На тижні російський диктатор путін вирішив дещо розширити свою відверто нікчемну географію закордонних вояжів та відвідав відразу дві країни на Близькому Сході – Об’єднані Арабські Емірати та Саудівську Аравію. У ОАЕ він зустрівся з лідером країни Мохаммедом бін Зайд аль-Нахайяном (у складі делегацій та віч-на-віч), а у Саудівський Аравії – з принцом Мухаммедом ібн Салманом. Зустрічали його помпезно – військові, коні, верблюди, авіація, літаки над аеродромом та кортежем, танці з бубнами. На додачу – заяви про "безпрецедентно високий рівень відносин", дружбу та торгівельне партнерство. путін, принаймні ззовні, виглядав задоволеним, але чи отримав він насправді те, на що розраховував? Судячи з усього – ні. І не отримає.

Чому саме зараз?

Єдина очевидна вигода для путіна від візитів – сам факт їх проведення. Обидві країни не визнають юрисдикцію Міжнародного кримінального суду в Гаазі, який видав ордер на арешт диктатора, тож він зміг здійснити вже четверту за останні два місяці міжнародну подорож (у жовтні він побував у Киргизстані та Китаї, а в листопаді – в Казахстані). У розумінні росіян візит на Близький Схід повинен був продемонструвати, що путін – не вигнанець на світовій арені, а серйозний політичний діяч, а росія – велика країна (не в сенсі розміру), у якої є й інші друзі крім традиційних Ірану, Північної Кореї, Китаю та, звісно, Білорусі. Вийшло так собі.

По-перше, означені країни, безумовно, впливові у регіоні, але таких там багато. По-друге, це, м’яко кажучи, не дуже демократичні країни, що вкладається у логіку специфічної "дружби" і не особливо впливає на міжнародну ізоляцію росії, адже російські наративи не зможуть знайти собі нову аудиторію. На власний електорат подібні візити ще можуть якось вплинути – в сенсі "прориву" або навіть "дипломатичної перемоги", але не більше.

Показово також, що про візити згадували аж три дні, два з яких припали безпосередньо на дати перебування путіна у цих країнах. Причому мало писали навіть російські ЗМІ – тема взагалі не зайшла так, як сподівалися. Бо є багато загальних фраз, але практично відсутня конкретика. Дехто взагалі подав сам факт візитів виключно через призму передвиборчої кампанії путіна – активний, їздить по країнам, більш-менш виглядає на фоні інших лідерів, вирішує "глобальні" проблеми.

Торгівля, торгівля та ще раз торгівля

Водночас з ОАЕ та Саудівською Аравією росія дійсно достатньо тісно зійшлася після початку широкомасштабної агресії проти України. На фоні західних санкцій росіян зацікавили три речі: нафта і все що з нею пов’язано, фінанси та безпосередньо місце перебування (багато олігархів та бізнесменів разом з родинами фактично оселилися в Дубаї, а російські нафтові компанії відкрили у регіоні свої офіси). Для ОАЕ та Саудівської Аравії це вигідна історія, адже вони позиціонують себе як близькосхідна Швейцарія – багата та нейтральна, центр світової торгівлі, фінансових операцій та вирішення глобальних проблем (наприклад, саме зараз в ОАЕ проходить кліматичний саміт ООН). Тут регулярно відбуваються різні саміти, виставки, конференції тощо. А можуть відбутися, наприклад, й мирні перемовини. Принаймні, з такою ініціативою шейхи вже виступали у контексті російсько-української війни та навіть були залучені в обміні полоненими (за що ми їм, безумовно, щиро вдячні).

Чи міг путін про це все говорити? Безумовно. Як і щодо зростання обсягів торгівлі, передусім товарами подвійного призначення. Однак ЄС та США за цим дуже уважно спостерігають, тож навряд чи заради додаткових мільярдів країни будуть ризикувати відносно непоганими відносинами з західними демократіями (тим більше грошей у них вистачає).

А от ключове питання – нафта – більш цікаве. Саудівська Аравія та росія – найбільші нафтові країни світу. Щоправда, після США. Однак разом вони забезпечують майже половину всього видобутку ОПЕК, відповідно – здатні впливати на ціни на світовому ринку у дуже простий спосіб – збільшуючи або зменшуючи видобуток сировини. Наприклад, сьогодні вони добувають менше, ніж могли би, що забезпечує їм непогані прибутки. путін, звичайно, хотів би спробувати зробити все для того, аби спровокувати нафтову кризу та непогано на ній заробити, але сьогодні не 1973 рік. І арабські країни не підуть на загострення відносин з США та ЄС. Просто через те, що їм це економічно і політично не вигідно, а ідеологічні (ціннісні) питання вже не настільки важливі, як раніше. Тому тут росії нічого не перепаде. Максимум – підтримувати той рівень відносин, який є зараз та продовжувати ховати частину статків олігархів у місцевих банках. Ну і розказувати власному населенню, що з путіним зустрічаються не тільки лукашенко та Сі з Кімом, але й лідери інших країн. Те, що прості росіяни ніколи в цих країнах не бували і не побувають – нікого насправді не цікавить.   

Ігор Рейтерович, кандидат політичних наук, керівник політико-правових програм Українського Центру суспільного розвитку