В річницю повномасштабного нападу рф на Україну багато політиків згадують життя рік тому і рефлексують на  зміни, які сталися з ними та країною за рік. Але, як на мене, старт війни потрібно рахувати не від 24 лютого минулого року, а з 2014 року, коли росія зухвало анексувала частину території України. Саме там знаходиться умовна точка відліку після остаточно прийнятого путіним рішення про позбавлення України суб’єктності, а українців - своєї держави!

Як ми уже розуміємо, бажання путіна увійти в історію, як “збирача земель” і автора неоімперської концепції росії, назавжди розбилися у протистоянні з українською нацією, яка саме зараз завершила своє остаточне формування та консолідацію.

Українці самі, своїми руками, за ці більше 30 років Незалежності, створили себе, як сучасну, самобутню, успішну і консолідовану націю. Не без помилок і це зрозуміло. Корупція, олігархат, клептократія — це все превалювало в Україні ще рік тому. Олігархи дуже міцно тримали в своїх руках важелі управління державою. Іноді у справжніх державників-патріотів просто опускалися руки і хтось почав пристосовуватись до обставин. Деякі прийняли для себе рішення їхати зі своєї батьківщини у пошуках кращої долі і кращих перспектив розвитку. І усе це відбувалось на фоні глибокої багаторічної боротьби “заходу” та “сходу”, “донецьких”, “вінницьких”, чи “дніпропетровських”.

Країну розривали на шматки політичні клани. Олігархи та промислово-фінансові групи викачували корупційну ренту з природних та інфраструктурних ресурсів країни. Які, ніби, мають належати за Конституцією України, саме народу! Одним словом, в такому стані і європейська, і євроатлантична перспективи для України виглядали, м’яко кажучи, дуже примарно.

Володимир Зеленський

Ситуація змінилась після обрання Президентом України Володимира Зеленського із фантастичним результатом другого туру у славнозвісні 73%. Люди повірили, що можна раз і назавжди прибрати від влади щупальці “олігархічного консенсусу” і не помилились. Лінія боротьби з олігархічним впливом стала для Зеленського однією із пріоритетних. Але це мало більш глибинні наслідки.
Президент активно почав "вичищати" медійний простір та державні органи від різного роду груп олігархічного та проросійського впливу. Це дуже стало не до вподоби нашому північному кровожерному сусіду. Коли рейтинги "рускомирівців" різко почали обвалюватись у кремлі остаточно зрозуміли, що без повномасштабного військового вторгнення нав’язати українцям кремлівську кабалу "руського міра" уже остаточно не вдасться. Навіть не зважаючи на натовп "медведчуківських" ЗМІ, продажних експертів, депутатів та усіх інших колаборантів, які роками солодко кормилися з кремлівської кормушки. І, точно, не хотіли її втратити.

Я не даремно нагадую той стан в якому усе наше суспільство входило на початку повномасштабного вторгнення. Водорозділ між українцями заходу та сходу, півночі та півдня, Києва та Севастополя, протягом десятиліть всіляко і, перш за все, фінансово підживлювався з боку кремля і війна оголила цю правду. Її побачили всі, навіть ті, хто бачити її не хотів та обирав позу із закритими очима, вухами та ротом. По-суті єдиним символом легітимності, на фоні тотальних політичних та олігархічних розбірок, був президент, якому, дійсно, довіряли і йому вдавалося знаходити потрібні слова для всіх.

Зеленський до війни та після — це, безумовно, дві різні людини. Стільки болі, втоми та відповідальності може через себе пропустити далеко не кожна людина, але йому це вдалося. Йому вдалося зробити найголовніше за цей рік — не просто об’єднати народ, а створити НАЦІЮ українців, націю переможців, незламну націю людей зі сталі!!!

Українці

Буча, Ірпінь, Маріуполь, Соледар, Бахмут — ці та десятки іншим українських міст назавжди закарбуються в героїчній пам’яті Нової країни. І те, що назавжди закарбується у нашій пам’яті — це люди. Люди які з перших днів на війні, ультра-патріотичні добровольці, матері, які плели маскувальні сітки і та бабця, яка травила окупантів отруйними пиріжками. Це все десятки тисяч реальних історій, які докорінно і назавжди змінили кожного із нас, зробили добрішими і рішучішими, чуйнішими і влучнішими, заощадливішими і нещаднішими до ворогів! Для щастя цей рік нам потрібно було не багато. Коли телефонуєш, щоб рідні та друзі просто брали слухавку. А славнозвісне "ТИ ЯК?" тепер кожен із нас точно ніколи не забуде!

Українці, вперше у своїй історії, саме перед загрозою фізичного знищення, стали єдині — і це, мабуть, найбільше наше спільне досягнення за рік війни! Наша єдність та солідарність викликають у ворога розгубленість та панічний страх. Адже, якщо нація не боїться навіть ядерного удару, таку націю, дійсно, варто боятися, а продовжувати воювати з такою оновленою Україною, виглядає і просто як самогубство з боку рашистів... Але це їхній вибір, хто до нас з мечем прийде, той від меча і загине!

Проміжні підсумки

І ось уже пройшов рік нашого героїчного протистояння так-званій “другій армії світу”. На фоні втрати значної частини ВВП, багатьох ринків збуту, майже повністю морського експорту, частини працездатного населення і руйнування величезної кількості цивільної та промислової інфраструктури, українці безальтернативно вірять в перемогу. Про це свідчать соцопитування на рівні 96%. Без перебільшення феноменальні результати ми зараз маємо по цілій низці питань, які нас завжди тільки розділяли — це мова, зовнішньополітичний курс в ЄС та НАТО, довіра до президента, ЗСУ та медіа!

Так, декілька днів тому, на підтвердження моїх слів, вийшло свіже дослідження від Соціологічної групи “Рейтинг”. Так ось, там зазначено, що провідною емоцією серед опитаних стала “ГОРДІСТЬ” — 75%, проти 34% у 2021 році.

Війна сприяла значному підвищенню довіри громадян до державних інституцій. Довіра до ЗСУ зросла з 65% до 97% і до Президента України — з 36% до 90% - це абсолютний рекорд.

Але не всі державні органи зросли в показниках довіри, є ті, які тієї довіри і не виправдали в повній мірі. Так, якщо більшість (65%) хотіли аби Зеленського переобрали на наступний термін, то роботою поточного складу ВРУ більше не задоволені (54%), ніж задоволені (37%). І якщо б найближчим часом відбувалися вибори, майже половина шукали б альтернативу серед нових партій. Також цікаві тенденції під час війни почали проявлятися і у сфері медіа. На фоні збільшення довіри до традиційних медіа з боку респондентів проявляється одночасне переорієнтування на Messenger та соціальні мережі (з 11% до 41%).

Неминучим та прямим наслідком повномасштабного російського вторгнення стало зростання проєвропейських та євроатлантичних настроїв українців. Цей показник наразі є абсолютно рекордним за всю історію Незалежності України. 87% - підтримують вступ України до ЄС та 86% - в НАТО.

Правильний рух країни

І на останок, щоб не перевантажувати статтю цифрами, необхідно згадати досліджений показник “правильного напрямку руху країни”. Так от, він за всю історію Незалежності також абсолютно рекордний — коливається від 70% до 80% та базується за результатами дослідження на високій довірі до військово-політичного керівництва країни, вірі в нашу перемогу, значному зростанні самооцінки, гордості за країну і прагнення до європейської та євроатлантичної інтеграції.

Такі показники — це шах і мат путінському бажанню примусити нас до "руського міра" раз і на завжди! Україна, як і українці, тепер ці поняття стали нерозривні, за цей рік. Україна – переродилася, виросла страшною ціною з "коротких шортиків" геополітичного підлітка і уже готова, насправді, свідомо і по-справжньому відстоювати свої суб’єктні геополітичні інтереси.

Вистачить, наїлися!

Визнаю, мені зараз важко уявити, як після війни українців так просто, як раніше, можуть розсварити в своїх інтересах олігархи, як з “голубых экранов” псевдо-експерти знову будуть нам розповідати, що "усе не так однозначно" і як і до війни тягнути, як з країни, так і з людей, свою олігархічну корупційну ренту, і розповідати про філантропію та "ріал політік". Це уже буде просто неможливо! Ну не можливо людям буде розказати, що нам не потрібні АЕС, ми достатньо посиділи без світла, що нам не потрібна стала державна політика в аграрній сфері, бо імпортувати картоплю та цибулю, це уже занадто, що виробництво сучасної зброї це дорого і не на часі, що очищувати суди та правоохоронні органи не потрібно, бо настане внутрішня дестабілізація. І зараз, зверніть увагу, у суспільства з’явився шалений запит на справедливість і невідворотність покарання для внутрішніх ворогів — корупціонерів, зрадників та колаборантів!

Прорив у нашій внутрішній свідомості

І це логічно. Завдяки вдалій політиці військово-політичного керівництва країни і особисто Президента України Володимира Зеленського, ми, наразі, концептуально вирішили питання свого виживання. Як країни та нації, тепер потрібно тільки дожати ворога та викинути назавжди його з нашої землі. Але тепер і питання боротьби з внутрішнім ворогом (корупцією), наведення порядку у себе вдома (деолігархізація) та необхідності проведення комплексних проєвропейських та україноцентричних реформ, вийшла на абсолютно інший рівень!

Війна стала жорстким та болючим, але тригером для нашої остаточної консолідації та самовизначення. Таку об’єднану солідарну націю неможливо перемогти і ми навіть цей тренд, до об’єднання та вирішення давно застарілих проблем, перенесли на майданчики ЄС, НАТО та ООН. Але це уже абсолютно інша історія... Уже рік з моменту повномасштабного вторгнення росії в Україну, і цей рік наша об’єднана нація гідно завершує, як нація переможців, і впевнено, з оптимізмом та рішучістю, дивиться у день завтрашній. А він в України та українців уже точно буде і це сьогодні найголовніше! Слава Україні!

Олексій Буряченко, виконавчий директор "Міжнародної асоціації малих громад"