Зараз ми відзначаємо річницю вигнання російських окупантів за межі Київської області. З одного боку – це визначна перемога України, з іншого – вона відкрила для всього світу страшні злочини загарбників у Бучі, а згодом – і в інших містах та селах Київщини. Так усі зрозуміли, з ким українці мають справу, з якими звірами у людському обличчі.

Зараз ми уже знаємо, що ворог планував “бліцкриг” - швидко захопити Київ, знищити українську владу і саму державу, аби уже потім на власний розсуд вирішувати долю українців. План був заздалегідь програшний, бо окупанти чомусь щиро вважали, що не зустрічатимуть спротив, а тому відправляли у бій ОМОН з дерев'яними щитами – проти “протестів”, але не армії. Але вони не просто зустріли спротив – весь народ об’єднався на захист Батьківщини, і у цей момент доля “бліцкригу” була вирішена.

Якби у Кремлі залишався хтось зі здібностями до мислення та адекватної оцінки ситуації, то він би негайно віддав наказ не просто забиратися з Київщини, а полишати всю Україну, адже якщо “бліцкриг” провалився, то завоювати великий європейський народ вони точно б не змогли, але у кремлівських коридорах уже давно ніхто не мав зв’язку з реальністю.

Українці уже побачили, що можуть і повинні перемогти у війні, і уже рік йдуть до цієї мети, визволяючи крок за кроком свої міста і села. За Київщиною прийшла Чернігівщина і Сумщина, далі – Харківщина, потім український прапор повернувся у Херсон.

Але почалося все з Київщини, де було вщент зруйновано два визначальні російські міфи: про “велику російську армію” та про “велику російську культуру”, бо не можуть носії “великої культури” чинити ті звірства, які чинили окупанти.

Що зрозуміли українці?

По-перше, ця війна – загальна, народна. Вона має зрозумілі цілі – виживання української нації, збереження української держави, і за ці цілі українці готові боротися.

По-друге, українська держава виявилася значно міцнішою за численні іноземні “прогнози”. У момент найтяжчих випробувань вона не “розвалилася”, не втратила контроль, а навпаки – показала рівень ефективності, який не демонструвала раніше.

 У підсумку – саме після початку війни Україна провела ряд реформ, стала кандидатом у ЄС та змогла суттєво підвищити свій міжнародно-політичний статус.

По-третє, оголошена “бункерним дідом” т.зв. “демілітаризація України” обернулася справжньою мілітаризацією і дерусифікацією. Зараз Україна є такою потужною у військовому плані, якою ніколи не була в історії. І сила її зростає.

Звісно, ціна за все це дуже і дуже висока. Її платять українці життями, жертвами як серед військових, так і серед цивільних, масовими руйнаціями міст від російських терористів. Але Київщина теж показала всім, що українці можуть швидко відбудовуватися і відновлюватися. У цьому сутність українського характеру, яку тепер теж побачив весь світ.

Петро Олещук, політолог, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”