Нещодавно з'явилася новина про досягнення угоди про припинення вогню в Секторі Гази. Посередником виступив Катар. Відтак відбудеться поетапна деескалація, яка почнеться з обміну полоненими. Хамас випустить частину заручників, Ізраїль випустить з в'язниць активістів (і бойовиків) згаданої політичної сили у співвідношенні 1:30. А за військовополонених віддадуть 1 до 50.
Водночас політичні питання про майбутній статус Сектору Гази не порушуються. Тобто можна говорити про замороження і можливість повторення кризи за деякий час. З одного боку це так. З іншого - ключовим для аналізу ситуації стає момент укладення угоди. Ось із цим пропоную розібратися.
Війна Ізраїлі
Після нападу на Ізраїль угруповання "Хамас", країна мала відповісти й відповісти потужно. Альтернатива - руйнування системи балансу, заснованої на безумовному застосуванні сили у відповідь на недружні дії щодо ізраїльських громадян. Тобто демонстрація слабкості ізраїльської держави - саме так би це сприйняли як сусідні країни, так і різного роду воєнізовані угруповання.
Але бойові дії в тому вигляд, які усі спостерігали, перетворені на політичну пастку для держави Ізраїль. Військова перемога могла обернутися найбільшою геополітичною поразкою. Причини наступні:
- Політика, що проводилася раніше (зокрема за участю США) щодо формування неформальної коаліції "стримування Ірану" в особі Туреччини, Ізраїлю, Йорданії та Саудівської Аравії, була зупинена.
- Навіть повна окупація Сектора Гази не вирішувала б питання опору місцевого населення й опору.
- Помітно менша підтримка дій Ізраїлю з боку Європейських та Американських еліт:
- Рішення МКС щодо Нетаньяху і Галланта.
- Масові виступи на підтримку палестинців - Іран і Хамас переграли Ізраїль.
- Явна пропалестинська позиція значної частини інтелектуалів ЄС і США.
- Ризики нівелювання факту голокосту як ідеологеми, що визначає (або виправдовує) "право" Ізраїлю на активний захист.
- Військова допомога з боку США вперше за останні роки поставлена під сумнів.
- Ризик масштабування війни при затягуванні протистояння з ХАМАС. І менші можливості отримання зовнішньої допомоги при негативних сценаріях.
Таким чином, для держави Ізраїль вибір лежав у трьох площинах:
- Остаточно вирішити питання Сектора Гази, що означає терор і видавлювання місцевого населення (тобто геноцид).
- Продовжувати бойові дії в поточному форматі в надії на повне виснаження супротивників
- Використовувати вигідний момент для виходу з конфлікту.
Ізраїль обрав третій варіант, який, скоріше, нагадує просто заморозку конфлікту. Але заморозку, яка дасть змогу використати ситуацію, що склалася собі на користь.
Для розуміння причин рішення ізраїльського керівництва варто звернути увагу на низку процесів, які відбуваються у світі та в регіоні:
Операція протурецьких сил у Сирії призвела до політичного ослаблення Ірану і проіранських угруповань (насамперед Хезболли) в регіоні:
1. Формування нової влади в Сирії залишає відкритим питання балансу між різними етнорелігійними групами. І відхід (або, що точно, ослаблення) рф створює вакуум зовнішньої присутності для забезпечення балансу. Простіше кажучи, неісламським групам населення (так само як і поміркованим ісламістам) необхідні зовнішньополітичні партнери.
2. Зміна балансу сил у Лівані, де внаслідок сирійських процесів і операції Ізраїлю Хезболла істотно втратила у впливі.
3. Обмеження щодо російської нафти й російського газу збільшують значущість відносин з арабськими державами (насамперед з аравійськими монархіями) для США і ЄС.
4. Дестабілізація на Близькому сході, навпаки, виглядає для держав Західної цивілізації як загроза. Ситуація може змінитися вже за кілька місяців, але в цей період є можливість для політичної гри Ізраїлю.
На цьому тлі Ізраїль йде, фактично, на заморозку без політичного вирішення проблеми. А воно й не треба. Це старт можливої політичної комбінації, яка полягає в наступному:
- Ізраїль виходить на заморозку в ситуації, коли ХАМАС і Хезболла істотно ослаблені.
- Є шанс відновити політичний діалог з Туреччиною і за рахунок цього зміцнити свої позиції в Сирії та Лівані.
- Домовленість за посередництва держави Перської затоки дає змогу відновити політику створення системи партнерських відносин з аравійськими монархіями. Катар, як посередник, теж використовує зростання своєї значущості (постачальник газу). Ізраїль грає на цьому у своїх інтересах і демонструє готовність працювати з ситуативними партнерами США в регіоні;
- Ослаблення Хамас призводить до зміни балансу сил у парламенті палестинської автономії (де, за рахунок Сектора Гази більшість мала згадана група).
- Зупинивши війну, Тель Авів розраховує на зупинку зростання антиізраїльських настроїв серед еліт ЄС і США;
- Заморожування війни "відкриває двері" для Трампа в його бажанні продемонструвати здатність вирішувати складні проблеми світової політики;
- Питання відновлення Сектора Гази ймовірно стати предметом торгу. Простіше кажучи, Ізраїль отримує можливість вибирати «партнера з відновлення». Зокрема серед держав, які не підтримували ХАМАС.
- І, нарешті, ослаблення ХАМАС і Хезболли в будь-якому разі призводить до тимчасової деескалації. Що уряд країни може продемонструвати як свій безсумнівний успіх.
То чи буде мир, чи буде успіх?
Наступні місяці, найімовірніше, стануть найспокійнішими (з точки зору безпеки) для держави Ізраїль за останні кілька років. Що дозволить керівництву країни говорити про свій успіх.
На зовнішньополітичному полі Ізраїль спробує розвинути контакти з "неісламськими" групами і партіями Сирії та Лівану. Так само як і з поміркованими ісламістами в обох державах. А так само всіляко сприятиме поверненню ФАТХ до хоч часткового управління в Секторі Гази. Останнє - складне завдання, враховуючи історію відносин між найбільшими палестинськими угрупованнями. Але вирішуване, якщо питання відновлення буде віддано під кураторство (не плутати з повним контролем) адміністрації Західного Берега.
І, нарешті, Ізраїль спробує вибудувати партнерство з Туреччиною і відновити діалог з аравійськими монархіями. Що знаходитиме схвалення і підтримку з боку США.
Чи призведе це до довгострокового миру і розв'язання палестинської проблеми? Навряд чи. Але може створити умови для пошуку довготривалого рішення. І його реалізації, можливо, після нових загострень. Глибина та інтенсивність яких безпосередньо залежатимуть від успіху ізраїльської політики на турецькому, лівано-сирійському напрямках, а так само від можливого створення партнерських відносин з низкою аравійських монархій.
Ігар Тишкевич, політолог, експерт Українського інституту майбутнього
