Переговори про замороження війни між Північною та Південною Кореєю розпочалися ще у 1951 році, тобто за рік після початку бойових дій. Делегацію КНДР очолив начальник Генерального штабу Нам Іль, з боку військ ООН (читай, США) – головнокомандувач ВМС США Далекому Сході Т. Джой.

Президент Південної Кореї Лі Син Ман виступив категорично проти будь-яких переговорів з КНДР, він вважав, що Південна Корея має посилювати свої війська та силою вийти на кордон із Китаєм, узявши Північну Корею під свій контроль.
Таку позицію було відхилено ООН, але навіть без зовнішньої підтримки Лі Син Ман розгорнув масовану кампанію з мобілізації суспільства, поставивши за мету "вийти на Ялуцзян", тобто річку на північному кордоні КНДР з Китаєм.
Парламент Південної Кореї одноголосно ухвалив резолюцію, що підтримала продовження війни за "незалежність та єдність нації".

У серпні-вересні 1951 року Південна Корея розпочала широкомасштабний наступ, але не змогла прорвати оборону КНДР. У жовтні 1951 року переговори було відновлено в Пханмунджомі. Одночасно обидві сторони почали активно зводити оборонні споруди. Навесні та влітку 1952 року Південна Корея знову безрезультатно намагалася прорвати фронт. Восени 1952 і взимку 1953 - знову спроба наступати. Безрезультатно.

У травні 1953 свій наступ почали війська КНДР і Китаю і він був відносно успішним. У ході наступу на фронті шириною в 45 км війська китайських добровольців просунулися за три доби на 15 км, ліквідувавши виступ, що вдавався в їх оборону, і вирівнявши лінію фронту.

27 липня 1953 було підписано перемир'я, і ​​бойові дії по всьому фронту зупинилися.
З боку сил ООН угоду про перемир'я підписав генерал-лейтенант армії США Вільям Гаррісон, з боку Корейської народної армії та китайських народних добровольців північнокорейський генерал Нам Іль.
Представник Південної Кореї генерал Чхве Доксін був присутній на церемонії підписання Угоди, але відмовився поставити свій підпис. Договір про перемир'я встановив демілітаризовану зону на 2 кілометри по обидва боки від лінії фронту, режим припинення вогню та порядок повернення військовополонених.

До речі, під час війни у ​​1952 році у Південній Кореї провели місцеві вибори у 6 південних провінціях.
І щодо стереотипу щодо того, що між КНДР та Південною Кореєю немає підписаних угод. Насправді це не так.
13 грудня 1991 року КНДР та Південна Корея за посередництва ООН підписали Угоду про примирення, ненапад, співпрацю та обміни.
Згідно з підписаною угодою, КНДР та Південна Корея фактично визнали суверенітет та самостійність одне одного.
КНДР і Республіка Корея зобов'язалися не втручатися у внутрішньополітичні відносини, не чинити ворожих дій та поважати соціально-економічні системи двох країн.
Щоправда, у 2010 році Південна Корея, а у 2013 та КНДР фактично відмовилися від виконання угоди 1991 року.

Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик