2 квітня під час "творчого вечора" російського пропагандиста Владлена Татарського сталася прикра (хоча як подивитися) несподіванка вибухового характеру, внаслідок якої злочинець, бойовик та "воєнкор" перейшов у категорію "отрицательно живых". Вже наступного дня з подачі силовиків російські офіційні особи (зокрема, представниця МЗС захарова та прес-секретар путіна пєсков) заявили, що вибух "був спланований українськими спецслужбами" за участі ФБК Навального. При цьому представниця останнього – затримана Дар’я Трепова, яку підозрюють у причетності до вибуху в кафе – за "інформацією" прокремлівських ЗМІ та телеграм-каналів начебто працювала на "українських журналістів". Ця версія – єдина, яку офіційно розглядають на росії. Інших не буде. І, по великому рахунку, не могло бути апріорі.

Шукай, кому вигідно

Принцип, який існує з часів Стародавнього Риму, з легкістю (та користю) можна застосувати й щодо нинішньої ситуації. Відразу зазначимо, що "український слід" у цій справі може існувати хіба що у хворій уяві російських пропагандистів. До реальності він не має жодного відношення – передусім через фігуру самого Татарського, "важливість", "значимість" та "публічність" якого, м’яко кажучи, перебільшена. Про таких кажуть "широко відомий у вузьких колах". У даному випадку – у дуже вузьких колах. Тому нікого сенсу навіть звертати увагу на цього зрадника та колаборанта не було. Від слова зовсім.

Схожа історія з можливою участю в ліквідації Татарського "Фонду боротьби з корупцією" Навального. Тільки у даному випадку мова йде про безпорадність цієї організації у реальній протидії путінському режиму. Уявити, що "емігранти", які давно сидять за кордоном на немаленьких донатах та грантах, знімають фільми для Голівуду та дуже обережно коментують російсько-українську війну, здатні на терор, досить складно. Бо це не "їх методи", вони банально цього не вміють та бояться. А згадали їх тому, що силовики просто скористалися ситуацією для зачистки залишків будь-якої опозиції.

Нарешті, є ще версія з "Національною республіканською армією", яка взяла на себе відповідальність за організацію вбивства пропагандиста та яка, до речі, ще раніше приписувала собі ліквідацію Дар’ї Дугіної. Тут взагалі немає сенсу щось коментувати, бо про цю організацію ми знаємо лише з кількох її заяв, які ретранслює колишній російський депутат Ілля Пономарьов. Тож ситуація дуже схожа на бажання видати бажане за дійсне, попіаритися на темі та застовпити за собою місце єдиної опозиції режиму. І спроба ця, необхідно зазначити, вийшла відверто невдалою – навіть з точки зору привернення уваги.

Якщо щось виглядає як качка…

Якщо воно виглядає, як качка, плаває, як качка, і кахкає, як качка, то це, імовірно, і є качка. Це поширений вислів дуже добре характеризує ситуацію з ліквідацією Татарського. Бо якщо у цій справі по повній програмі стирчать вуха російських силовиків, це вбивство вигідне силовикам, організовано так, як це роблять силовики, інформаційно супроводжується так, як вимагають силовики – то, мабуть, це і є акція, організована силовиками. Головне питання – конкретно ким та у чиїх інтересах.

Відповідь на поверхні

Це вбивство – результат посилення протистояння в середовищі російських "еліт", максимально наближених до путіна. Боротьба за "місце під сонцем" виходить на фінішну пряму. У тому числі – з прицілом на майбутній транзит влади. Тому в організації вбивства максимально зацікавлена група так званих "яструбів", яку очолюють патрушев та сечін. І зробити вони могли це через фсб (де є групи, зацікавлені у зміні нинішнього голови бортнікова та приходу ставленика "яструбів" ткачова).

Тепер "яструби", по-перше, отримають додаткові аргументи щодо необхідності запровадження в країні надзвичайного або воєнного стану. Щоправда, не прямо зараз, а на певну перспективу. Наприклад, після ще одного подібного вбивства. Тим більше, що пропагандистів на росії вистачає та їх нікому не шкода.

По-друге, це суттєвий удар по позиціям так званих "технократів" в оточенні путіна, які були проти посилення силових методів. Тепер аргументів у них буде вже не так багато, а процес фактичної заміни політичних механізмів прийняття рішень (причому в масштабах всієї країни) на силові інструменти суттєво посилиться. Тим більше, путіну це подобається, бо дає відчуття контролю над ситуацією.

По-третє, демонстративне вбивство – це "привіт" пригожину з його пвк "вагнер", а також всім "радикальним патріотам", які дозволяли собі критику влади, передусім – у контексті війни з Україною. Сигнал достатньо промовистий – сидіти рівно та казати тільки те, що санкціонує влада. Якщо скаже, що треба робити черговий "жест доброй воли", то треба робити, а не волати про зраду. І таких прикладів може бути багато – причому що на фронті, що у тилу.

Ключове питання – чи зрозуміли цей сигнал всі, кому він був переданий. Поки що виглядає так, що не дуже. І це, насправді, добре, бо означає подальшу ескалацію внутрішнього протистояння. Павуки почали активно жерти один одного. Головне у цій справі – не зупинятися.

Ігор Рейтерович, кандидат політичних наук, керівник політико-правових програм Українського Центру суспільного розвитку