Здавалося б, усі розуміють, що єдино можливий варіант зупинки російсько-української війни (коли є полярні позиції сторін і глобальний контекст/вимір війни) - це перемирʼя.
Це не про перемогу чи поразку уже зараз, це саме про зупинку військових дій. Але Кремль продовжує вкидати варіанти «першопричин» для обговорення. Бо не хоче нічого змінювати (як внутрішньо, так і зовнішньо) у своєму хибному курсі.
Перемога, про що я часто пишу, сформується у роки після припинення військових дій, коли стане зрозуміло, як кожна з країн буде використовувати можливості, час, людський та інші потенціали.
Росія ж не хоче ніяких змін. Вона авансом хоче умов, які б знерухомили майбутні можливості України та потенціал співпраці із Заходом. Вона хоче вписати шантаж та диктат сили як спосіб досягнення цілей. Усі ці політичні вимоги щодо України, а не лише військові, - це прагнення завчасно вписати власну перевагу, без будь-яких на то підстав.
Захід не має на це вестись. Трамп правильно каже, що ця війна ніколи не мала б бути. Але для того, щоб вона стала табу на майбутнє, потрібно якраз розуміти реальні першопричини і причинно-наслідкові звʼязки.
Росія не винесла ніяких уроків із того, чому вона пограла у холодній війні після перемоги (як одна із сторін-переможниць) у Другій світовій. Зараз РФ хоче оминути авансом увесь поствоєнний період, коли власне мирний порядок денний знову вийде з пітьми, і треба буде демонструвати свою сутність - в політиці, економіці, способі взаємодії із світом. Якою є РФ поза війною (як всередині, так і ззовні) - тут немає відповіді, і російська влада не хоче її формулювати. Навіть, для власних громадян.
На сьогодні немає підстав довіряти домовленостям із РФ. Не лише через досвід їх порушень та не дотримання правових позицій. А й через те (що не менш важливо), що Росія не може сказати, у чому полягає її курс як країни поза війною (останнє, що ми чули, що війна як спосіб зовнішньої політики - це, типу, норм).
Тому не можна закладати несиметричних умов у потенційну угоду/переговорну рамку, коли Україна та Європа мають стратегічні обмежуючі зобовʼязання, а Росія - ні. Бо це лише спонукатиме РФ продовжувати той силовий курс, який вона веде, інерція якого буде триватиме ще довго.
Військове перемирʼя і його сталість якраз і мають стати тим поствоєнним часом, який виявить можливі інші компроміси, окрім того, що ми погоджуємось на зупинку військових дій, але залишаючи за собою право дипломатичного повернення наших територій. Угода має стосуватись лінії розмежування, сил, які забезпечуватимуть сталість перемирʼя, гуманітарної та іншої взаємодії з окупованими територіями.
Олеся Яхно, політичний експерт
