Скажу відверто, мені подобається коли наша дипломатія дорослішає і від “кавалерійських наскоків” переходить до більш складних кейсів, які не такі хайпові, але прагматично-вигідні усім сторонам.

Сьогодні я хочу звернути вашу увагу на три останні міжнародні візити Президента України Володимира Зеленського — в Іспанію, Румунію та Бельгію. Що може об’єднувати ці три країни, запитаєте ви? Адже, якщо глибоко не занурюватися в політичний контекст виглядають ці візити абсолютно стандартно та прогнозовано: зброя, інвестиції, “Мирний план Зеленського”... Але, повірте, все далеко не так лінійно і кожен із цих візитів приніс Україні набагато більше, аніж просто зброю та політичну підтримку. Кожен із цих візитів консолідує країни ЄС навколо України, робить її ближчою і зрозумілішою і, звичайно, як наслідок зменшує в цих країнах проросійське лобі, а воно є майже всюди, це також не для кого не секрет...

І однією із червоних ниток, які проходять через ці візити, об’єднуючи їх в єдину гармонійну стратегію — це звичайно наші євроінтеграційні прагнення і пошук сталих партнерів України на цьому шляху.

Чому саме ці країни, запитаєте Ви, відповіді, насправді на поверхні. З одного боку, як Румунія, так і Іспанія завжди були недооцінені і, як наслідок, недопрацьовані нашою дипломатією, а в Брюссель наш “дипломатичний десант”, у переважній більшості випадків, висаджується саме в інституції ЄС, а не напрацьовувати плідні зв’язки з самою Бельгією... І, наостанок, мабуть найголовніше на що я хотів особливо звернути вашу увагу - це головування Іспанії та Бельгії в ЄС наступного року. А нагадаю, саме наприкінці цього року і весь наступний рік нам дуже буде потрібна не тільки військова та фінансова допомога з боку ЄС, а і політична, оскільки саме в цей період буде відбуватись голосування за офіційне запрошення України в ЄС і початок складного бюрократичного шляху уже на “фінішній прямій”. Але зрозумійте, ця “фінішна пряма” для кожної країни, яка доєднається до ЄС дуже різна і наше завдання для України її максимально скоротити та оптимізувати, можливо, навіть за рахунок реформування самого ЄС!

Візит в Руминію

Амбіційно, скажете Ви, а я переконаний, що ні, головне за своїми інтересами не забувати про інтереси партнерів... І приклад або майстер клас такого геостратегічного прагматизму ми можемо спостерігати за наслідками візиту Нашого президента в Румунію. Адже, погодьтеся, Зеленський уже всіх привчив до того, що якщо він особисто їде в ту чи іншу країну, очолюючи нашу делегацію, то результати мають бути значущі для обох сторін.

Отже, пропоную саме з Румунії розпочати наш аналіз, оскільки, як на мене, це був дійсно історичний візит Президента України Володимира Зеленського на запрошення його румунського колеги Клауса Йоханнісона. В якому, перш за все, була зацікавлена сама Румунія і це дуже важливо, оскільки це максимально скріплює взаємним інтересом будь-які політичні домовленості.

Віроломний та неспровокований напад росії на Україну змінив і торгівельні і економічну карту наших експортно-імпортних взаємовідносин зі світом. І якщо з імпортом ситуація не така критична і необхідну номенклатуру товарів ми, без особливих проблем, завозимо до України, то от з експортом справи не такі позитивні в контексті того, що експорт цей завжди був, здебільшого, сировинним, а отже потребував значних пропускних можливостей як морем, так і суходолом. З “зерновим коридором” за участі рф уже усім все зрозуміло, а наявні транспортні артерії суходолом фізично не можуть вийти на необхідний нам об’єм транспортування, перш за все, українського збіжжя, яке зараз складає, приблизно, 80% усього українського експорту, а отже, є основним джерелом отримання країною валютної виручки і, як наслідок, основним стримуючим фактором для інфляції та стабільності національної валюти (гривні), а це для нас надзвичайно важливі фактори.

Насправді, можливість українським фермерам продати зерно має мультиплікативний ефект і окрім того, що це зерно має стабілізувати світовий ринок зернових, ціна на якому підвищилась в середньому уже на 30%, з моменту повномасштабного вторгнення рф, та забезпечити країни, що зараз перебувають на межі голоду, це прямі кошти, які потрапляють одразу в реальний сектор економіки України! Адже, щоб фермеру засадити озиму, йому потрібно закупити насіння та добрива і, звичайно, розрахуватися з пайщиками та заплатити усі податки, а в масштабі країни, повірте, це дуже великі обігові кошти, які зараз є ледь не основним драйвером економіки та виживання для малих громад.

Повертаючись до можливостей експорту суходолом, не буду нагадувати про активний політичний сезон в Польщі і, як наслідок, непорозуміння їх фермерів з Єврокомісією, заручником яких ми стали. Але від того нам не легше... І тут нам у нагоді стала Румунія, на яку ми раніше не особливо звертали увагу і розраховували, а річковий та наземний транзит ніколи сильно затребуваним не був, оскільки за рахунок більшого плеча доставки, а отже і витрат, збільшувалась вартість збіжжя і частково втрачала свою конкурентоздатність, а отже і можливість для заробітку фермерам. Усі рахують гроші, це реальність...

Але ситуація докорінно змінилася. І допоки ми налагоджуємо новий “зерновий коридор” через ту саму Румунію, Болгарію та Туреччину, потреба у реалізації збіжжя особливо загострюється на фоні початку “сезону дощів” та постійних ударів ворога по портовій та зернозберігаючій інфраструктурі. І тут для фермерів питання надприбутків уже не стоїть, адже зерно цього сезону просто немає де належним чином зберігати без втрати його якості, а отже і ціни. Висновок один, потрібно шукати альтернативні Польщі шляхи і максимально диверсифікувати можливості експорту суходолом, бажано максимально захищеним маршрутом.

І от на цьому етапі наші з румунами інтереси абсолютно співпали. Як я уже зауважив вище, нам потрібно диверсифікувати і налагодити максимальні можливості для експорту, а Румунія не проти на цьому добре заробити, на транзиті та максимально навантажуючи свої порти. Більше того, знаходячи гроші в Брюсселі під приводом нового “зернового маршруту” для модернізації своєї портової інфраструктури з акцентом на збільшення її пропускної здатності. Скажіть, при яких обставинах Румунія, мабуть, найбідніша країна в ЄС, могла розраховувати на таку лояльність з боку ЄС, відповідь думаю очевидна...

І якщо для Польщі, для прикладу, такі доходи від логістики приємні, але не ключові чинники і, як бачимо, політичні аспекти виявилися більш значущими, то Румунія дуже рішуче ставить собі на меті, мало того що зберегти поточний український транзит, а і докласти усіх зусиль, щоб його максимально збільшити. І саме на цьому етапі румунам і потрібна була зустріч з Нашим президентом, оскільки вони розуміли, що їх бажання без схвалення на найвищому рівні, бажано президентом, могли б так і залишитись бажаннями загрузшими в бюрократичному болоті переписок, бюрократії та безкінечних круглих столів... Рішення усім сторонам потрібне було швидке та політичне, що Україна та Румунія відтепер не просто сусіди, а стратегічні партнери! Що значно підвищує рамку комунікації по всім стратегічним питанням для обох сторін.

Це той цікавий кейс, коли усі сторони, на даний момент, отримають те, що дуже потрібне, а отже, такі домовленості є найбільш життєздатними, оскільки, усі сторони максимально зацікавлені в їх реалізації.

Я так ґрунтовно спинився на візиті президента Зеленського в Румунію, щоб пояснити максимально “на пальцях” чуму цей візит настільки важливим для обох сторін, чому він настільки успішний і чому він буде мати дуже відчутні, позитивні для нас, стратегічні наслідки! Адже, коли інколи читаєш у ЗМІ або політиканів, або просто “корисних ідіотів”, які абсолютно не розуміючи контекстів, намагаються критикувати результати досягнутих домовленостей, хочеться відправити їх довчитися і краще читати “матчасть”! Але вступати з цими особами в публічну полеміку немає абсолютно жодного сенсу, тому я поборюся за думки читаючих та думаючих людей, які здатні аналізувати більш глибоко, а ніж умисне чи не умисне розповсюдження кремлівських наративів, що “захід втомився”, “зброї більше не буде”, “все не так однозначно і давайте уже починати замислюватись про перемовини” і таке інше...

І ще трішки важливих контекстів по Румунії, кому тих, що я описав раніше буде замало. Румунія, як до речі і Болгарія, будучи членами не тільки ЄС, а і НАТО, уже отримали для забезпечення нового “зернового маршруту” додаткові системи ППО, а це дуже дорогі подарунки, за які ці країни раніше навіть не заїкалися. Адже, мало того, що вони дуже дорогі, їх ще і декілька років потрібно було чекати і це, підкреслюю, ще в мирний час! Тому Румунія одночасно намагається вбити “декількох зайців” збільшити можливості для річкового транзиту, бажано не за свій рахунок, отримання коштів від логістики, модернізацію своєї зернозберігаючої та портової інфраструктури і, найголовніше, отримання від союзників дороговартісні та дуже ефективні системи ППО для захисту нового “зернового коридору”, як морем, так і суходолом.

Висновки

Отже, як бачимо, Румунія точно знає що робить і використовує ті можливості, які буквально “впали їй з неба” і по-факту уже зараз може перехопити цю ініціативу у Польщі, особливо враховуючи, що під час зустрічі з Володимиром Зеленським, вдалося домовитися про створення додаткового залізничного маршруту через Молдову, прямо до румунських портів, що ЗНАЧНО підвищить пропускну спроможність та цифри зернового транзиту через територію Румунії.

Ну і найбільш ерудовані розуміють надважливий для Румунії аспект долучення до цього маршруту Молдови, яка нещодавно уже офіційно перейшла на румунську мову... Без українського силового та розвідувального компоненту Молдова дуже довго буде іти, як до ЄС та НАТО, так і до свого найбільшого друга, Румунії. Після “вирішення питання” по відновленню територіальної цілісності Азербайджану, ситуація з невизнаним Придністров’ям уже не виглядає такою тупиковою. Але самотужки Румунія, як чинний член ЄС та НАТО, прямо втрутитись у вирішення цього питання навряд зможе, а отже, потрібні потужні у безпековому сенсі та надійні партнери на яких можна покластися та довіряти.

Тепер картина з якою працювала українська дипломатія по вектору Румунії виглядає максимально комплексно, принаймні на магістральних напрямках і недооцінювати або критикувати досягнуті між Україною та Румунію домовленості, думаю, навряд у когось повернеться язик. Це не просто чергова важлива перемога української дипломатії та безпосередньо Президента України Володимира Зеленського, це, повертаючись на початок цієї статті, яскравий приклад “Realpolitik” та явного дорослішання взаємовідносин з нашими сусідами.

Стратегічні партнерства будуються не на гаслах, а на таких абсолютно реальних взаємовигідних домовленостях, які носять довготривалий характер. А на базі цих домовленостей і комплексного зближення наших позицій можна буде уже будувати геополітичні конструкції абсолютно іншого рівня та політичної якості, як от “проект Тримор’я”, чи “Балто-Чорноморської дуги”, або будь-яку іншу актуальну для реалізації наших інтересів конструкцію, адже світ динамічний і постійно потребує змін, гнучкості та пошуку нових ефективних рішень, особливо в епоху фактично зруйнованої рф архітектури світової безпеки. Відповіді найближчі ментально країни мають шукати, перш за все, поміж себе, а уже потім сподіватися на допомогу “великого брата”.

Отже, враховуючи вищевикладене, стає абсолютно очевидним, що Румунія за наслідком даного візиту нашого президента стане не просто ближчою до України, а буде одним із її найзапекліших лобістів на світовій геополітичній арені, перш за все, в межах ЄС та НАТО, членом яких вона є сама. І, думаю, уже немає жодного сенсу повторювати, що військова допомога від Румунії для нас також важлива і по питання навчання наших пілотів на F-16, і додаткові системи ППО та ПРО і, звичайно, такі потрібні нашій артилерії снаряди, але все ж повторю, оскільки військовий компонент для нас зараз №1.

Визнаю, що мене дуже тішить, що навіть під час війни ми вибудовуємо абсолютно нові для нас економічні та політичні взаємозв’язки з нашими сусідами, а не тільки ведемо постійний трек пошуку зброї для ЗСУ. Дорослішаємо одним словом, крок за кроком створюючи оновлену Україну, абсолютно іншої якості та інтегрованості в сучасний світ.

Декілька слів про Гранаду і Брюссель

Саміт в Гранаді, це був саме той формат, який був започаткований, як широкий діалоговий майданчик, саме після повномасштабної агресії рф. Цей саміт проводиться лише втретє,  минулий приймала Молдова, і в цьому його сила, молодість, відкритість та налаштування не на бюрократію, а на реальний діалог та пошук шляхів вирішення найбільших і найактуальніших питань, які стоять зараз перед Європейським співтовариством.

Але найважливіше, що він був для України результативним, як політично, так і реальною військовою допомогою від партнерів. Перш за все, ми говоримо про підсилення нашої системи ППО напередодні холодів та закриття неба над новим “зерновим коридором” без рф на території України.

Схожим в політичному сенсі, але ще більш конкретним, став візит Президента України Володимира Зеленського до столиці Бельгії. І не даремно я припас цей кейс на останок, адже тут нам вдалося отримати дуже значні з усіх сторін результати — від приєднання Бельгії до коаліції країн, які готові надати Україні F-16, разом з Нідерландами, Норвегією та Данією, так ще і зрушення з місця питання “розмороження” на користь України російських активів, які знаходяться в Бельгії на колосальну суму в 1,7 млрд. євро, плюс, Бельгія приєдналася до гарантій безпеки Україні та публічно підтримала “Формулу миру Володимира Зеленського”.

І на останок, залишилося тільки повторити, що і Іспанія, і Бельгія будуть надзвичайно важливі для Україні в контексті їх головування в ЄС уже в наступному 2024 році.

Отже, ще раз наголошу, українська дипломатія дорослішає на очах і стратегія нашого дебюту, у великій європейські партії, виглядає досить потужно та креативно. Так, нам ще є до чого прагнути, зазнаватись не потрібно, а тільки продовжувати його розвивати (дебют), щоб, уже зовсім скоро, він став основою та трампліном для успішної геополітичної шахової партії України в цілому.

Олексій Буряченко, виконавчий директор “Міжнародної асоціації малих громад”