Хочу пояснити, що в нашій економіці зараз не все так погано. Не прикрашаючи, базуючись на фактах. І знаю що люди наразі в дуже розхитаному стані, не через особисті втрати – через загальний фон та емоційне вигорання від постійних важких новин. Та я свій стан не вважаю нормальним, чого вже там.

Так, щоб відсахнутися від прірви, деяким людям потрібно у неї зазирнути. Але ті, хто мали ресурс - уже заглянули. І діють. Тим же, хто не маючи ресурсу, намагається навіть не думати про прірву, тицяти цю прірву під носа - жорстоко. І, мабуть, невиправдано.

Ми всі знаємо, що колись помремо. Але ніхто не каже дітям молодшого шкільного віку "сину, життя пролетить швидко і ти помреш, а перед смертю шкодуватимеш про змарнований час". І не кажемо такого тим, хто завмер у скорботі.

Тому я просто пройдуся по десяти пунктам. Оскільки вони виписані жорстко, то опонування окремим тезам без реверансів і дисклеймерів може здатися неадекватним оптимізмом, або ігноруванням чужої біди. Повірте, ні, рожевих окулярів немає, біду бачу. Роблю це застереження один раз, далі не буду.

"Давайте без драми"

1) Ні, країна не "лежатиме в руїнах" після перемоги, давайте без драми. Так, ми втратили найкращих, так, багато військових, волонтерів та активної меншості будуть виснажені. Але є ті, хто не будуть. І є ті, хто звільниться від гніту і стресу війни, і буде творити, і завзято змінювати. Люди різні.

2) "Реформи не зроблені, не на часі". Купа людей зараз працює над інтеграцією в ЄС випереджаючими темпами. Це нудна невидима робота. І на диво значна частина цієї роботи була проведена ще до війни. І на зараз ця "земля обіцяна" є ближча, ніж будь коли в нашій історії. З певною імовірністю нам треба буде навіть пригальмувати трохи, щоб знайти ефективні моделі, не повторити чужих помилок та не натворити своїх на шляху до і одразу після.

"Нікому в ЄС не потрібна велика країна, яка є проблемою, а не можливістю" - нісенітниця, ми саме країна-можливість в довгому горизонті, я навіть не буду розписувати тут банальності. І крім прагматиків у ЄС, які це розуміють, ще є романтики і просто відповідальні дорослі. І саме тому нам дають торгівельні пільги, прибирають бар'єри і форсують інтеграцію.

3) Так, багато людей після завершення війни виїдуть. Багато повернуться, і привезуть досвід європейського побуту, увібрану культуру співжиття, взаємодії, розуміння плюсів та мінусів старенької Європи, які не побачиш за двотижневу відпустку. Маленькі країни Балтії, вирвавшись з тюрми народів, втратили багато людей і без війни, і з економікою там було тяжко, але це не завадило їм побудувати міцні європейські держави.

"Ми робили стрибок у дорослішанні після кожного Майдану. І зараз робимо його знову"

4) "В Україні нема достойно оплачуваної роботи" - у повоєнному відновленні, навіть недофінансованому, у нас буде дефіцит робочих рук, і це вплине на вартість робочої сили в бік здорожчання. Від будівельників до керівників проєктів. Ми ще будемо змушені вибудувати політику агресивного залучення імігрантів.

Про повоєнну інфляцію через емісію на відбудову - пробачте, це маячня. Бо по-перше, донорське фінансування буде, хоча й не у тих масштабах, про які дехто мріє. Маса західного бізнесу лобіюватиме мільярди на відновлення, бо це їхні контракти і великий ринок, який повністю розвернувся від рф до ЄС. І цей розворот з лихвою компенсує для ЄС втрати нашої економіки. По-друге, ми знову отримаємо доступ до ринків капіталу, після якогось впорядкування "воєнних" боргів. Зрештою, не уявляю, чому після війни НБУ з Мінфіном мають злетіти з катушок, плюнути на притомну монетарну та фіскальну політику і зіпсувати надмірною емісією макростабільність, яку такими зусиллями втримали в перший рік війни.

5) "Ситуація погіршується, але не викликає протесту" - ситуація навіть за інерційного сценарію не погіршуватиметься. Але активний (і конструктивний) протест меншості на кожну серйозну ситуацію - буде. Ми робили стрибок у дорослішанні після кожного Майдану. І зараз робимо його знову.

6) Централізований контроль над органами правопорядку - можливо, недостатньо компетентний, щоб моделювати цю динаміку. Але і шо? Репресії включать? Теж маячня. Про централізовані медіа точно не погоджусь. Ну і про те, що олігархи геть зійдуть зі сцени - теж. Конструктивні "старічки" типу Ахметова знайдуть своє місце і будуть врівноважувати владу, принаймні для збереження активів. Бачимо активність СКМ вже зараз. І нові "ІТ-олігархи" себе ще покажуть. А там є і хороші гравці.

"50% суспільства, хочуть не швидких посадок без розбору, а ретельного дослідження і ґрунтовних висновків"

7) "Політична верхівка отримує повний контроль над життям в розореній країні" і далі або сценарій Угорщини, або сценарій "Вбити дракона і стати драконом" - базується на попередніх пунктах, тому особисто майже не бачу відгалужень, які можуть до цього привести.

"На цьому тлі згортаються ключові реформи попередніх років, а люди, що їх втілювали, ризикують потрапити до в'язниці (подібні кейси добре відомі від початку 2023). За кулісами цієї сцени стоять персонажі, близькі до російських спецслужб (всі прізвища відомі)" - розводити полеміку, не на часі. Але так, я дуже чекаю, коли нарешті два персонажі покинуть ОП (на випередження - не Єрмак).

9) Далі знову про виснаження суспільства і низьку правову культуру. Але соціологія показує, що у нас вже є 50% суспільства, які хочуть не швидких посадок без розбору, а ретельного дослідження і ґрунтовних висновків. Це ДУЖЕ багато. Особливо з нашими історичними і новими травмами. Це для мене велика підстава для оптимізму.

10) "Оскільки міжнародні партнери не надали ні грошей, ні членства в Євросоюзі, народу оголошується, що Захід нас кинув, злив й обманув....Тут приходить Китай із дуже вигідними пропозиціям кредитів... Західні інтелектуали мудро качають головами" - як казала моя прабабка "ну насерматри!" Не буду повторювати те, що писав вище.

Підсумок

Стаття Валерія [Валерій Пекар - підприємець, викладач Києво-Могилянської бізнес-школи] цінна тим, що розглядає песимістичні сценарії перемоги, доводячи негативні фактори до абсурду. Це корисно, щоб струснути своє бачення, глянути під новим ракурсом. Корисно далеко не всім. Скільки людей, начитавшись цього впадуть ще глибше в яму депресії, або закриють бізнес, або виїдуть з країни - не знаю. Хтось точно. Але даремно.

Бо ми є на значно кращій базовій траєкторії і від нас як ніколи залежить, чи ми на ній втримаємося. Ми як ніколи суб'єктні. І як країна, і як кожен окремо. Не має сили дивитися в безодню - не дивіться, стільки вже цієї безодні було за рік. Будемо робити те, що в наших силах - вивеземо.

Автор: Юрій Гайдай Старший економіст Центру економічної стратегії