На даний момент, можна однозначно стверджувати, що китайсько-американські відносини вийшли на рівень повноцінного глобального суперництва. Якщо раніше воно стосувалося лише торговельної сфери та питання захисту прав інтелектуальної власності, то зараз їхня конкуренція охоплює галузь високих технологій, логістику, фінанси, питання глобальної безпеки та ідеологічної боротьби.

Парадоксально, але саме цей факт і спонукав Пекін і Вашингтон шукати шляхи для деескалації і стабілізації свого суперництва, щоб воно не вийшло з-під контролю і не затягнуло обидві держави у вир прямої, можливо навіть збройної конфронтації. Вторгнення рф в Україну в 2022 році лише посилило ці страхи. Дестабілізація системи міжнародних відносин і зростання світової напруги призвели до загострення китайсько-американського протистояння до такого рівня, що і в Пекіні, і в Вашингтоні відчули, що воно може вибухнути повноцінним конфліктом, до якого жодна зі сторін повністю не готова.

Геополітична боротьба за вплив

Протягом першого року війни в Україні, Китай та США діяли переважно імпровізовано, намагаючись зрозуміти, коли та чим завершиться війна, якою буде ситуація на фронті, і як це вплине на світові ринки.

Китай намагався скористатися війною, щоб розірвати зв’язок між США та Європою, а також посилити свій вплив у не-західних регіонах, поки ЄС і НАТО зайняті підтримкою України. Зі свого боку, США отримали можливість мобілізувати союзників по НАТО, і почали тиснути на країни не-західного світу, щоб вони підтримали Україну, тим самим підштовхуючи деякі з них до більш тісної співпраці з Китаєм у якості противаги Сполученим Штатам.

Тим не менше, попри початковий період невизначеності щодо війни в Україні, ані Китай, ані США не наважилися на якісь різкі кроки вбік ескалації між собою, розуміючи, що до прямої конфронтації вони не готові. США не можуть собі дозволити втягнутися у два великі конфлікти одночасно, їхні союзники в Європі не горять бажанням це робити з огляду на їхні тісні торгово-економічні стосунки з КНР та економічний шок від санкцій, запроваджених проти рф.

Позиції США у не-західних регіонах занадто слабкі, щоб вмовити їх підтримати Вашингтон у боротьбі з КНР. З іншого боку, Китай не готовий до лобового зіткнення зі США, оскільки відстає від Вашингтона у технологічному, військовому розвитку, а також не має повного контролю над шляхами постачання ресурсів, від яких критично залежить, а також не має повноцінних союзників, на яких можна гарантовано опиратися.

Співіснування чи конкуренція

Відтак, навесні 2023 року Китай та США почали обережний рух убік деескалації та стабілізації свого суперництва. Мова не йде про дружбу та тісну співпрацю, а радше про впорядкування своєї конкуренції, створення для неї рамок, зрозумілих та взаємоприйнятних для обох сторін, щоб мінімізувати потенційні ризики та тримати ситуацію під контролем, принаймні тимчасово.

Для виконання цієї задачі, обидві держави активізували дипломатію, і до Пекіна вперше за довгий час приїхала ціла низка високопоставлених чиновників адміністрації Байдена: спецпредставник президента з питань клімату Джон Кері, держсекретар США Ентоні Блінкен, міністр фінансів Дженет Єллен, колишній держсекретар Генрі Кісінджер, міністр торгівлі Джина Реймондо. Кожна зустріч завершувалася тим, що американські представники зазначали про необхідність співпраці з Китаєм по окремих глобальних питаннях, і наголошували, що КНР – не ворог для Сполучених Штатів.

Зі свого боку, китайські представники активно контактували з американцями, хоча й не поспішають погоджуватися на якийсь конкретний формат "стратегічного керованого суперництва", як це подають у Вашингтоні. Справа у тому, що ідеологічно, у Китаї по-своєму бачать конкуренцію зі США, і не вважають, що вона має розвиватися саме в логіці "керованого протистояння/конкуренції/суперництва".

Натомість, вони вимагають, щоб США розглядали подальший розвиток їхніх стосунків як "мирне співіснування" на основі взаємної поваги. На цьому наголошував голова комісії ЦК Компартії Китаю з закордонних справ Ван І, коли виступав із промовою на заході Asia Society минулого року. Він назвав американську концепцію "керованого стратегічного суперництва" викликом для світової спільноти, який може призвести до "великої невизначеності" у відносинах Пекіна та Вашингтона.

Причина, через яку Китай не сприймає американські ідеї, полягає у різному розумінні суперництва. Для ліберального політичного погляду США, це змагання, яке передбачає договтривалу конкуренцію, яка, втім, може довго лишатися у певних рамках і не виходити з-під контролю, і навіть забезпечувати обом сторонам стабільний розвиток. З погляду політичної філософії Китаю, конкуренція – це битва не на життя, а на смерть, а американський підхід сприймається як спроба прикрити справжні наміри американців загальними фразами про співпрацю та взаємні інтереси. У Пекіні не можуть повністю довіряти США, і вважають, що пропозиції про співпрацю мають на меті обмежити простір для маневру Пекіна, і тим самим ослабити його.

Саме дефіцит взаємної довіри та ідеологічний розрив між двома країнами є головною перешкодою для китайсько-американської ситуативної співпраці.

Війна в Україні впливає на геополітику Китаю і США

У цьому контексті війна в Україні стала одним з каталізаторів пошуку тимчасового партнерства між США та КНР, оскільки обидві країни розуміють усі ризики потенційного прямого конфлікту між ними, чи то за Тайвань, чи за Південно-Китайське море, в умовах, коли світові ринки і так перебувають у напруженому стані у зв’язку з наслідками війни в Україні, економічними викликами у Китаї та США, фінансовими проблемами у самій Європі, яка досі повністю не оговталася від кризи 2008 року.

З погляду інтересів України, нинішня спроба КНР та США знайти точки дотику, є позитивним процесом. Для нас дуже важливо, щоб США та Китай стабілізували свою конкуренцію хоча б тимчасово, поки триває війна з росією. Наявність взаємно визнаних "червоних ліній" між Пекіном і Вашингтоном дозволяє нашим західним партнерам не втрачати фокус в контексті стримування рф, а також нам краще планувати зовнішню політику, особливо наші активності у не-західних регіонах, де сильними є позиції Китаю та позитивне сприйняття КНР у місцевих еліт.

Ключовим завданням для нас є включення у ці "червоні лінії" не-підтримку росії військовим шляхом. Це дозволить зберігати нинішній статус-кво, який нас цілком влаштовував останні 1,5 роки: коли Китай не надавав пряму військову допомогу росії, і тим самим не створював для нас додаткових військових загроз, а США не запроваджували широкомасштабні санкції проти Китаю, і тим самим не створювали потенційні проблеми для світових ринків та міжнародних торгових і логістичних ланцюжків.

Утім, варто пам’ятати, що нинішня спроба Китаю і США знайти якусь прийнятну для обох модель "керованого протистояння", ще не фіналізована. Процес триває, і він доволі хиткий. Головними перешкодами на цьому шляху стоять як політико-ідеологічні розбіжності у сприйнятті елітами двох держав самої ідеї "співіснування" або "конкуренції", так і наявність "яструбів" у внутрішній політиці, які скептично ставляться до переговорів, і натомість виступають з позиції сили (республіканці у США та прихильники "жорсткої лінії" у команді Сі Цзіньпіна).

Ілія Куса, експерт з міжнародної політики Українського інституту майбутнього