Готується зустріч, за якою стежить увесь світ. Дональд Трамп і Володимир Путін можуть сісти за стіл переговорів. Для України це момент максимального ризику, але водночас і несподіваних можливостей. Розберімось, що відбувається, без складної дипломатичної мови.

Уявіть собі гру в покер, де за столом два дуже різні гравці.

Дональд Трамп: його стиль – швидка, гучна перемога. Він хоче укласти «угоду» і показати всьому світу, що він найкращий перемовник. Він обіцяв закінчити війну «за 24 години». Якщо його партнер по переговорах не піддається, Трамп сприймає це як особисту образу і може перейти від спроб «домовитися» до жорсткого тиску.

Володимир Путін: його стиль – терплячий і підступний. Він нікуди не поспішає, бо вважає, що час грає на його боці. Його мета – не просто шматок території. Його максимальна мета – знищення української державності як такої, бо він вважає її «екзистенційною загрозою» для Росії. Для нього переговори – це лише тактика, щоб затягнути час і обдурити суперника.

Сценарій №1: «Зрада» – угода за нашою спиною. Це найбільший ризик. Трамп, у своєму прагненні до швидкої угоди, може спробувати домовитись із Путіним «через голову» України. Про що може йти мова?
По-перше, тиск щодо територій. Нас можуть схиляти до визнання втрати Криму та інших окупованих територій в обмін на «мир».

По-друге, блокування НАТО. Закріплення назавжди нашого позаблокового статусу без реальних гарантій безпеки.
Дещо спрощуючи – це класична «Ялта 2.0», де великі держави вирішують долю менших.

Сценарій №2: «Перемога» – парадоксальна можливість. Але є й інший варіант. Путін, у своїй жадібності та впевненості у перемозі, може відмовитися дати Трампу навіть ілюзію швидкої угоди. І ось тут починається найцікавіше.
Особиста образа Трампа. Для Трампа це буде публічне приниження. Його «мистецтво укладати угоди» не спрацювало.
Перехід до тиску. Розлючений Трамп може зробити те, на що не наважувалася б більш традиційна адміністрація. Він може почати тиснути на Росію з небаченою силою.
Що це означає для нас? 1. Сучасна зброя. Трамп може дозволити європейцям передавати нам найсучасніші американські озброєння, наприклад. 2. Економічний удар. Ввести нищівні санкції проти країн, які торгують з Росією (наприклад, Індії та Китаю), щоб перекрити фінансові потоки Кремля. 3. Удар по «тіньовому флоту». Заблокувати танкери, якими Росія в обхід санкцій продає нафту.

Між двома крайніми сценаріями – повною «зрадою» та несподіваною «перемогою» через тиск – існує третій, гібридний і, можливо, найімовірніший шлях розвитку подій. Назвімо його «Химерний мир» або затяжне болото.

Цей сценарій не є ані чистою поразкою, ані чистою перемогою. Це тривалий, виснажливий стан «ні війни, ні миру», який поєднує в собі найгірші елементи обох попередніх варіантів. Ось як він може виглядати:

• Часткове, ілюзорне припинення вогню. Путін, будучи майстром тактичних маневрів, може запропонувати Трампу щось, що той зможе «продати» як перемогу. Наприклад, тимчасове припинення ракетних ударів по українських містах. Трамп негайно оголосить про «величезний прогрес». Однак на землі, на лінії фронту, бойові дії не припиняться. Російські війська продовжать повільний, виснажливий наступ, намагаючись захопити нові території, особливо на Донбасі.
• Нескінченний процес переговорів. Замість швидкого прориву чи повного провалу, саміт перетворюється на серію безрезультатних зустрічей. Путін буде імітувати зацікавленість, робити дрібні поступки та затягувати час, щоб утримувати Трампа в процесі. Його мета – використати переговори як ширму для продовження війни та поступового виснаження України та її партнерів.
• Політика Трампа «гаряче-холодно». Поведінка Трампа буде вкрай непослідовною. В один день він може хвалити Путіна за «конструктивний діалог», а наступного – погрожувати новими санкціями через відсутність реального прогресу. Це створить хаос і невизначеність. Європейські союзники будуть дезорієнтовані, а єдиний фронт проти Росії почне тріщати.
• «Підвішений» статус України. У цьому сценарії Україна опиняється в дипломатичній пастці. Питання про тристоронній формат (Трамп-Путін-Зеленський) буде постійно обговорюватися, але Росія його блокуватиме, залишаючи Україну в ролі спостерігача за власною долею. Військова та фінансова допомога може надходити, але нерегулярно і в обсягах, недостатніх для перемоги – лише для підтримки оборони.

Це щодо сценаріїв.

А що ж Україна? Важливо розуміти: Україна не є пасивним спостерігачем. Президент Зеленський та його команда ведуть власну складну гру на кількох фронтах.

По-перше, робота з адміністрацією Трампа. Зеленський перебуває в постійному контакті з Трампом та його командою. Він обговорював візит американського посланця до Москви, щоб узгодити позиції та донести наше бачення справедливого миру.

По-друге, зміцнення європейської коаліції. Президент активно працює з європейськими лідерами (Великою Британією, Францією, Німеччиною, Польщею), щоб сформувати єдиний фронт. Це вже дає результати: чотири європейські країни погодилися закупити американську зброю для України.

По-третє, чітка позиція щодо миру. Позиція України залишається незмінною: мир може бути лише справедливим. Це означає повне виведення російських військ, повернення всіх полонених та надійні гарантії безпеки, щоб агресія не повторилася.

Ситуація вкрай напружена і непередбачувана. Ризик «договорняку» за нашою спиною реальний. Але непоступливість Путіна може зіграти нам на руку, перетворивши гнів Трампа на потужну зброю проти Кремля.

Головне для нас зараз – єдність, сильна дипломатична позиція та категорична вимога: жодних рішень про Україну без України.

Ігор Петренко, доктор політичних наук, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”