Усі роки російської політики щодо України за Путіна - це і є гібридна війна, яка далі переросла у гарячу з постійними спробами послаблення української державності. 

Заяви Путіна про буферні зони - це частина інформаційної складової. Він не сказав нічого нового. Раніше буферні зони були одним з можливих елементів плану Келлога.

Путін спробує передати владу наступникові у 2036-му році, який повинен буде "закріпити" ті результати історичного треку, які йому передадуть. 

Під час виборів у сусідніх країнах Україна має тримати руку на пульсі, адже Росія може прикласти чимало зусиль для дестабілізації ситуації у них. 

До переговорного процесу щодо завершення війни в Україні може бути підключений Китай у рамках трикутника "США-ЄС-Китай".

Путін хоче затягнути Україну в нескінченні розмови і суперечки та вести окремий діалог з Вашингтоном і Європейськими столицями.

Імовірність укладення миру в найближчі 3-4 місяці вкрай мала. Адже Путіну потрібна "картина перемоги". Тобто успіхи на фронті плюс поступки з боку США, ЄС і НАТО.

Контекст зустрічей у Ватикані неможливо відділити від майбутньої телефонної розмови президента США Дональда Трампа з Путіним, а згодом - із Зеленським.

Переговори у Стамбулі - театралізоване прикриття для нової хвилі шантажу з боку Росії. Путін прагне розколу між союзниками України.