Скоро термін "гарантії безпеки" може стати таким же затертим, як "відкриті двері до НАТО" чи "ОРДЛО повернеться до України внаслідок виконання Мінських домовленостей і виключно дипломатичних шляхом". Які ж гарантії насправді потрібні Україні?
Гарантії – це головна складова поняття "стійкий мир". Тобто, які мають бути укладені угоди і розроблені міжнародні механізми, щоб після закінчення війни нова війна не почалася наступного дня? Повне відновлення територіальної цілісності на жаль не має прямої кореляції з гарантіями безпеки. Російські війська можуть продовжувати обстрілювати нашу територію і через кордон, запускати "мопеди" та цілити у цивільні об’єкти і після того, як відступлять за міжнародно визнані кордони.
Членство в НАТО та гарантії безпеки
У суспільній свідомості найкращою гарантією безпеки справедливо вважають членство у НАТО. Щодо цього питання сформовано консенсус між владою, опозицією та громадянами. Щоправда, варто порадити всім перечитати оригінал тексту Північноатлантичного договору. Стаття п’ята – найбільш цікава, яка якраз і говорить про колективну безпеку, не зобов’язує негайно посилати війська у разі нападу на одного з членів. Там говориться, що кожна країна здійснить "такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи застосування збройної сили". Ні в якому разі не заперечую проти набуття членства, проте варто чітко розуміти, на що ми можемо розраховувати.
За місяць відбудеться саміт НАТО у Вільнюсі, і наша тактична мета – отримати запрошення до вступу. Мета амбітна, і поки що аж ніяк не гарантована. І в будь-якому випадку до остаточного вступу (а це після ратифікацій у парламентах, включаючи до прикладу угорський) – нам треба проміжні гарантії.
І в тимчасових механізмах гарантій так само як і в членстві в НАТО принципове питання – чи готова армія будь-якої іноземної країни прислати свій контингент захищати Україну в разі початку нової війни. Бо саме це буде найбільш вагомим проявом колективної безпеки.
Поки що переважно розглядаються варіанти гарантій "усе окрім солдатів". До прикладу, США мають двосторонній договір з Ізраїлем і надають цій країні тривалу військово-технічну і фінансову підтримку для забезпечення безпеки. Зараз Україна отримує допомогу за запитами чи після консультацій у Рамштайні. Але довготривалі угоди – це навіть більш стабільно, аніж ленд-ліз.
Так само безпекові угоди мають передбачати стабільні інвестиції в український оборонно-промисловий комплекс, що дозволить відновити наші заводи, побудувати нові, при потребі - під землею чи в прикордонних країнах.
Інший цікавий елемент угод про двосторонні гарантії – це приклад співробітництва США і Південної Кореї. Наявність чисельних військових баз США на території союзника, із бойовою авіацією, кораблями, системами Patriot (60 пускових установок), Aegis, THAAD – стала більш вагомою гарантією безпеки, аніж просто дипломатичні угоди.
Чи готові західні союзники ігнорувати рф?
Одне з серйозних питань, які зараз обговорюються – чи готові західні союзники розробити і підписати систему гарантій безпеки без погодження з російською федерацією. Це стосується в тому числі рішень по набуттю членства в НАТО.
Чи готові деякі члени голосувати навіть за запрошення до членства для України – в умовах жорсткої протидії з боку росії, чи чекатимуть, поки рф змириться із таким рішенням? І чи готові союзники підписувати двосторонні угоди з Україною, ігноруючи погрози з боку Кремля?
Є експертна і політична позиція, що гарантії будуть більш дієвими, якщо росія хоча би буде поставлена до відома і залучена до консультацій. Хоча, ця позиція зараз не домінує.
Інтенсивні човникові візити дипломатичних делегацій підтверджують, що комплекс питань складний, і час для публічних коментарів не настав. Тому побажаємо нашим переговорникам успіху, а союзникам – сміливості і розуміння.
Ігор Попов, експерт Українського інституту майбутнього
