8 грудня 1991 року у Біловезькій Пущі Борис Єльцин, Леонід Кравчук та Станіслав Шушкевич підписали Біловезьку угоду про створення СНД та припинення існування СРСР.

В принципі, пострадянський простір міг піти іншим шляхом, якби росія грала хоч якусь конструктивну або ж створюючу, а не руйнівну роль.
Путін, як наступник Єльцина, замість того, щоб займатися побудовою пострадянської ідентичності росії, "вдарився" у перегляд підсумків 1991 року, територіальних кордонів суверенних держав, що утворилися після розвалу СРСР. Причому, переважно з внутрішніх, а не зовнішніх причин - через небажання щось змінювати загалом і побоювання конкуренції, зокрема в самій рф.

Курс на "консервативну більшість" (далі "глибинний народ") російських громадян через телевізор, коли віртуальність домінує над реальністю, дуже спростив.
Аж до війни. Спочатку зовнішньої, але такої, що вже починає впливати й на середину самої рф. Але те, що це вже зовсім інша росія (стосовно себе самої) - факт. І куди вона рухається – невідомо й самим ініціаторам курсу на війну.

Повторю те, з чого почала: у XXI столітті будь-які претензії на вплив, засновані виключно на силовому підході без економіки та системи цінностей на користь громадян, а не режиму – це авантюра.

Ламати/послаблювати світові інститути Кремль якийсь час ще намагатиметься. Але це все про руйнування, а не створення, без якого все в нікуди.
Ну а Захід повинен оговтатися у розумінні того, скільки і як далеко він дозволятиме росії ламати всі "червоні лінії". У Заходу по відношенню до рф вони все ще є, а в росії - давно немає.

Олеся Яхно, політичний експерт