Оскільки уже пройшла пабліками інфа по всім пропозиціям нового Кабінету, давайте пройдемось по кожному і зробимо перші проміжні висновки.

Для початку, думаю, потрібно відзначити, що майбутній прем'єр-міністр України пані Юлія Свириденко чітко усвідомлює той рівень викликів та навантаження, який зараз вона на себе бере. І, враховуючи вищевикладене, схоже, що саме вона пропонувала Президенту України Володимиру Зеленському нову базову конфігурацію майбутнього кадрового складу Свого кабінету.  Так саме свого кабінету, я не обмовився. Оскільки без загальної координації та готовності до спільної роботи в надзвичайно несприятливих обставинах місія так і залишиться "нездійсненною", а якщо проваляться, то проваляться всі разом.

Але унікальність нової конфігурації ще і у тому, що вона виходить майже збалансованою (про це трішки пізніше) і схоже на те, що і дійсно саме в такій моделі Уряд буде намагатись проводити внутрішні трансформації та одночасно виконувати доручення та пріоритети Верховного Головнокомандувача, такі як: 1) економіка; 2) сектор безпеки та оборони та 3) соціальна політика.

Чи буде це простим завданням - відповідь у назві цього допису. І якщо два перші пріоритети і дійсно будуть витягувати "кров з носа", оскільки це питання виживання держави, то от у сфері соціальної політики, думаю рано чи пізно, враховуючи нестабільність Західної підтримки, потрібно буде піти на болючі компроміси... А соціальні питання, як відомо, є найбільш вбивчими для політичного рейтингу виконавчої влади. Це суворі реалії.

Є серед кадрових пропозицій і цілий ряд вимушених чи тимчасових компромісів, або і перше і друге. По дуже різним причинам, в цю категорію потрапили і сам екс-прем'єр Шмигаль, але про це детально трішки згодом, і Герман Галущенко (майбутній міністр юстиції), і Світлана Гринчук (майбутня міністерка енергетики), Матвій Бідний (міністр молоді та спорту), Наталія Калмикова (міністр ветеранів), Оксен Лісовий (міністр освіти і науки). І підкреслюю, це дуже узагальнений список персоналій, не в сенсі суттєвих претензій в роботі, а саме пов'язаних з різного роду внутрішніми компромісами скоріше організаційно-управлінського характеру.

А скажіть, у якому Уряді цих компромісів не було? Як на мене, найголовніше, що саме цей уряд закладає дійсно сталу архітектуру, яка у своїй більшості відповідає вимогам часу і не настільки залежна від персоналій та різних груп, як це було раніше.

І зараз зауважу важливу річ - цей уряд і дійсно, з великою вірогідність, стане першим Єдиним механізмом виконавчої влади, без перетяжок та внутрішньої конкуренції, на що зараз немає ні сил, ні часу, ні ресурсів. І так, Уряд буде плідно працювати одночасно і з ВРУ, і з ОП, і з бізнесом, і з міжнародними партнерами.

Буде реалізовуватись - принцип "єдиного вікна", тобто те чого так не вистачало і уряду Шмигаля і усім попереднім урядам за минулих влад.

Президент України та Верховний Головнокомандувач Володимир Зеленський, під час війни, має чітко усвідомлювати, що він може на 100% покластись на Уряд і що він буде надійно стояти за його спиною, без інтриг та корупційних скандалів, допоки він вирішує найскладніші геополітичні комбінації і домовляється про те без чого зараз буде дуже складно - гроші та зброю.

І так, переконаний, що з часом будуть поточні ротаційні кадрові зміни, але вони будуть точковими і не матимуть внутрішньо-дестабілізуючого ефекту. Вибудовуються ті самі "військові рейки" про які багато хто говорив, але ніхто достеменно не знав, що це таке і "з чим його їдять". Коли питання безпеки та оборони будуть в ПЕРШОМУ пріоритеті, а візуально-піарні банти відійдуть в минуле.

На всіх кадрових ротаціях умисно спинятися не буду, немає сенсу. Єдине, що відзначу, що пані Свириденко бере під повний контроль організаційну та соціально-економічну складову. Там будуть люди з її команди - Тарас Качка – віце-прем'єр з європейської та євроатлантичної інтеграції, Олексій Соболєв - очолить Мінекономіки, Мінагрополітики та Мінекології та Денис Улютін - міністр соціальної політики.

Досить автономно виглядає позиція першого віце-прем'єра Михайло Федоров. І не даремно він був присутній на відомій нараді з Зеленським, разом з майбутнім прем'єр-міністром пані Свириденко. Його "цифрова павутина" має концептуально з'єднати УСІ напрямки роботи майбутнього уряду, як по горизонталі, так і по вертикалі... аж до військових адміністрацій на місцях. У вибудові конструкції "єдиного урядового вікна" у Федорова ключова роль і певні контрольні функції.

За комбінацією Герман Галущенко - Світлана Гринчук, потрібно спостерігати, але вона видається досить перспективною. Оскільки, Галущенко уже здобув певну специфічну репутацію в енергетичній сфері, але тут важлива інституційна та організаційна сталість м'якого переходу до більш публічної та комунікативної Світлани Гринчук. А Мінюст для Галущенка, це давно "відкрита книга". Тобто, можемо сподіватися, що при певній горизонтальній ротації "провисання" по ефективності не має відбутися.

Дієвий Андрій Сибіга (міністр закордонних справ), досвідчений Сергій Марченко (міністр фінансів), емпатичний та конструктивний Віктор Ляшко (міністр охорони здоров'я) та командний Олексій Кулеба (віце-прем'єр, міністр відновлення та розвитку територій) - з величезною вірогідністю залишаться на своїх посадах і в уряді пані Свириденко.

А от по Матвію Бідному - міністру молоді та спорту, Наталії Калмиковій - міністр ветеранів та Оксену Лісовому - міністру освіти і науки, не все просто та однозначно. Не відкриваючи кулуарних протиріч, можна тільки припустити, що Мінветеранів, скоріш за все, просто побоялися під час війни доєднати до Мінсоцполітики... хоча це було б логічно. Але уже є як є. І тут без жодних претензій до самої пані Калмикової, вона дуже старається! А по Оксену... ну поживемо побачимо, але я все ж сподівався, що по цій позиції рішення буде більш збалансоване, враховуючи суспільні настрої в освіті та науці.

Та і Міністерство національної єдності України, яке народжувалося в таких муках під час війни, як на мене, потрібно було залишати. Адже, якщо понижувати статус цієї політики по поверненню українців та роботі з діаспорами до рівня Агенції, мало що вдасться. Як на мене, це найбільша помилка, яка відбувається під час формування нової конструкції Кабміну, але, наскільки я розумію, питання уже вирішене остаточно і оскарженню не підлягає. На жаль. Прогнозую, що до відновлення цього міністерства ми НЕМИНУЧЕ повернемось, враховуючи скільки українців перебувають поза межами України.

І завершу, мабуть, з того, що і починав - з пана Дениса Шмигаля на посаді Міністра оборони України. Давайте чесно, відповідальність на ключовому міністерстві під час війни для пана Шмигаля буде в рази більша ніж на посаді прем'єр-міністра. Неможливо буде на когось "перевести стрілки" і демонструвати «тефлоновість», а публічні удари потрібно буде постійно приймати здебільшого на себе. Те що в Міноборони багато проблем, переконаний, що ні для кого не секрет і чи впорається з ними Шмигаль зараз надзвичайно важко сказати.

Але питання зараз трішки в іншому - а чи є взагалі зараз є така людина, яка спроможна звалити на себе таку відповідальність по забезпеченню нашого сектору безпеки та оборони і гарантовано не провалитися??? У мене і на це запитання зараз відповіді немає.

Тому, враховуючи, що міністр оборони, це все ж первинно саме управлінець і людина, яка має забезпечувати усім необхідним армію, а не займатися війною як військовий, то персона Шмигаля виглядає як досить виправданою. Так, компромісною, як я і писав раніше, але виправданою.

Та і не забувайте ще дуже важливу річ - хто у нас голова перемовної делегації в Стамбулі - міністр оборони України! І ставити на цю позицію людину, яка не в процесі і не в матеріалі, було б абсолютно безвідповідально. І якщо подивитись комплексно, то Шмигаль та компромісна командна професійна кандидатура, яка закриває усі базові позиції та потреби "тут і зараз", без розкачки та "провисання".

Тому, якщо підводити лаконічне резюме цій новій урядовій конфігурації, то потрібно відзначити, що підходили до нової концепції свідомо, відповідально та враховуючи виклики сьогодення. Акцент на співпрацю з міжнародними партнерами поєднався із внутрішньою оптимізацією та пошуком додаткових резервів. Але, мабуть, найголовніше, що вибудовується саме КОМАНДНА конфігурація виконавчої влади. Зі спільними пріоритетами та СПІЛЬНОЮ відповідальністю за результат.

Те що є сумнівні кадрові рішення, так, вони присутні, те що, скоріш за все, з часом "полізуть" і організаційні наслідки "важких компромісів", це також очевидно.

Але найголовніше, щоб у них вдалося! В цьому зацікавлена і країна, і кожен з нас. Ми наближаємось до точки біфуркації цієї війни і дуже важливо, що ми до неї будемо більш готовими з "конструкційно" новим Кабміном. Це не про вибори - це про вибір.

Він, звичайно, залишиться за кожним із нас, чи підтримати уряд пані Свириденко, чи критикувати його, і кожен мабуть в чомусь буде правий, оскільки ідеальної конструкції не існує. Але, все ж хочеться дати майбутньому уряду шанс, шанс пройти цю "нездійсненну місію" з гідністю і по її завершенні святкувати Перемогу, а потім піти у почесну відставку, як ті кому вдалося, не дивлячись ні на що...

Так хочеться в це вірити, а віра - це важливо.