Тут така цікава дилема намічається у "клубі консервативних друзів".
Видається, Віктор Орбан дуже розраховував на свій візит до Вашингтона 7 листопада. План був простий і геніальний, як усе, що вигадують у Будапешті: приїхати до «друга Дональда» і попросити «маленьку послугу». Всього-на-всього – вивести Угорщину з-під американських санкцій проти російської нафти («Роснєфть», «Лукойл» і компанія).
Аргумент в Орбана залізний, він його ще сьогодні вранці на радіо озвучував: «У нас немає моря!». Мовляв, країна замкнена, без російської труби ніяк, інакше економіка впаде, ціни злетять, і взагалі – суцільна географічна несправедливість. (Про існування альтернативного нафтопроводу з Хорватії в Угорщині традиційно воліють не згадувати).
Але щось пішло не за планом.
Трамп, не чекаючи особистої зустрічі та душевних розмов у Овальному кабінеті, відповів. На ходу, з борту свого літака. Якщо перекласти з дипломатичної на людську: «Ні».
«Премʼєр-міністр Угорщини Орбан попросив про виключення... але я не надав Орбану звільнення», – заявив президент США.
Це дуже в стилі Трампа. Обійми обіймами, похвала похвалою, але бізнес є бізнес. А санкції – це інструмент тиску та демонстрації сили. І виявилося, що навіть для «друга Віктора» винятків не буде. Спроба Орбана роками сидіти на двох стільцях – однією ногою в НАТО, іншою в кишені у Кремля – дає збій навіть за, здавалося б, найсприятливішої для нього адміністрації у Вашингтоні.
Що це означає для України?
- Санкції працюють (і посилюються). Будь-який удар по російському енергетичному експорту – це прямий удар по фінансуванню війни. Чим менше у Кремля нафтодоларів, тим менше у них ракет. Тут все просто.
- «Особливий шлях» Орбана стає токсичним. Це чіткий сигнал: намагаючись врятувати російські енергосхеми, ти ставиш себе в опозицію до ключового союзника по НАТО. Це ускладнює Орбану його гру з блокуванням допомоги Україні в ЄС.
- Контраст політик. Поки угорський премʼєр намагається виторгувати собі право й надалі фінансувати агресора, політика президента Зеленського виглядає єдино можливою і, як бачимо, більш далекоглядною. Зеленський будує глобальні коаліції для посилення тиску на РФ, а не шукає лазівки для «Лукойлу». І ця принципова позиція знаходить розуміння.
Тепер візит Орбана 7 листопада буде ще цікавішим. Йому доведеться вигадувати якісь нові аргументи, окрім географії 5-го класу. А нам – спостерігати, як «міцна дружба» дає тріщину, коли мова заходить про реальну геополітику та великі гроші.
Ігор Петренко, доктор політичних наук, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”
