Статтю Головнокомандувача Збройних Сил України Валерія Залужного для видання The Economist – "Сучасна позиційна війна та як у ній перемогти" – відразу після її виходу почали активно коментувати та аналізувати передусім з точки зору російсько-української війни. Немає жодних сумнівів, що так і має бути, оскільки вона присвячена саме широкомасштабній збройній агресії російської федерації проти України, яка спровокувала безпрецедентну світову безпекову кризу. Водночас ця стаття актуалізувала ще кілька надзвичайно актуальних питань. По-перше, як сьогодні трансформується військова стратегія та тактика? По-друге, які фактори будуть визначальними для перемоги на полі бою? І, по-третє, якими взагалі будуть війни майбутнього?  

Зміна характеру війни

Про зміну характеру сучасної війни вже написали та ще напишуть тисячі статей і сотні ґрунтовних монографій. Ключовий фактор, на який всі звертають увагу – технологічна революція, яка вже сьогодні призвела до масового використання дронів, здатних виконувати різноманітні завдання – від знищення живої сили та техніки супротивника до збору розвідувальних даних. Водночас, оскільки дрони здатні застосовувати обидві сторони конфлікту (зокрема, вони є навіть у терористів ХАМАСу), важливим напрямом у найближчий час стане розробка та впровадження технологій, здатних ефективно протистояти цьому виду озброєння.

Також відбулися суттєві зміни у здатності наносити ураження на відстані – через появу високоточних боєприпасів, гіперзвукової зброї та широкого використання різноманітних датчиків і трекерів. Додайте до цього здатність бачити практично все на полі бою у режимі реального часу – і ми отримаємо фундаментальний прорив у веденні війни. Тому слід очікувати на подальший розвиток як дальності, так і точності стрільби, а також розробку технологій, здатних завадити цьому. Паралельно з цим буде відбуватися пошук шляхів модернізації ППО – для створення комплексної ешелонованої системи раннього виявлення та знищення ворожих цілей.   

Другий момент – загальна роботизація війни. Після БПлА, скоріш за все, з’являться безпілотні винищувачі та бомбардувальники. Далі – танки (робота над якими вже ведеться), легка бронетехніка та, можливо, навіть вантажівки.    

Третій момент – здатність приймати рішення з більшою швидкістю та точністю, у чому можуть допомогти різноманітні інформаційні системи (Україна, до речі, вже використовує подібну систему Delta, яка була розроблена у співпраці з НАТО) та кібернетична зброя (від DDoS-атак до ефективного перехоплення даних).

Зрозуміло, що військові різних країн розуміють необхідність адаптації до нових умов та перманентних змін у характері війни. Однак просте розуміння не означає швидкого та, що найголовніше, ефективного впровадження цих змін. Тому на практиці часто відбувається інтеграція нових елементів у старі системи (наприклад, в артилерії, де останнім часом широко використовують високоточні боєприпаси). У підсумку це означає, що зміни впроваджуються не так швидко, а іноді – взагалі безсистемно, а просто у відповідності до поточних проблем та викликів (які, до того ж, є різними для різних родів військ). Як наслідок – багато новітніх розробок існують або на папері, або у дуже незначній кількості.   

Тотальна війна все ще можлива?

Зміна характеру війни та технологічна революція актуалізують питання тотальної міждержавної війни у майбутньому. Чи можлива вона взагалі? І чи є такою нинішня російсько-українська війна? По другому питанню відповідь однозначна – так, є. Адже мова йде про суцільний фронт на сотні кілометрів, використання тактики Першої та Другої світової війни, особливо при здійсненні наступальних операцій, масове будівництво фортифікаційних споруд, наявну систему забезпечення, систему мобілізації, а також удари країни-агресора по цивільній та критичній інфраструктурі.

А от у майбутньому мова, скоріш за все, буде йти про війну без суцільного фронту. Реалізувати це можна буде за допомогою або появи нових технічних засобів, які дозволять забезпечувати дії великих армій на великій відстані, або ведення військових дій на обмежених ділянках фронту (з домінуванням авіації, БПлА та ППО), або поєднання дій великих армій з обмеженим використанням тактичної ядерної зброї. Останнє, до речі, росія вже намагається пропрацювати як мінімум на рівні теорії. Водночас всі ці варіанти об’єднує одне, а саме сильна економіка. Адже війни майбутнього будуть війнами, у тому числі, на виснаження.   

Люди – найголовніше

І наостанок. Ключову роль у війнах майбутнього будуть відігравати люди. Так, саме люди. Розмови про те, що все буде відбуватися на великих дистанціях, що противники майже не будуть бачити один одного, виявилися, м’яко кажучи, передчасними. Фінальні зіткнення ворогуючих армій все одно будуть відбуватися практично впритул. І змінити це в найближчому майбутньому не вийде, адже контроль територій залишатиметься ключовим фактором перемоги.

Крім того, технології ще довго не будуть здатні замінити людину в інших сферах, пов’язаних з війною. Хоча штучний інтелект вже навчився вигравати у шахи, однак не здатний на належному рівні самостійно управляти, наприклад, БПлА, обслуговувати військову техніку, планувати, реалізовувати та контролювати проведення операцій, врешті-решт – оперативно віддавати команди бойовим підрозділам. В основі всіх його рішень знаходяться люди, він – не більше, ніж інструмент. І саме це, до речі, мав на увазі Валерій Залужний, коли говорив про необхідність удосконалення порядку створення та підготовки резервів, належної ротації військовослужбовців, а також посилення мотивації громадян до проходження військової служби у майбутньому.

А в усьому іншому – Si vis pacem, para bellum ("хочете миру – готуйся до війни"). Україна про це дуже добре знає. І це знання треба правильно використати заради майбутньої перемоги.  

Ігор Рейтерович, кандидат політичних наук, керівник політико-правових програм Українського Центру суспільного розвитку