Часто мене запитують, як американське та інше екзотичне пальне потрапляє в Україну? Так воно ж дороге! (пам’ятаєте Свирида Опанасовича із "За двома зайцями"?)

Так працює паливний ринок – якщо є потреба, привезуть через всю планету. Бо не всюди поруч ти можеш продати свій товар. А іноді ти його просто не можеш продати через санкції.

Проілюструю на прикладі білорусів. До 2022 року вони майже весь експортний ресурс, наприклад, дизпальне, продавали в Україну за формулою 30 доларів премії до котирування. Якщо б росіяни не влаштували цього безумства, сьогодні б білоруси заробляти приблизно $900/т.

Але завдяки собі та своїм московським партнерами білоруси не можуть продавати пальне ані в Україну, а ні в Європу. За наявними у нас даними, вони змушені відправляти свій товар через російські порти у Саудівську Аравію й інші "недалекі" пункти або залізницею в Середню Азію. Через божевільні відстані розрахунково в сухому залишку вони отримують $350-400/т.

Аналогічно "торгують" росіяни. Останніми місяцями вони нарощують постачання дизпального у Бразилію – це 15 тис. км морем. І там, в Бразиліі, щоб купити лояльність місцевої влади, ще змушені давати дисконт до ринку. Це все призводить до втрат агресора й саме на це націлені санкції.

Нові маршрути постачання пального

Цей процес має інший бік – традиційні постачальники нафтопродуктів в Африку, Азію, Південну Америку витісняються "підсанкційним" пальним й вимушені шукати нові ринку збуту. Бо "свої" ринки перелиті, а ціна на них низька. Саме тому все частіше у Європі та Україні опиняється штатівській продукт, пальне з Перської затоки та Індії, яка скуповую дешеву російську нафту, отримує на НПЗ продукт з низькою собівартістю й тому має довге логістичне плече. Цим постачальникам економічно цікавіше везти продукт у далеку Європу, ніж продавати за безцінь у своєму регіоні.

Один з таких нових маршрутів – з Кувейту в польський Щецин, де розташований термінал української компанії UPG – показаний на малюнку.

Україна відчуває глобальні трансформації як ніхто інший (по великому рахунку, ми й ініціювали зміну глобальних енергетичних потоків, коли домоглися санкцій проти ворога). Наразі ми отримуємо пальне з понад 20 країн: Бельгія, Болгарія, Польща, Греція, Ізраїль, Індія, Італія, Казахстан, Кувейт, Литва, Нідерланди, Німеччина, ОАЕ, Саудівська Аравія, США, Словаччина, Угорщина, Румунія, Туреччина, Туркменістан, Фінляндія, Швеція.

Ми першими довели, що без російського пального можна жити, а зараз в цьому переконується Європа й світ.

Сергій Куюн, директор “Консалтингової групи А-95”