Після української атаки дронів на стратегічні авіабази в росії – з глибокого тилу, з тисяч кілометрів, із блискучим результатом – у Трампа почалося політичне похмілля.
Адже вся його концепція "мирної ініціативи" базувалася на тому, що Україна нібито вичерпалась, не має козирів і погодиться на "перемир’я", вигідне Кремлю. А тут – бах. Високоточна атака, чудово спланована, технологічно складна, і головне – смілива. І Трамп в одну мить виглядає як політик, що зробив ставку не на того і не вчасно.
Але замість визнати прорахунок – включається режим damage control. Відповідь приходить не одразу. Минуло кілька днів тиші, бо команда Трампа банально не знала, як це коментувати. А потім – хвиля "зливів" у пресу:
- мовляв, Трамп "в захваті" від дій українців – назвав це "badass" (фанбойський тон, ніби мова про якийсь бойовик);
- але при цьому дуже "турбується", бо атака може зірвати його "мирну місію";
- він навіть написав пост після дзвінка з Путіним, в якому натякнув на відповідь Кремля.
Потім видалив. Потім опублікував знову… Що це було – паніка? страх? Спроба не злити ні Путіна, ні публіку?
Це класична тактика "відкотити назад":
- визнати силу противника, якого щойно знецінював;
- перевести фокус із провального прогнозу на благородну мету – "я просто хочу миру";
- змінити рамку: не "я помилився", а "це ускладнило процес, але я все ще герой".
І це все – в момент, коли росія знову загрожує ескалацією, а Путін демонстративно зневажає будь-які спроби переговорів. На цьому тлі Зеленський прямо каже: Кремль не хотів миру й до атаки. Бо росія розуміє лише мову сили – не реверансів.
Ігор Петренко, доктор політичних наук, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”
