Оприлюднення платформою Оpendatabot даних щодо кількості народжених за першу половину 2023 року (а народилося 96 755 дітей) відновило інтерес до демографічної теми, а порівняння цієї кількості з тією, що була у відповідний період року до широкомасштабної війни, і факт зменшення кількості народжених на 28%, знову поставило питання: "Наскільки реальною є демографічна катастрофа?".
Повномасштабна війна лише поповнила низку чинників зниження народжуваності
Чинників зниження народжуваності наразі багато, це не лише війна. Якщо бути послідовними, то варто зауважити, що порівняно з аналогічним періодом 2022 року кількість народжених у першій половині 2023 року знизилась на 9%, і це певною мірою навіть дає надію на розгортання "м’якшого" сценарію демографічних змін, на відміну від того, що очікувався після підсумків народжуваності у 2022 році, коли кількість народжених зменшилась на 25% порівняно з 2021 роком. Те, що у 2022 р. відбуватиметься подальше падіння народжуваності, сумнівів не було, але й не передбачалося, що воно буде настільки масштабним, адже рішення про народження дитини приймається значно раніше, ніж малюк з’являється на світ.
Варто зауважити на можливість неповного статистичного обліку в умовах війни (насамперед, окупованих територій). Невипадково Державна служба статистики України на сайті повідомляє, що інформацію оприлюднюватиме лише після завершення терміну для подання статистичної та фінансової звітності, встановленого Законом України "Про захист інтересів суб’єктів подання звітності та інших документів у період дії воєнного стану або стану війни".
Ще й досі не з’ясованим залишається питання, в яку статистику ввійдуть народження, які мали б бути в Україні, але через вторгнення і вимушений виїзд за кордон частини вагітних жінок, відбулись в інших країнах. В решті решт, усі розуміють, що не важливо де було зафіксовано народження, значно важливіше, щоб після закінчення війни ці дітки з батьками повернулися в Україну. Ще важливіше, щоб повернулися в Україну депортовані та примусово переміщені діти.
Невпевненість у майбутньому
Звернемо увагу, що й 2021 рік був надто складним для більшості сімей в Україні. Величезна кількість тих, хто захворів на коронавірусну інфекцію, величезна кількість померлих (за даними Державної служби статистики України в 2021 році лише від Covid-19 померло 86 тис. осіб (випадки ідентифікованого вірусу)) поширили усвідомлення реальної епідеміологічної небезпеки для усіх людей. Це супроводжувалось рішенням відкласти народження дитини в очікуванні кращого періоду. До того ж, окрім проблем із здоров’ям, відчутним стало зниження рівня матеріального добробуту через втрату роботи, низькі заробітки, неможливість розвитку бізнесу, збільшення витрат на медичні послуги, загострення житлових проблем тощо.
Війна почалась у 2014 році, але політична напруженість в українському суспільстві відчувалась задовго до її початку. З кожним роком війни у людей посилювалися тривога і невпевненість у власних силах, у можливості створити необхідні умови для народження і виховання бажаної кількості дітей, забезпечити своє та їх майбутнє.
Соціально-демографічні обстеження й у мирні часи показували, що невпевненість у майбутньому разом з матеріальним забезпеченням (або заробітною платою) та житловими проблемами утворюють трійку найвпливовіших чинників дітородної поведінки. З початку повномасштабної війни третина працездатного населення втратила роботу, а серед тих, хто продовжував працювати, половина зазнала зменшення заробітної плати.
В країні вже сотні тисяч зруйнованих осель і наразі немає впевненості, що їх вдасться відбудувати. За результатами двадцять другої хвилі проекту "Україна в умовах війни" 59% опитаних відчули погіршення власного економічного становища, ще 35% повідомили, що воно не змінилось (а з огляду на попередні карантини істотною є ймовірність, що просто залишилося на низькому рівні). Протягом наступних 12 місяців переважна більшість опитаних не очікує покращення особистого економічного становища. Такі суб’єктивні відчуття та настрої не лише пояснюють, чому кількість народжень зменшилася, але й вказують, що зменшення продовжуватиметься й надалі.
"Не на часі" може перейти у "вже ніколи"
У важкі періоди соціально-економічних криз сім’ї, як правило, все ж таки наважувалися народити первістка, а от народження другої, третьої дитини чи наступної черговості, зазвичай, відкладалось. Ризикованість тривалого відкладання народжень полягає у тому, що "зараз не на часі" може перейти у "вже ніколи". Відмова від попередніх репродуктивних планів може відбутися не лише через неможливість досягнути тих умов, які уявляються необхідними для народження і виховання дитини, а й через об’єктивні чинники – погіршення стану здоров’я, зниження репродуктивної функції через вік, розлучення чи овдовіння тощо.
Як правило, сім’єю зважується чимало факторів, коли приймається рішення про народження дитини. для кожної сім’ї це свій набір чинників з можливим домінуванням одного чи двох.
З огляду на зазначене, може виникнути інше питання: "Чому ж, незважаючи на усі перепони, все ж таки наважуються народити дитину й у такі складні часи?" Такому феномену також є низка пояснень, які будуть розглянуті у наступному моєму блозі.
Світлана Аксьонова, кандидат економічних наук, провідний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень ім.М.В.Птухи НАН України
