Д.Трамп на фактично передвиборчому мітингу заявив, що у разі обрання президентом не буде захищати країни НАТО від агресії росії, якщо вони щось там заборгують по членських внесках. І фінансову допомогу будь-якої країни буде надавати виключно у кредит.

Публіка вітала цей намір відмовитися від того, що у США вважалося місією — від підтримки світового безпекового порядку — шаленими оплесками. Що наш, що закордонний плебс думати не хоче, не вміє і керується навіяними емоціями.

Свого часу вже писав, що головна загроза від повернення Трампа — це його бізнесове мислення. Для нього головне не принципи і правила, а власні поточні інтереси і гроші як абсолютна цінність. Власне, сама ця патологічна націленість на гіпертрофовану самореалізацію, коли всі і все навколо — лише сировина для особистих прагнень, і зближує Трампа і Маска з путіним.

На тому ж мітингу потенційний президент США проголосив ще одну надзвичайно показову химерну тезу. Він побоюється, що В.Зеленський може домовитися з путіним про мир самостійно, без участі Штатів. І тоді, як вважає Трамп, американські гроші, витрачені на підтримку України, будуть викинуті на вітер...

Тобто, ні захисту власної країни, ні міжнародних домовленостей, ні світової солідарності, ні підтримки свободи і демократії — нічого цього для новітнього Аттіли та його варварів не існує. Тільки гроші, гроші, гроші...

Але Трамп та подібні — лише помітні носії захворювання

В умовах глобальної нестабільності безпринципна прагматичність перетворюється на пандемію. Гроші починають здаватися єдиним інструментом виживання у непевному небезпечному майбутньому. Саме тому останні екземпляри російських "шахедів" і ракет, які руйнують українські міста, являють собою виставку досягнень капіталістичного господарства. Бо там є складові з США, Канади, Австрії, Франції, Тайваню і далі по підручнику політичної географії.

З іншого боку, агресивна росія стає не тільки супервигідним покупцем для цинічного бізнесу, а ще й зручною страшилкою для безпринципних політиків. путіна це цілком влаштовує. Він розуміє, шо не може стати одним з поважних лідерів світу за його досягнення на користь людства, але готовий, щоб на нього зважали, бо може людство знищити.

Тому не Такер Карлсон, а Дмитро Мєдведев — правильний транслятор думок путіна. І чим Дімон п'яніший, тим точніше транслює.

Україна теж не стоїть осторонь беззастережного прагматизму. Але він в нас проявляється не на державному, а на хуторянському рівні. Наближені до влади як крали, так і продовжують красти — ніщо не лякає. Як експлуатували населення у всіх позах, так і продовжують: анонсоване підвищення цін за електрику і далі по іншим комунальним послугам тому підтвердженням. Як прикривали війною нехтування демократією, так і продовжують.

У двобої двох пострадянських армій перемагає більша. У протистоянні двох пострадянських політичних систем теж перемагає більша. А надії на зовнішніх партнерів, які зроблять для нас майже все, розчиняються у зростаючих рейтингах Трампа і його чисельних національних клонів у різних країнах світу. Іронізують, що українські патріоти розумнішають і єднаються тільки перед розстрілом. Ще треба трошки почекати?

Олександр Кочетков, військовий аналітик, експерт з ракетно-ядерного озброєння