Напруга у відносинах України та Польщі через забору імпорту українських пшениці, кукурудзи, ріпаку та соняшнику викликає у багатьох занепокоєння. Особливо критичною ця ситуація виглядає в контексті війни росії проти України та тієї підтримки, яку Україна отримує від Польщі. Але варто відкинути емоції й передусім поглянути на ситуацію з правової позиції, а також зрозуміти політичні мотиви, які за нею стоять.

Передусім варто висловити полякам велику вдячність за допомогу і підтримку України. Безперечно Польща з перших днів повномасштабної війни росії проти України є одним із найголовніших нашим союзників, вона перша прийняла мільйони українців, які втікали від рашизму. Також складно переоцінити вклад Польщі в підтримку нашої обороноздатності та підтримки руху України до ЄС та НАТО. Це базова річ з якої варто починати й про яку потрібно памʼятати. Поряд з цим варто з холодною головою проаналізувати причини конфлікту, який виник навколо українського зерна.

Короткий екскурс у проблему

У квітні Європейська комісія за наполяганням 5 країн (Польща, Угорщина, Болгарія, Словаччина та Румунія) заборонила імпорт до цих країн українських пшениці, кукурудзи, ріпаку та соняшнику. Вже 15 вересня рішення було переглянуте і ЄК відмовилась від продовження тимчасових обмежень.

Відбулося це не просто так, а через те, що Україна зі свого боку погодилася запровадити будь-які заходи, щоб уникнути будь-яких викривлень на ринках відповідних держав. Натомість три країни - Польща, Угорщина та Словаччина заявили про одноособове блокування імпорту української агропродукції до своїх країн.

Понад те, вони вийшли з Координаційної платформи, яка займалась розвʼязанням проблеми. Зі свого боку Україна запропонувала запровадження ефективних заходів контролю та верифікації відповідного експорту як компроміс. Мова йде про митні дані та інформацію про кінцевий пункт відправлення.

ЄК, як відомо, підтримала такий підхід, але у відповідних країнах така пропозиція не знайшла відгуку. Своєю чергою Україна, базуючись на правових підставах, подала позов до СОТ щодо цих країн, а також заявила про ймовірність дзеркальних дій, наприклад у вигляді заборони імпорту до України певних категорій товарів із зазначених країн. Ну а зі свого боку Польща у відповідь на такі заяви України заявила про можливість накладення ембарго на чергові українські агропродукти у відповідь.

Чи є у Польщі реальні підстави вважати загрозою агроімпорт з України?

Тож розберімось, якщо виходити з останнього рішення ЄК, то відповідь очевидна - немає. Тим більше, що Україна фактично надала Польщі право казати "ні" для будь-якої поставки. Тобто всі побоювання польських фермерів можуть бути враховані. Загалом Польща створює поганий прецедент, яким можуть скористатись інші країни, запроваджуючи національні заборони на свій розсуд. 

Чому ж Польща так діє? Чи є економічні передумови для цього? Польща наполягає, що захищає інтереси своїх фермерів, яких у них більше мільйона, і вони дійсно залежать від цін і кредитів. Також Польща апелює до того, що після того, як ЄС на початку війни скасував всі обмеження, то виявилося, що 40% української продукції, яка мала потрапляти десь до Африки, до Південної Америки, зупинялося в Польщі, в Угорщині, і в Словаччині. Ок, але ж Україна якраз і пропонує інструменти, які б дозволили уникнути такої ситуації. Але тут на сцену виходить інший чинник - політичний. Мова тут про електоральний цикл в якому наразі знаходиться Польща - парламентські вибори.

Тобто питання підтримки фермерів, окрім наявності реальної проблеми, яку можна вирішити, стає заручником виборів, коли кожна з партій декларує його як національний інтерес. І нинішній польський уряд боїться звинувачень в тому, що він не вміє відстоювати польські національних інтересів, зокрема у відносинах з Україною. Тому вони вважають, що будь-які компроміси нашкодять їм у виборчих перегонах.

Ось саме в цьому і полягає вся "сіль" нинішньої ситуації з українським зерном. І України тут займає максимально конструктивну позицію. Ми маємо захищати своїх експортерів, особливо коли на нашому боці всі правові підстави. Тож маємо надію, що після 15 жовтня 2023 року, коли у Польщі закінчаться парламентські вибори, ситуація зміниться і сторони зможуть повернутись до конструктивного діалогу.

Українцям же не варто політизувати цю тему та шукати "зраду" й винних всередині своєї ж країни. Варто розуміти всі підводні камені, які визначають архітектуру сьогоднішніх дій Польщі й брати до уваги правові підстави до яких апелює українська сторона.

Ігор Петренко, доктор політичних наук, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”