Ще кілька місяців тому здавалося, що російська машина «м’ясних штурмів» має невичерпний ресурс, але сьогодні цифри починають говорити про інше. Багато хто зараз запитує: якщо Кремль на словах готовий воювати роками, то чому тема переговорів в Абу-Дабі стає настільки гострою саме зараз? І чому взагалі РФ має погодитись на якісь домовленості, це й з поступками? Окрім всього відповідь лежить також в сухій і досить жорсткій математиці війни, про яку дедалі частіше пишуть західні аналітики, зокрема Bloomberg.
Ми перейшли в стадію, де ціна кожного відбитого чи захопленого метра землі для Москви стає не просто високою, а потенційно критичною. Останні дані європейських розвідок та звіти нашого Генштабу вказують на те, що темпи втрат російської армії впритул наблизилися до межі, за якою система починає «їсти саму себе». Коли цифра знищених окупантів за місяць сягає 35 тисяч, як це було в грудні, або навіть рухається до стратегічної мети у 50 тисяч, про яку говорить українське командування, – це створює для Путіна ситуацію ідеального шторму.
Президент Зеленський вибудовує дуже чітку й прагматичну лінію: оскільки Росія розуміє лише мову сили та ресурсів, Україна має зробити так, щоб кожен день перебування ворога на нашій землі коштував йому більше, ніж він може собі дозволити. Саме цей фокус на технологічній перевазі та масовому застосуванні дронів, які зараз спричиняють до 80% втрат противника, є ключовим інструментом тиску. По суті, стратегія президента полягає в тому, щоб перетворити фронт на фінансову та демографічну прірву для Кремля ще до того, як там встигнуть подумати про новий масштабний наступ.
Чому ж Росія, яка на публіці демонструє непохитність, може насправді шукати вихід? Річ у тім, що модель «купівлі солдатів» за величезні бонуси починає давати збій. Суми контрактів зростають, а кількість охочих іти в один бік – ні. Путін смертельно боїться нової хвилі примусової мобілізації, пам’ятаючи хаос 2022 року, який ледь не розхитав стабільність режиму. Та й розуміючи, що порушення негласного договору з народом, що він воює, але їх залучає обмежено, має вкрай високу ціну для його режиму. Коли втрати на полі бою перевищують темпи вербування, армія починає танути. Це і є та точка, де «небажання компромісів» з боку РФ зіштовхується з реальністю порожніх казарм.
Для України це означає, що нинішні переговори – це не поступка, а спроба капіталізувати наші успіхи на полі бою в політичні гарантії. Посол США при НАТО Меттью Вітакер та інші західні партнери прямо кажуть: найближчі тижні стануть вирішальними. Москва може погодитися на певні умови не через раптове «миролюбство» чи страх перед Трампом чи через любов до нього, а тому, що без паузи чи зміни формату війни її економіка та армія ризикують просто «перегоріти».
Ми маємо розуміти, що об’єктивна ситуація зараз працює на нас (попри те, що нам вкрай складно в усіх напрямах, а особливо військовим), якщо ми зберігаємо темп знищення ворожого ресурсу. Це важка, кривава робота, але і вона також або навтіь переважно вона й змушує Кремль сідати за стіл в Абу-Дабі. Важливо не жити ілюзіями про швидкий мир, але й не ігнорувати той факт, що ресурс ворога має дно. І ми до нього дуже активно докопуємося. Слава ЗСУ!
Ігор Петренко, доктор політичних наук, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”
