Останнім часом частіше чую наративи про те, що треба готуватися до війни в довгу. Думаю, це швидше свідчення більше неприйнятого, ніж прийнятого рішення Заходу.
У тому сенсі, що Захід, безумовно роблячи ставку на військове посилення України та її обороноздатність, все ж таки виходить із довгої війни як менш ризикованого варіанта для себе.
А що таке повільна війна?
Це означає, що на тлі значущої допомоги Україні, фактично нової якості оборонної сфери (якщо ми говоримо про гарантії безпеки та перспективи створення спільних підприємств з виробництва озброєнь), поступового просування України до членства в ЄС та НАТО, протистояння все одно матиме характер «на виснаження», де росія: 1). хоче пересидіти західну владу, орієнтовану на єдність та євроатлантичну солідарність у протистоянні російській агресії; 2). викликати втому в України, беручи не якістю, а кількістю.
У цьому немає відкриття, про це вже багато і відкрито говорять. Як відповідь - на Заході часто повторюють, що допомога Україні має довгостроковий характер і враховує стратегічну перспективу.
При цьому ми бачимо різні прецеденти, коли маргінальні ультраправі та ультраліві сили стають владою. І стають вони владою не в останню чергу, використовуючи тему тупикового протистояння у війні. І в цьому також немає жодного відкриття.
Я навіть прочитала в одній із публікацій в одному із західних ЗМІ, що є «погане та хороше тупикове протистояння для України». Хороше – це коли Україна поверне більшу частину територій і рухатиметься у бік членства в НАТО. Погане - це коли росія не лише збереже контроль над здебільшого окупованих територій, а й загрожуватиме новою агресією проти України.
Обговорення тупикових варіантів протистояння (де не звучить перемога України як повне повернення контролю над територіями в рамках 1991 року), мабуть, звучить не лише через відсутність чіткого розуміння перемоги та миру. Але й, як і раніше, дискутабельності бачення післявоєнного світу, гарантій безпеки та балансу сил у багатьох регіонах.
Тому що тоді треба буде говорити не лише про наслідки війни, а й про причини того, чому її не вдалося запобігти. Що передбачає не лише питання військової сили та протистояння їй військовими методами, а й інші механізми (чому вони перестали працювати) – те саме міжнародне право. Нарешті, чому мир після двох кривавих гарячих воєн у 20 столітті та однієї холодної знову прийшов до гарячої війни.
Олеся Яхно, політичний експерт
