Рік тому, на саміті G7 у канадському Кананаскісі, Трамп поїхав на день раніше, так і не зустрівшись із Зеленським, а лідери розійшлися без спільної заяви про Україну. Цього тижня в Евіані той самий Трамп залишився, провів із Зеленським зустріч, яку назвав «дуже доброю», і сказав журналістам просту річ: Росія має укласти угоду. Ось що змінилося за рік – і з цього є сенс починати розмову про підсумки.
Тільки почнемо з тверезості, бо без неї будь-яка радість швидко обертається розчаруванням. Зміна тону Трампа не була спонтанною. Останні тижні його порядок денний зʼїдав Іран і ситуація навколо Ормузької протоки, і союзникам довелося буквально повертати Україну в його фокус. На відкритому мікрофоні Макрон сказав Зеленському, що напередодні розмова з Трампом була «складною». Канцлер Мерц назвав те, що відбувається, «обережним оптимізмом». Це зміна оцінки й тону, а не підписаний мир. Різниця принципова.
І все ж головний результат Евіану – не чергова цифра допомоги, а спільна оцінка ситуації. Вперше всі партнери по G7 єдині в тому, що Росія не може виграти війну військовим шляхом. Звучить майже як очевидність, але саме ця теза прибирає головну ілюзію Кремля – що час працює на нього. Коли це визнають вголос усі ключові столиці, будь-яка майбутня переговорна розмова ведеться вже з іншої позиції. Зеленський підсумував чотири узгоджені пріоритети: більше ракет до ППО, ліцензії на їх виробництво, зимовий енергопакет і посилення тиску на Росію.
За словами тут стоять і конкретні рішення. Канада ввела санкції проти 162 суден, компаній і осіб, повʼязаних із тіньовим флотом, енергодоходами й оборонкою Росії. Британія розширила власний пакет, уперше вдаривши по танкерах із російським скрапленим газом, – а нещодавно її сили вперше самостійно зупинили в Ла-Манші танкер тіньового флоту «Smyrtos». Зеленський наполягав на конкретному: потрібен правовий механізм, який дозволяв би не просто зупиняти, а й арештовувати такі судна. Логіка проста – бюрократичну заборону обійти можна, арештований танкер уже ні. Паралельно ЄС прискорює 21-й санкційний пакет, але поки що його не ухвалили; чесніше говорити саме так, ніж видавати намір за факт.
Окремо – рішення, яке важить більше за разову допомогу. Британія через експортне фінансування виділяє 210 млн фунтів, щоб компанія Urenco два роки постачала Енергоатому збагачений уран. Це відвʼязка української атомної генерації, яка дає понад половину світла в країні, від російського ядерного пального. Та сама логіка – і в ліцензіях на виробництво протиракетних засобів в Україні: постачання рятує сьогодні, власна спроможність убезпечує на роки, бо її не можна «поставити на паузу» рішенням однієї столиці.
Тон самітові задала ще одна подія. За добу до зустрічі в Евіані російський дрон влучив в Успенський собор Києво-Печерської лаври – святиню XI століття; лідери G7 удар засудили, а санкції Канади лягли на стіл буквально за кілька годин після пожежі. Росія заявила, що це була «несправна американська ракета Patriot»; версію спростували уламки «шахеда» просто на місці удару. Емоцію «росіяни – варвари» лишимо осторонь, вона нічого не доводить. Аргумент інший: армія, яка, за спільною оцінкою тих самих G7, не може перемогти на полі бою, переносить війну на собори. Палять чужі святині не від сили, а коли закінчуються і військові, і дипломатичні аргументи.
Що з цього випливає для України? Вектор зафіксовано, і він правильний – але це поки що тон, мета й процес, а не результат. Практичний висновок Евіану інакший: найкраща відповідь на ескалацію – не пауза, а прискорення. Швидше затягувати санкційну петлю на конкретних суднах і платежах, швидше переходити від чужих постачань до власного виробництва.
Ігор Петренко, доктор політичних наук, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”
