємно до речі, було також, як ми вийшли, що нас командир бригади зустрічав.

Веде він просто себе, навіть з солдатами. Я не зразу зрозумів, що це командир бригади перед мною стоїть.

Тобто, прийшов, привітався, що здивувало, давно не чув до себе звернення на ім'я по-батькові. Це тільки через те, що назвав мене ім'я по-батькові. Тоді я зрозумів, що це якась людина трошки вища, ніж солдат.

Але я не думаю, що комусь досить приємно було, що зустрічав командування, що ти тільки вийшов.

Як дізнались що будете виходити з позиції і як це було?

А як ви повідомили, що ви будете виходити? Чи це ви вже питали, а коли?

- Ні, ми не питали, а коли. Ніхто це не скаже, по-перше. І з іншої сторони, я згоден з тим, що якщо навіть і планують виводити, то не потрібно казати до останнього.

Тому що мені здається, що якщо попередить людину, що ось тебе виведуть, через півтора місяці ти виходиш, то мені здається, в людини почнеться таке відношення, що навіщо я буду те чи інше робити?

Навіщо я буду копати, як я все одно вийду скоро?

Який був ваш вихід? Ви самі виходили, чи з вами ще хтось був?

- Виходило саме з моєї позиції, виходило нас двоє, я і ще один побратим.

Він був поранений, чи теж довго пробував?

- Ні, просто відносно недовго, але стан здоров'я трошки підводив. Вибрали мене, так як я найдовше сидів, то мене виводили. Важко в тому плані, фізично важко було.

Морально не важко було. Морально тебе ціль є, тобі дойти. Мені здається, якби навіть погода не позволяла вийти, ми б все одно, так як це на вихід, ми б все одно пішли б в погоду.

Тому що в нас був трошки один невдалий, скажімо так, вихід. Невдалий не в тому плані, що погано організовано було, чи що, невдалий в плані погоди. Це ми 5 жовтня перший вихід повинні були зробити.

Вирішили, все-таки прийняли рішення, не виходить, тому що небезпека була, то відклали вихід. Потім уже через деякий час, там правда недільки три напевно пройшло, після цього потім вже вихід.

Вихід вже був такий важковатий, в тому плані, що, наприклад, ми перебували постійно на позиції, можна сказати, не рухались.

Там два-три метри пройтися від місця, де відпочивали, до місця, де чергували або їсти варили. Ну і якщо копали, то фізично працювали.

Скільки кілометрів вам треба було йти?

- Не так-то й багато. Наприклад, навіть до наступної позиції нам треба було прийти орієнтовно 500 м. Оцих 500 м пройшов, захекувався, і воно, знову ж таки, дається знаки, по-перше, те, що нам не вистачило кисню, а ми пройшли досить важковато, і нам було йти, так як ми довгий час не рухалися, не звикли до таких нагрузок, ми захекані.

І оце через те, що захеканий, дуже повітрям, видно, нахекався, що навіть запаморочення голови було, що захекався здорово.

Емоції після виходу і відпустка

Коли вийшли, що відчували?

- Ну, радість, відповідно, зразу всім рідним повідомив, що хоча вони і так були трошки проінформовані, так як вони добивалися постійного командування, де-коли, де-коли вже виводять, то їм все ж таки повідомляли, що ось виводять, вийшли хлопці.

Ну, обзвонив рідних, а от з приводу емоцій, ну що, радість, радів, що вийшов сам, але єдине, що трішки сумно, не трішки, але хотілося б, щоб мої вийшли і ті хлопці, з якими я сидів, хоча я особисто, наприклад, вже зріднився, скажімо так, з дружиною іншого побратима, з сім'єю іншого побратима, то вже так, і через це хотілося б, щоб вивели, наприклад, їх, якщо їм нададуть відпустку, щоб під час відпустки зустріться вже з сім'ями, прям, я своєю, наприклад, сім'єю, вони своєю сім'єю зустріться, це все хотілося б.

Зараз вам дали відпустку, 30 днів.

- Так, на 30 днів дали відпустку, це вже немало, по армійським таким міркам, бо зазвичай дають на 15 днів.

Скоро закінчується?

- Ні, це якраз тільки почалася відпустка, це ще трошки є час. З 15 листопада моя відпустка.

Відпочиваєте, бачите з рідними?

- Ну так, намагаємося якомога більше людей побачити, зустріться, хто не може зустрітися так колективно, їду до них, прямо додому, і там їх провідую, і так далі. Хочеться всіх побачити все одно.

Що сказати хлопцям, які зневірились на позиції?

Що б ви сказали тим хлопцям, які зараз на позиціях, і, можливо, знавірилися собі?

- Ой, навіть не знаю, що сказати. Єдине, що точно можу сказати, це не відкладати на потім будь-яку роботу, яку можна сьогодні виконати.

Наприклад, те саме копання. Якщо є можливість сьогодні копати, потрібно сьогодні копати. Тому що завтра невідомо, як складеться ситуація.

Ми, наприклад, дуже вчасго викопали цю криницю. Якби ми її трошки на пізніше відклали, вже б була менша можливість виносить землю. В такому плані, будь-що, мені здається, що потрібно виконувати саме тоді, коли є можливість.

Бо на завтра думаєш, ага, там можна завтра викопати там те чи інше місце. Але завтра може не бути такою можливістю. І не в тому плані, що не стане людини, не дай Бог, а в тому плані, що просто не дають можливості вийти і винести ту землю, наприклад, в даному випадку.

Я думаю, що будь-чого це стосується.

Дякую вам велике за захист. Дякую вам за розмову.