Президент Міжнародного олімпійського комітету Томас Бах заявив, що організація робить все можливе, аби повернути росіян та білорусів до міжнародних змагань. Додавши, що мова йде про "нейтральний" статус делегацій. Ну а робиться все це заради "об’єднання усього світу на Олімпіаді". Про те, як росія може використати цю історію з пропагандистською метою, Бах нічого не сказав. І не скаже, бо в його уяві спорт знаходиться поза політикою. А також – дуже сильно пов'язаний з грошима від спонсорських контрактів та продажу прав на телевізійні трансляції.
Спорт як інформаційно-ідеологічна зброя
Показово, що свою заяву Томас Бах зробив, перебуваючи у Китаї. Останній як ніхто інший знає, як правильно використовувати спорт для просування власних ідеологічних кліше та формування позитивного образу країни – попри жорстокі переслідування уйгурів, проблему Тибету та репресії проти всіх, хто має відмінну від офіційного Пекіну думку.
Про XI Літні Олімпійські ігри 1936 року в Берліні й згадувати особливо не має сенсу. Олімпіада, в якій взяли участь рекордна кількість спортсменів з 49 країн світу, а церемонія відкриття вперше транслювалася по телебаченню в прямому ефірі, по факту стала символом ганьби та відвертої нацистської пропаганди. І "вишенькою на торті" став навіть не документальний фільм Лені Ріфеншталь "Олімпія" про велич німецького духу або нацистські вітання, які масово використовували спортсмени з різних країн, а позиція "батька" олімпійського руху, колишнього президента МОК П'єра де Кубертена, який ще у серпні 1935 року під впливом підготовки Німеччини до змагань (і 10 тис. марок до свого фонду) назвав Гітлера "одним з кращих творчих людей нашої епохи" та фактично помножив на нуль рух за бойкот Олімпіади.
І СРСР, і росія також активно використовували спорт саме для політики, а не навпаки. Що у 1980 році в москві, що у 2014 році в сочі. Але у керівництва МОК подібна ситуація ніколи не викликала особливого дискомфорту. І це, в принципі, логічно, адже єдине, що змінилося після 1936 року – це суми, які отримує комітет (та безпосередньо його керівництво). До них просто додалося дуже багато нулів. Ну і валюта змінилася, куди ж без цього.
Тому всі нинішні заяви очільника МОК – це фарисейство та відверте блюзнірство. І ставитися до них треба відповідно – формуючи максимально широку коаліцію, яка не допустіть повернення росіян та білорусів на змагання, а також вказуючи на приховані інтереси, які переслідує керівництво МОК. Адже у всьому цивілізованому світі бояться звинувачень у корупції або тісної співпраці з диктаторськими режимами. А у росії та білорусі режими саме такі.
Позиція України
Міністерство молоді та спорту України, на жаль, пішло дуже, не побоюсь цього слова, примітивним шляхом – і просто заборонило українським спортсменам брати участь у міжнародних змаганнях, на яких присутні росіяни чи білоруси.
Цей наказ, без перебільшення, шокував вітчизняний спорт, адже він означає фактичну самоізоляцію України від спортивного світу (щоправда, лише на офіційних змаганнях, комерційні старти, наприклад, турніри з тенісу, під заборону не попадатимуть). Як наслідок, українські спортсмени через потенційну відсутність міжнародних змагань матимуть не лише кар’єрну, але й фінансову проблему (через відсутність державного фінансування та спонсорські контракти).
Причини подібного кроку з боку міністерства не до кінця зрозумілі (у тому числі через вкрай погану комунікацію представників останнього з медіа та громадськістю). Але, судячи з усього, справа передусім у звичайній некомпетентності діючого міністра Гутцайта (прізвище якого ще відносно нещодавно фігурувало у списках на відставку в Кабміні), який провалив свій "фронт робіт" щодо неповернення росіян у міжнародний спорт та вирішив зробити "хоч щось". Проте вийшло, як завжди, дуже погано. Водночас час все виправити ще є.
"Міжнародний спорт – це обличчя держави"
Перше, що треба зробити – це посилити роботу щодо блокування "нейтральних" ініціатив голови МОК. Верховна Рада зробила чудовий подарунок профільному міністерству, засудивши рашизм як базову ідеологію державної політики російської федерації. (Постанова №9101 "Про використання політичним режимом російської федерації ідеології рашизму, засудження засад і практик рашизму як тоталітарних і людиноненависницьких"). Тож на це і треба робити ставку, проводячи паралелі між росією та нацистської Німеччиною, у тому числі – в контексті спорту. І згадування Олімпіади 1936 року – доречний та ефектний приклад, який треба максимально впровадити у суспільну свідомість. Не України, ні, а тих країн (та організацій), які розказують про "спорт поза політикою".
По-друге, всі рішення щодо участі або неучасті українських спортсменів у змаганнях повинні розглядатися та прийматися індивідуально. Адже кожен випадок є унікальним. І міністерство повинно зробити все можливе, щоб кожен прецедент участі російських спортсменів набув широкого розголосу. Впевнений, що наші депутати та колишні спортсмени готові також брати участь у цьому, якщо виникне така необхідність. І не треба соромитися звертатися по допомогу – бо, як бачимо, міністр зі своїм відомством елементарно не впоралися з масштабом проблеми.
І, нарешті, якщо і буде прийняте рішення щодо неучасті наших спортсменів на якихось змагання, держава повинна зробити все для того, щоб знайти їм гідну альтернативу та компенсувати втрати. Адже міжнародний спорт – це, у тому числі, обличчя держави. І воно повинно виглядати гідно!
Ігор Рейтерович, кандидат політичних наук, керівник політико-правових програм Українського Центру суспільного розвитку
