Розвиток подій довкола врегулювання російсько-української війни став каталізатором суттєвих зрушень у трансатлантичних відносинах. Адміністрація Дональда Трампа дедалі частіше демонструє прагнення діяти одноосібно, тиснучи на європейських союзників у питанні збільшення оборонних витрат у рамках НАТО, а також шукаючи власні шляхи комунікації з Кремлем щодо "мирного врегулювання" в Україні. Доказом цього є зустрічі представників США та росії в Ер-Ріяді, які, хоч і не є офіційними переговорами, однак закладають ґрунт для потенційної домовленості.
Натомість Європейський Союз разом із Великою Британією демонструють все більшу готовність до спільних дій, у тому числі й на підтримку України. Офіційний Київ, зі свого боку, показує активну залученість у міжнародний діалог: Президент Зеленський провів візит до Туреччини, де обговорювалися питання безпеки та подальшої підтримки України, а також уже мав зустріч із віцепрезидентом Венсом та дзвінок з Трампом, аби донести чітку позицію України до Білого Дому. Одним із головних посилів, який у ці дні прозвучав і з боку України, і з боку її ключових європейських партнерів, є недопустимість будь-яких переговорів без участі Києва та Брюсселя.
Паралельно з цим помітною стає тенденція до утворення кількох геополітичних полюсів впливу в західному світі. З одного боку, Сполучені Штати, що шукають можливості укласти певну домовленість із росією на власних умовах і посилюють тиск на країни ЄС задля збільшення їхніх внесків у НАТО. З іншого — блок ЄС-Велика Британія, де Лондон дедалі частіше виступає каталізатором жорсткішої політики стосовно Москви та підтримки України, і водночас прагне посилити свою самостійну роль на глобальній арені після Brexit. У цьому контексті Україна розглядається як потенційний союзник саме цього європейського “полюсу”, особливо якщо пропозиції американської сторони не відповідатимуть українським інтересам.
Ключовим чинником, що визначає подальший розвиток ситуації, є готовність усіх сторін до реального врахування позиції України. Київ уже наголошує: жодних згадок про демілітаризацію або обмеження Збройних Сил України бути не може. Так само неприпустимою є будь-яка "легітимізація" анексії українських територій. Мирна угода, яку Україна могла б розглянути, має чітко спиратися на Статут ООН, а відтак – на принципи територіальної цілісності та суверенітету.
Незважаючи на ризик подальшої поляризації і певні розходження між США та об’єднаним фронтом ЄС і Великої Британії, головним пріоритетом для України лишається досягнення справедливого миру. "Справедливого" у тому сенсі, що він відповідатиме інтересам саме України і не перетворюватиме нашу державу на демілітаризовану буферну зону. Будь-які зовнішні гравці, які прагнуть виступити посередниками або гарантувати умови такої угоди, повинні усвідомлювати: Київ ніколи не погодиться на умови, що суперечать його суверенітету та міжнародному праву. Україна, підтримувана європейськими партнерами, неухильно відстоюватиме цю позицію, визначаючи, яким саме буде майбутнє безпеки на континенті та роль кожного з можливих геополітичних полюсів у його формуванні.
Богдан Попов, експерт АЦ "Обʼєднана Україна"
