Після багатьох місяців перечікувань політичної турбулентності у Польщі, пов’язаної з виборами, українське суспільство та експертне середовище робили ставку на поліпшення відносин між двома країнами. Адже дивно було спостерігати, як не просто сусід, а один із ключових партнерів України в руслі відсічі російській агресії протягом півроку скотився спочатку до істерики стосовно українського зерна і загалом продовольства, а потім розпочав тотальну торгівельну блокаду на автомобільних пунктах пропуску.
У цих перипетіях спостерігались як органічні внутрішньополітичні процеси, так і певне коригування з боку людей, що не цурались контактами з москвою. Втім, зміна уряду Моравецького на Туска не призвела до серйозних покращень ситуації. Далекобійники Меклера продовжують блокувати кордон, заручившись судовим рішенням. Натомість польські аграрії почали використовувати інструмент блокування пункту пропуску для вирішення внутрішніх проблем із польською владою за рахунок України. І, як показав результат довкола переходу "Медика – Шегині", їм це вдалося.
Одразу відзначу. Офіційна Варшава на зовнішньополітичній арені лишається справжнім другом України. Публічна позиція нового прем’єра Туска та міністра закордонних справ Сікорського заслуговують на загальне схвалення і підтримку. Навіть президент Дуда зміг відійти від виборчого пилу і провів конструктивний телефонний діалог з президентом Зеленським. Результати цього спілкування стали певним сигналом щодо подальшого потепління двох держав. Однак будьмо реалістами – не все так добре, як би ми того бажали.
Станом на сьогодні у Польщі є два ключові фактори, що стоять наперепоні системної нормалізації стосунків з Україною. Причому жодного стосунку до офіційного Києва вони не мають.
Перше проблемне питання – це строкатість нової коаліції, що складається з чотирьох сил ("Громадянська коаліція", "Польща 2050", "Польська селянська партія" та "Нова лівиця"). Бажання не допустити до влади "Право і справедливість" і панєвропеїзм вважались достатнім для формування міцної політичної конструкції. На ділі ж ми побачили, що сили коаліції почали діяти, керуючись передусім не коаліційною угодою та курсом під керівництвом нового прем’єра, а своїм баченням. Якщо згадані Туск і Сікорський є членами партії "Громадянська платформа", то проблемні напрямки - міністр сільського господарства Чеслав Секерський і міністр інфраструктури Даріуш Климчак – висуванці від Польської селянської партії. ПСП щодо аграрної і логістичної проблематики недалеко відійшла від позицій таких сил, як ПіС чи "Конфедерація".
Друге проблемне питання – виборчий цикл. Була надія, що після парламентської кампанії і жовтневих виборів, польська влада матиме часове вікно можливостей для прийняття зважених, а не популістичних рішень. Це припущення базувалось на тому, що наступне волевиявлення, що поляризує суспільство, буде президентська кампанія 2025 року. Де факто, у наших сусідів ми побачили іншу ситуацію.
У квітні їх очікують місцеві вибори, у червні – вибори до Європарламенту. Затягування формування нинішнього складу уряду фактично лишило польський політичний істеблішмент у виборчій полеміці, коли є бажання проблемні питання переадресовувати на попередників і не брати відповідальності за необхідні рішення.
Чи можуть вказані проблеми адекватним поясненням, чому Польща може продовжувати діяти у нинішньому руслі? Аж ніяк. Для прикладу, чотири виборчі кампанії цього року у нашого іншого сусіда Румунії не заважають впроваджувати серйозний інфраструктурний проєкт з будівництва автомагістралі, що дозволить Україні активніше користуватись румунськими портами. Також присутній цивілізований підхід щодо української продукції на внутрішньому ринку із запровадженням ліцензування.
По-друге, доктрина аграризму, яку сповідує Польська селянська партія, не може йти всупереч загальноєвропейської політики щодо України як жертви агресії та майбутнього члена ЄС. Одна справа – виборчі гасла, а інша – реальна політика і потреби.
Заяви та листи Чеслава Секерського переходять межі, адже окрім гіпертрофованої демонстрації захисту національного виробника містять відверто антиукраїнську позицію.
Не здивуюсь, якщо продовження відповідної політики призведе до подальшої втрати польськими аграріями українського ринку через протекціоністські кроки у відповідь та репутаційні втрати. Для прикладу, більша половина імпорту сирів в нашій державі – це польський продукт, а собівартість українського молока є дорожчою за польську молочку вже із доставкою (працюють компенсації ЄС).
Вихід із нинішньої ситуації може бути єдиний. Внутрішньополітична польська кухня і виборча риторика має лишатися в чітких межах, не створюючи неприємних ситуацій на загальноєвропейському рівні чи у відносинах з сусідами включно з Україною.
Наостанок нагадаю, що європейська редакція Politico визначила Дональда Туска як найвпливовішу людину Європи. Тобто кредит довіри є дійсно шаленим і його не варто згаяти.
Ігор Чаленко, голова Центру аналізу та стратегій
