У перші дні після початку широкомасштабної російсько-української війни більшість політиків, експертів та громадян країн ЄС вважали, що росія досягне своєї мети та встановить контроль над Україною. Питання полягало лише у тому, як швидко це відбудеться та якою буде форма цього контролю – анексія, створення маріонеткового уряду або поділ країни. Однак вже за пару тижнів думка європейців кардинально змінилася. Вони, з одного боку, відкрили для себе нову Україну – демократичну країну, готову на все заради перемоги. З іншого - побачили справжнє "обличчя" росії – фашистської держави ХХІ століття, що вдалася до геноциду та терору цивільного населення у центрі Європи.

Красномовна статистика

Російсько-українська війна, безумовно, об’єднала Європу – і політично, і економічно, і ментально. Причому відбулося це не лише в контексті підтримки України. Але й, що дуже показово, в контексті розуміння важливості та необхідності дотримання демократичних принципів, цінностей та стандартів. Як відомо, факти – річ уперта, а соціологія у даному випадку більш ніж красномовна.

Так, на сьогодні 73% громадян європейських країни погоджуються з фінансовою, військовою та гуманітарною допомогою ЄС Україні, а також із санкціями проти росії (результати опитування Eurobarometer). Зазначимо, що більшість опитаних підтримують дії ЄС попри те, що усвідомлюють негативні наслідки війни для їхнього повсякденного життя, а майже дві третини опитаних вважають, що їхнє життя зміниться через війну в Україні.

У свою чергу згідно результатів іншого опитування (Eupinions), більшість громадян країн ЄС (61%) вважають, що Україна обов’язково переможе у війні з росією (частка тих, хто погоджується з цим твердженням, у кожній країні-члені ЄС коливається від 51% в Італії до 81% у Польщі; у більшості країн підтримка цього твердження коливається між 60% і 68%). І, найважливіше – 68% європейців розглядають російське вторгнення в Україну як напад на Європу загалом, а 62% погоджуються з тим, що українці борються за спільну з ними свободу та процвітання. Для розвинутий демократій – це дуже переконливі цифри, адже не будемо забувати про плюралізм думок, підходів, позицій та можливість їх доносити до громадян (у тому числі – за російські гроші). Однак європейці свій вибір зробили та не змінюють його впродовж року широкомасштабної війни.

Красномовні висновки

Які з цього можна зробити висновки? Дуже прості – і знову ж, красномовні, як і сама статистика. По-перше, в Європі існує внутрішній консенсус щодо підтримки України. Причому не лише на політичному рівні, але й на рівні громадянського суспільства. Останнє – вкрай важливо з точки зору продовження європейської інтеграції України. Адже саме на цьому рівні формується сприйняття українців як європейської нації. По-друге, не буде перебільшенням вважати, що саме цінності є основою тієї підтримки, яку Україні надають країни ЄС. Врешті-решт, самі європейські політики постійно про це згадують. І, по-третє, підтримка України відповідає життєво важливим інтересам та основним цінностям Європи. Тобто, допомагаючи нам, європейці фактично допомагають собі. Все дуже просто та зрозуміло.

Паршиві вівці

Разом з тим, не будемо забувати про тих, хто дивиться на російсько-українську війну під дещо іншим кутом зору. Їх небагато у Європі, але вони ні. Передусім це різноманітні "путінфештеєри", а також окремі країни, які й до війни мали проблеми з європейськими цінностями, принципами та стандартами (зокрема, Угорщина). Для них 24 лютого, за великим рахунком, нічого не змінило. Вони просто отримали додатковий привід підривати європейську єдність зсередини, посилаючись на нові обставини.

Однак те, що раніше сприймалося як окрема позиція чи привід для дискусії, зараз викликає як мінімум серйозне роздратування у інших європейських країн. Адже ЄС – це не лише права, але й обов’язки. Не можна користуватися всіма перевагами європейської спільноти і при цьому зневажати її ключові цінності. Особливо – на фоні війни, яку росія веде у тому числі проти цих цінностей та принципів. І чим раніше це зрозуміють "путінфештеєри", тим буде краще для їхніх країн. Бо в іншому випадку може відбутися певна трансформація ЄС, яка буде пов’язана не лише з природнім процесом прийняття нових членів (передусім, України), але й виключенням тих, хто не розуміє, заради чого існує єдина Європа.

Ігор Рейтерович, кандидат політичних наук, керівник політико-правових програм Українського Центру суспільного розвитку