Що має зробити країна, щоб перемога над ворогом або стихійним лихом перетворилася на нову "Золоту еру" - період відбудови і розвитку ?

Насправді, потрібно, щоб в країну повернулися або приїхали таланти, професіонали і інвестори. Щоб в країні з’явилися кваліфіковані трудові ресурси, фінансові ресурси і внутрішній попит.

А це, в свою чергу, вимагає чотирьох рішень:

1. Відновлення довіри до держави; забезпечення прав інвесторів, винахідників, підприємців.
2. Економічні свободи: дерегуляція, приватизація, доступ до здешевлених фінансових ресурсів, менше втручання держави в економічну діяльність, подолання корупції. Як результат: створення умов для економічного зростання.
3. Безпека – в широкому сенсі.
4. Державні інвестиції в розвиток базової інфраструктуру, в науку і в громадську просвіту, в експортні можливості для бізнесу.

Я проаналізував більше 40 країн, які відновилися і модернізувалися на виході зі значних потрясінь за останні 80 років.

Основний чинник, що вплинув на успіх країн – це розвиток підприємництва і економічних свобод. Саме ключовим фактором піднесення демократичних країн стали ліберальні реформи (зокрема, податкова реформа), яка запустила економічне зростання.

Для України ця тема роками знімається з порядку денного політиками і МВФ, попри підтримку ідеї з боку інших міжнародних партнерів, бізнесу і економістів.

Безумовно Україна буде виконувати всі взяті на себе зобов’язання. Це має бути нашим принципом.

Але нарешті потрібно зрозуміти і нам, і нашим партнерам, що дивитися треба не на те, що роблять розвинуті країни сьогодні, а що вони зробили, щоб, стати заможними.

Економічні виклики перед Україною

Протягом тридцяти років Україна пережила декілька масштабних економічних криз.  Глобальна світова фінансово-економічна криза 2008- 2009 рр. призвела до скорочення номінального ВВП у доларовому еквіваленті на 35,0% відносно досягнутого у 2008 р. піку – 188,1 млрл дол. США. Реальний ВВП у 2009 р. скоротився на 15,1%. Криза 2014 року, спричинена початком збройної агресії з боку російської федерації, призвела до падіння номінального ВВП України в доларовому еквіваленті на 50,4%, тобто відбулося скорочення з 190,5 до 91,0 млрд дол. Реальний ВВП у 2014 та 2015 рр. скоротився на 10,1% та 9,8% відповідно. В 2020 р. Україна, як і більшість країн світу, зазнала додаткових економічних втрат, обумовлених пандемією COVID-19, що обумовило зниження темпу зростання номінального доларового ВВП до 1,1%. Реальний ВВП впав на 3,8%. У 2021 р. номінальний ВВП України склав найбільші 200,1 млрд дол. Але вже у 2022 році скоротився через широкомасштабну агресію ворога на більш ніж 27%.

Чи лише всі ці виклики стали причиною економічних проблем України? Я переконаний, що ні.

Українська економіка – і суспільство – залишилися немодернізованами. Ми маємо низький рівень економічних свобод і складності економіки (сировинний її характер). Радянська інфраструктура віджила своє, а рівень будівництва нових електростанцій, швидкісних логістичних шляхів, заводів, потужностей зі збагачення і переробки корисних копалин є низьким. Однієї діджиталізації замало.

Політика зниження податків. Кейси держав

В історії майже кожної заможної розвинутої країни був період максимальних економічних свобод, низьких податків і державних інвестицій в інновації і науку.

Давайте подивимося на рішення, які дозволили Ірландії, Болгарії, Польщі суттєво прискорити економічне зростання, залучення інвестицій.

Болгарія знизила податок на прибуток із 40% до 10%, знизила податок на доходи фізичних осіб з 52% до 10%. І при цьому доходи бюджету зросли вчетверо за 10 років.

У 2006 році Словаччина запровадила фіксований податок 19% (знизивши податок на прибуток з 25%). Водночас були ліквідовані всі пільги по сплаті податку на прибуток. Кіпр знизив податок на прибуток з 29% до 10%. Ірландія знизила ставку податку на прибуток вдвічі.

Польща запровадила Податок на виведений капітал (ПнВК), який нам, за чутками, міжнародні партнери забороняють ввести в Україні. Естонія і Латвія оподатковують лише дивіденди — фактично також там застосований ПнВК.

Щонайменше 19 країн Європи мають ставку податку на прибуток нижче за український. В тому числі 6 країн — 10% і нижче.

Ефективний ПДВ в Польщі і ще в ряді країн нижчий за український через диференціацію ставок (а саме - нижче 11%). Норвегія, Фінляндія, Греція, Греція, Німеччина, Латвія, Польща, Італія, Швейцарія і десятки інших країн мають ПДВ на продукти харчування нижчий за Український.

Ізраїль, Великобританія, Ірландія взагалі встановили 0% ПДВ на продукти харчування.

Дороговказ для України

Місяць тому в Києві було проведено Самміт, присвячений Антикорупційній податковій реформі. На ній представники Світового банку, європейських країн, в яких було проведено успішні податкові реформи, Артур Лаффер (американський економіст, класик в темі податків і економічного зростання), нобелівський лауреат з економіки Томас Сарджент, керівник Американського союзу платників податків і переважна більшість спікерів говорили нам, українцям: "Знижуйте податки, розширяйте базу оподаткування".

Це і є той досвід економічного прориву, який може і має стати дороговказом для України.

Але зазвичай стратегія "Збільшити економічні свободи, захистити права" - здається недостатньою. Насправді, саме це і зробила переважна більшість країн за для економічного зростання після катастроф.

Західна Німеччина

Фактично за 3-5 років після поразки у другій світовій війні відновила свій промисловий потенціал. Так, якщо індустріальне виробництво у 1946 році складало 72% від показнику 1938 року, а металургія впала до 64%, то вже у 1948 році ці показники становили відповідно 96% і 91%. При цьому з 1949 по 1952 рік (коли вже запрацював і План Маршалла, і інші інструменти) основні інвестиції прямували на промисловість, транспорт і видобуток корисних копалин, а вже потім на розвиток енергетики, зовнішню логістику (торговий флот). І вже у 1955 році, через 10 років після війни, безробіття стало менше 5% (у 1960 – 1%), а промисловий індекс – майже вдвічі вищий за довоєнний.

Польща

Після розпаду соціалістичного табору, ВВП на душу населення в Польщі зросло (з 1991 по 2021 роки) вдесятеро. Було проведено “шокову терапію”, коли уряд заморозив зарплати, скасував контроль над цінами, поступово скасував субсидії державним підприємствам і дозволив велике приватне підприємництво.

Так, за радянських часів основні галузі промисловості, сфери послуг і торгівлі перебували у прямій власності держави, а вже після падіння радянського режиму промисловість і сільське господарство дедалі більше приватизувалися.

На початку 1990-х більше половини польської економіки перебувало у приватній власності. Після виходу з радянського блоку, Польща трансформувала свою неефективну централізовану економіку в ринкову. 1 січня 1990 року перший посткомуністичний уряд Польщі запровадив безпрецедентний план економічних реформ, відомий як Програма економічної трансформації.

Цей план було розроблено для стабілізації економіки, сприяння структурним реформам, а також створення в країні ринкової економіки. Польща стала першою країною в регіоні, яка відійшла від трансформаційної рецесії та перевищила рівень ВВП, який спостерігався до посткомуністичних реформ. Після помірного відновлення протягом 1992-94 рр. відбулося потужне зростання (найшвидше в Центральній Європі) протягом 1995-99 рр., яке було зумовлене швидким розширенням нового приватного сектора.

Показовими були рішення в сфері енергетики. У 1990 році близько 90 відсотків виробництва енергії в країні було засноване на кам'яному та бурому вугіллі. Порівняно з вугільними шахтами в Західній Європі, польський видобуток був досить неефективним через відокремленість від технічного прогресу, досягнутого в 1980-х роках, а останнім часом через брак інвестиційних коштів для модернізації.

Посткомуністичні уряди скасували централізований розподіл вугілля та частково лібералізували ціни. До 1992 року було створено відносно вільний ринок вугілля, і субсидії поступово скорочувалися. у 1990 та 1991 роках масштабні угоди з фірмами Сполучених Штатів привели до нових розвідувальних робіт та зробили можливим видобуток газу з багатьох незайманих вугільних пластів.

Нові вітчизняні джерела газу відкрили перспективу зменшення залежності від вугілля та економії твердої валюти, витраченої на 7 мільярдів кубічних метрів газу, імпортованого (переважно з колишнього Радянського Союзу) у 1991 році. Водночас плани передбачали з'єднання польських і німецьких газопроводів ще в 1993 році, що зробило газопостачання Польщі більш гнучким.

Ізраїль

Після здобуття незалежності економіка нової держави була структурована навколо трьох основних елементів: високі витрати на оборону, масова імміграція та створення нових інституцій (банки, страхування та державні установи), що викликало необхідність масових вливань державних грошей в економіку.

Не маючи природних ресурсів і маючи невеликий внутрішній ринок, а також жорстке втручання уряду, Ізраїль залучав мало іноземних інвестицій. Внески та позики від єврейської діаспори, часто у формі облігацій із низькими відсотками, допомагали фінансувати імпорт необхідних товарів.

Набагато важливішою, була репараційна угода, яку уряд підписав із Західною Німеччиною у 1952 році, і яка забезпечила масове вливання іноземної валюти в економіку Ізраїлю. Репарації допомогли профінансувати продовження державних інвестицій у сільське господарство та виробництво через спільні підприємства, субсидії, позики та гранти приватним інвесторам.

Ізраїльська економіка швидко зростала у 50-х і 60-х роках. Середній показник зростання ВВП у 1950-1968 роках становив 9,2%, поступаючись на той час у світі лише Японії (9,7%). Ідея економічного зростання пов’язувала успіх Ізраїлю з двома факторами: людськими здібностями ("здібне та рішуче населення з широкою базою добре освічених та енергійних людей, які виявилися здатними долати труднощі економічного розвитку з великою винахідливістю") та іноземним капіталом.

Найсуттєвіші зміни в економіці Ізраїлю після війни 1967 року відбулися в оборонній промисловості, яка фінансувалася Урядом. Військовий сектор до 1967 року зосереджувався на виробництві легкої зброї та комунікаційного обладнання. Після війни 1973 року Ізраїль почав виробляти складні системи озброєння, включно з винищувачами, танками та ракетами як для внутрішнього, так і для зовнішнього ринку. Витрати на оборону як частка валового національного продукту зросли з 10,4% у 1967 році до 25,7% відсотка в 1970 році. Протягом 1970-х років Ізраїль продовжував витрачати близько 30 відсотків свого ВВП на оборону, хоча згодом показник почав зменшуватися до 20 відсотків протягом 1980-х років.

Вплив скорочення військових витрат у Ізраїлі

Але, високі державні витрати призвели до зростання інфляції у 1980-х роках. Незважаючи на нові робочі місця та доходи від експорту, створені через активізацію оборонної промисловості, темпи економічного зростання зменшилися. Це було пов’язано з падінням попиту на оборонну продукцію, а також зростанням вартості енергії та глобальною рецесією. ВВП Ізраїлю зростав в середньому на 2,7% щорічно з 1981 по 1989 роки, при цьому зростання ВВП на душу населення становило лише 1,1 відсотка. Інфляція досягла 373,2% у 1984 році, через надмірний дефіцит бюджету країни. Для боротьби з інфляцією у 1985 році коаліційний Уряд запровадив Стабілізаційний план, що зменшив дефіцит як за рахунок скорочення державних витрат, так і за рахунок збільшення державних доходів.

Основне скорочення видатків у липні 1985 року відбулося на субсидії на основні споживчі товари. Підтримка бізнесу знизилася з 8% ВВП у 1984 році до приблизно 4% у 1986 році. Загалом програма мала на меті загальне скорочення витрат на 3%  ВВП. У 1986 році витрати на оборону скоротилися більш ніж на 4% ВВП, що значно скоротило державні видатки. Довгостроковий успіх стабілізації у скороченні дефіциту з 15% ВВП до 1985 року до середнього 3% ВВП з того часу був можливий лише завдяки миру з Єгиптом.

Скорочення військових витрат також стосувалося військової промисловості, а особливо її відділів досліджень і розробок (R&D) – звільнено багато кваліфікованих робітників, учених, інженерів та комп’ютерних експертів. Багато хто з них почав розвивати самостійні бізнес-ініціативи, використовуючи свої високі навички та досвід, набутий в армії та у військовій промисловості. З рештою це призвело до революції високих технологій у 1990-2000-х роках.

Хорватія

Війна Хорватії за незалежність і цілісність хорватської держави проти агресії об'єднаних великосербських сил (1991—1995 рр.) призвели до втрати 75% промислового потенціалу, значних втрат населення і фінансів.

Основними галузями економіки Хорватії є туризм та суднобудування. Туризм формує майже 20% ВВП, хоча у 1995 туризм був у стані рецесії як і вся економіка в цілому. Суднобудівна галузь, на відміну від туризму, є низько рентабельною, однак через мультиплікаційний ефект для національної економіки, з точки зору доходів, зайнятості та платіжного балансу є надзвичайно важливою. Внутрішнє виробництво компонентів і матеріалів в суднобудуванні довели до рівня 65%, а мультиплікатор суднобудівної галузі досяг рівня 2,83. Отже, реанімація в першу чергу галузей щодо яких Хорватія має географічні та геополітичні особливості і є секретом успіху Хорватії.

Кіпр

Економіка Кіпра була зруйнована турецьким вторгненням у 1974 році та подальшою окупацією північних 37 відсотків острова. Проблеми включали велику кількість біженців (майже третину населення обох громад), фрагментацію ринку та втрату контрольованою урядом територією землі, що містить корисні копалини, сільськогосподарські ресурси та важливі об’єкти інфраструктури (Міжнародний аеропорт Нікосії та найбільший порт Фамагуста).

Щоб вирішити проблему реконструкції та розвитку, було запроваджено низку планів надзвичайних економічних дій на дворічні періоди. Перший і другий плани надзвичайних економічних дій, що охоплювали період з 1975 по 1978 роки, були спрямовані головним чином на допомогу біженцям, які тоді проживали в таборах, шляхом створення для них програми житла. ВВП на душу населення в поточних цінах зріс з 1 тис дол США у 1975 році до 4,5 тис дол США у 1985 році, що є одним із найвищих показників у Середземноморському регіоні.

Головною метою четвертого Плану економічних дій у надзвичайних ситуаціях, який охоплював 1982-1986 рр., було збалансувати економічне зростання з монетарною стабільністю. Споживча інфляція впала з 13,5% у 1980 році до 1,2% у 1986 році.

Найбільше зростання ВВП відбулося в секторах промисловості, торгівлі, транспорту та будівництві. Протягом більшої частини 1980-х років промисловість швидко зростала і, незважаючи на паралельний швидкий розвиток сфери послуг, втримала 15,5% ВВП. Виробництво залежало від експорту, переважно до Близького Сходу та Європейського економічного співтовариства. Однак зростання вартості робочої сили та відносно низька якість продукції стали на заваді майбутньому промисловому зростанню. Частка туризму зросла з 6% до 18% ВВП в період 1977 – 1988 роки і стала ще одним драйвером економічного зростання .

Шлях України – інноваційне зростання

Отже в історії повоєнного і пост-кризового відновлення країн було як місце для державних інвестицій, так і для лібералізації економіки.

Готового рецепту немає. Але за рахунок економічного моделювання можливо визначити найкращий шлях відбудови економіки. Як це було зроблено в рамках Національної економічної стратегії та при роботі над Антикорупційною податковою реформою.

Шлях України – інноваційне зростання, що покладається на розвиток людського капіталу. Отже: довіра та свободи. Створення найкращих умов для ведення бізнесу і розкриття талантів і стане запорукою українського економічного дива. І починати потрібно зараз.

Андрій Длігач, д.е.н., професор КНУ, LvBS, AUK. Засновник Advanter Group та міжнародної бізнес-спільноти Board. Глобальний амбасадор Singularity University. Співзасновник Центру економічного відновлення. Ідеолог Національної економічної стратегії України 2030 і Антикорупційних економічних реформ.