Немає жодної сфери яку б росія не сприймала як поле бою. А спорт - це взагалі просто продовження військового протистояння. Точно не буде помилкою перефразувати такий улюблений росіянами вислів від пруського військовового теоретика Клаузевіца "війна - це продовження політики іншими засобами" на "спорт це продовження війни іншими засобами". Такий він, "русскій мір". Для нього взагалі притаманне сприйняття світу як ворожого середовища. А якщо згадати висловлювання періоду "Холодної війни" про те, що "престиж країни визначається кількістю ракет з ядерними бойоголовками та золотих медалей на Олімпіаді" то ми отримаємо майже повне розуміння того, чим є спорт для кремля.

Треба тільки додати ще один момент. Саме спорт разом з культурою створює "людське обличчя" росії та розширює контактну зону на міжнародній арені. Тільки ця контактна зона для росіян одразу стає плацдармом для війни проти ворожого світу.  І все по колу.

Тому нинішні коливання Міжнародного Олімпійського комітету навколо можливості допустити російських та білоруських спорстменів до міжнародних змагань, історія багатошарова.

Томас Бах, колишній німецький фехтувальник, який очолює МОК вже майже десять років, типовий представник міжнародної спортивної бюрократії з одного боку та "путінферштеєрів" з іншого. При чому "путніферштеєрство" в його випадку аж ніяк не проста "фігура мовлення". Після допінгового скандалу у Всеросійській федерації легкої атлетики, саме Бах був тією людиною, що продавила для російської команди участь у Олімпіаді у Бразилії 2016 року. За що отримав купу позитивних слів від російської спортової спільноти, чиновництва, засобів пропаганди. І, дуже ймовірно, обійшлося не лише добрими словами. Врешті-решт, навіть німецька преса казала про русофільство Баха та корупційну складову у його роботі, що дозволяє росії плідно працювати з такими персонажами. До того ж Бах нагороджений Орденом Пошани (Орден Почета) росії і білоруським орденом лукашенківського національного комітету. Хоча це дрібниця.

Впертість, з якою Бах захищає рішення про необхідність допуску російських та білоруських спортсменів до міжнародних змагань, хай навіть він і говорить про те, що їх виступи мають відбуватися під олімпійським прапором без національної символики і це мають бути ті спортсмени, що не підтримують політику своєї країни, а саме агресивну війну проти України, виглядає не тільки огидно, але й дещо кумедно.

Тим більше коли МОК в його особі говорить про те, що відстороняти атлетів від змагань не можна оскільки "це не відповідає цінностям та місії Олімпійської хартії". Особливо після того як міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба навів дані про те, що із 71-ї медалі, які росія отримала на Олімпіаді у Токіо 2020 року 45 були завойовані тими, хто належить до спортивних структур російської армії та росгвардії. А ще після того, як значна кількість російських спортсменів та функціонерів заявили, що їм не потрібні "подачки","спортсмени мають бути зі своєю країною, а те, що пропонують їм, відректися від росії, мовляв, зрада".

Тим не менш Бах "продовжує вивчати можливість повернення атлетів з білорусі та росії". Та навіть ігнорує той факт, що тоді змагання може ігнорувати Україна. І процес можливого майбутнього бойкоту набирає обертів. Ось Латвія заявила, що не буде брати участь у Олімпіаді 2024, якщо там будуть спортсмени з білорусі та росії й у випадку, якщо на момент проведення змагань війна в Україні триватиме.

Взагалі, сама собою проглядає історична паралель з одинадцятою Олімпіадою 1936 року, яка відбувалася у Берліні. Німеччина на той момент вже три роки як була під пануванням Гітлера та уявлення про те, куди рухається країна у світі вже можна було скласти. З 1933 року йшла боротьба за перенесення Олімпіади. Зокрема пропонувалася Барселона. У 1936 у Парижі пройшла конференція де було заявлено про несумісність олімпійських принципів та використання Олімпіади для порсування планів агресії. Але комісія МОК не знайшла підстав відмовлятися від Берліну. Олімпіада стала для Гітлера вдалою сценою для популяризації своїх ідей, демонстрації здобутків Німеччини. Та місцем де в багатьох приспали їх занепокєність та здоровий глузд. А як інакше? Там виступив із схвальним словом сам засновник олімпійського руху Пʼєр де Кубертен. А ті, хто пропонував бойкот були зашельмовані. "Гітлер готує війну? Облиште, він сучасний політик, гуманіст, має здоровий глузд, інакше як би він провів таку чудову Олміпіаду". Чинник Олімпіади Гітлер зумів поєднати з силою пропаганди і створити привабливу монументальну картину Німеччини із собою на чолі.

Документальний фільм режисерки Лені Ріфеншталь "Олімпія" із двох частин досі покриває серпанком привабливості, таємничості та суворої естетики часи прийняття расових законів, концтаборів, мілітаризації у Німеччині. Часи прологу до всесвітнього пекельного полумʼя Другої світової війни у якій згоріли мільйони.

І тому логічним є питання Президента України Володимира Зеленського до Томаса Баха "як він збирається захищати спорт від пропаганди війни, якщо поверне російських спортсменів у міжнародні змагання". І очікувано від Баха немає відповіді. Тому Зеленський наголошує, що: "Не буває нейтральності, коли триває така війна. І ми знаємо, як часто тиранії пробують використовувати спорт заради своїх ідеологічних інтересів. Очевидно, що будь-який нейтральний прапор російських спортсменів заплямований кров’ю. Я не хочу розбиратися в тому, що саме стало мотивом для пана Баха, щоб просувати таку ініціативу. Але ми зробимо все, щоб світ захистив спорт від політичного та будь-якого іншого впливу держави-терориста, який просто неминучий, якщо російські спортсмени братимуть участь у змаганнях. І тим паче – у паризькій Олімпіаді".

Навряд чи Бах скористається запрошенням Президента України для відвідин Бахмута на лінії фронту. Адже для дуже багатьох функціонерів "спорт поза політикою". Але часи змінилися. Ігнорувати загрозу масового бойкоту Олімпіади у них не вийде.

Дмитро Левусь, політолог-міжнародник, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”