Якщо вас це заспокоїть, то не тільки Україна в цьому світі стає об'єктом найвитонченіших неоколоніальних практик. У світі - ренесанс неоімперських проєктів: США в контурах Північної Америки, синоцентрична Піднебесна імперія, російська імперія 2.0, Османська імперія 2.0, Іранська Вісь опору, Халіфатський арабський проєкт, Великий Ізраїль, Британський проєкт, Індійський проєкт.

Основні альянси і війни відбуватимуться саме між цими геополітичними гравцями.
Вони ж проведуть і остаточну ревізію системи міжнародного права, що склалася після Другої світової війни. І вони ж намагатимуться сформувати нові правила, а також контури майбутніх основних геополітичних кластерів. Наскільки це в них вийде - інше питання. Поки що розуміння цих контурів істотно різниться. Але що їх усіх об'єднує, - так це бажання згорнути неоліберальний глобальний проєкт як модель "однополярного" світу. Звісно, дивно в цій групі країн бачити США, ще донедавна головного "промоутера" того самого глобального неоліберального інтернаціоналу, але після перемоги республіканців, шахівниця історії перевернута. Чи надовго? На один політичний цикл точно.

Війни та союзи: що спільного 

Активність неоімперських проєктів - це зовсім не пандемія волюнтаризму у світі.
Це - політекономічна закономірність і обумовленість. Діалектика історичного розвитку. Пов'язана вона з новим шостим технологічним укладом і новим довгим кондратьєвським циклом зростання світової економіки на найближчі 40-50 років, з яких 20 років обіцяє трек бурхливого зростання. Простими словами, йдеться про те, хто зніме глобальний профіт у XXI столітті. Адже та країна, яка домінує в новому технологічному укладі, є і номером один у світовій економіці. А лідерство у світовій економіці забезпечує право на найвищу роль у глобальному ланцюжку доданої вартості, а також право на використання глобального нееквівалентного обміну фіатних (а далі, цифрових) валют на реальні матеріальні ресурси.

Так от, для домінування в новому технологічному укладі потрібно заволодіти базовою для такого укладу сировиною і володіти ключовими технологіями. Але необхідні дві ці опції одночасно. Технології без сировини - це просто мертві патенти. А сировина без технологій - це країна-сировинний придаток.

Третій технологічний уклад - це світ сталі та вугілля. Тому "нерв" двох світових воєн проходив між Німеччиною і Францією в битвах за родовища вугілля і залізної руди.
Четвертий технологічний уклад - світ нафти. Тому основні війни відбувалися на Близькому Сході. П'ятий технологічний устрій - світ електроніки. Цьому укладу відносно пощастило: сировинну базу сформував Китай у вигляді рідкозему.
Це сталося у рамках мирної кооперації США та Китаю – модель Кімерики.

Але щастило далеко не всім. Наприклад, Демократичній Республіці  Конго у рамках Другої конголезької війни у ​​1998-2003 роках зовсім не пощастило.
Там велася широкомасштабна війна за участю армії уряду, повстанців та сусідніх держав (Руанди, Уганди, Анголи та інших). Не допомогли навіть війська ООН.
На цю тему можна подивитися два фільми: "Відьма війни" (отримав ряд призів) і "Осада Жадовілля" (про бій ірландських миротворців з переважаючими силами повстанців). У цій війні загинуло 5 млн людей – найбільші втрати після Другої світової.
Основна причина – колтан або Колумбіт-танталіт (руди танталу та ніобію). Колтан використається в електролітичних конденсаторах, тобто в електроніці. І він дуже потрібний у рамках п'ятого-шостого технологічного укладу.

На жаль, у ДРК Конго зосереджено 80% світових запасів колтану. А ще 60% світових запасів кобальту. Крім того, країна входить в африканський тропічний мідний пояс, маючи великі запаси міді. Плюс алмази.
А мідь, кобальт та нікель для п'ятого – шостого технологічного укладу – це як залізна руда для третього – четвертого.
Але шостий технологічний уклад сформував глобальний попит і на інші рідкісні мінерали. Тут і редкозем, і літій, і титан, і уран, і графіт, і германій. У рамках мирної кооперації ключових геополітичних гравців розділ цих ресурсів вже неможливий.
Значить будуть війни та союзи.

Неоімперіалізм - це просто геополітичний інструмент сучасного гіперкапіталізму щодо контролю за зазначеними вище ресурсами.
"Не ми погані – світ такий" – могли б заявити ідеологи нової кластерної фрагментації світу. Саме тому ми спостерігаємо зараз дуже дивні події.
Наприклад, військовий контингент Угорщини у Чаді. Формально – для мінімізації потоку біженців із Сахеля. А реально – для контролю за родовищами урану, які потрібні Угорщині у контексті будівництва її нової атомної електростанції. Яку будує Росатом. 

Тобто навіть маленька Угорщина грає тут свою роль, будучи своєрідним прикриттям для росіян (операції під чужим прапором). І Орбан віддає 14 млн дол. (пай Угорщини у Фонді миру) не Україні, а Чаду.

У Судані війська уряду (яке опосередковано підтримується Китаєм і рф) перейшли у рішучий наступ проти Сил швидкого реагування, що спонсоруються ОАЕ. Деблоковано столицю Хартум. Сахель йде з-під контролю Франції - там посилюється рф, як і у Центральноафриканській республіці. Туреччина заходить до Лівії, де є нафта.
Ефіопія готується "прорубати" коридор до Індійського океану, ведучи переговори із Сомалілендом за підтримки Китаю. До речі, Ефіопія – це єдина африканська країна, яка намагається створити свій імперський проєкт, хай і під егідою Пекіна.

Модель синоцентричної китайської імперії – це вакуумна імперська модель. Вона не розширюється, а притягує себе зовнішню периферію. Її механізми контролю здійснюються, у тому числі, за рахунок транснаціональних логістичних, інфраструктурних та транспортних проєктів. Наприклад, через контроль портів.
Китай вже інвестиційно присутній у 78 із понад 200 африканських торгових портів.
Цей контроль за портами забезпечує зростання торгівельного обороту між КНР та країнами Африки: обсяг торгівлі у 2024 році становив $288 млрд (зростання за рік на 6%). При цьому, 60% торговельного обороту - це китайський експорт (переважно промислові та споживчі товари), а 40% - африканський імпорт у Китай (переважно сировину). За 25 років товарообіг зріс більш як у 20 разів.

Нині у Конго знову йде війна. Ця країна почала робити ставку на китайські компанії, внаслідок чого в країну вторглися війська Руанди й на підході армія Уганди (ці країни роблять ставку на західні ТНК). За великим рахунком, війна йде за те, куди насамперед піде кобальт із конголезьких копалень, здобутих за рахунок дитячої праці. І за те, щоб місцева влада вже махнула рукою на ООН і почала добувати колтан у місцевому заповіднику Окапі, який визнаний об'єктом світової культурної та природної спадщини.

У цьому контексті демонтаж ВООЗ дозволить не звертати уваги на пандемії в країнах, що розвиваються, демонтаж СОТ дозволить влаштовувати торгівельні війни, а демонтаж ЮНЕСКО та інших структур ООН - знищувати пам'ятки культурної та природної спадщини в бідних країнах заради видобутку сировини та транспортних проєктів з її вивезення.
І все це під приводом боротьби зі світовою бюрократією, корупцією у міжнародних організаціях та у зв'язку з оптимізацією бюджетних видатків. Ось тільки контури цього "нового, дивного світу" вас не потішать.

Як Україна опинилася під загрозою неоколоніальної експлуатації – питання "на подумати". У сучасній світ-системі під словом "ми" маються на увазі одночасно і об'єкт, і суб'єкт нового колоніалізму XXI століття.
Світ – це жахливе дзеркало, в якому з одного боку – кластери успішних країн, а з іншого – перевернуте відображення бідних сировинних економік.
З якого боку дзеркала виявитись – це не вибір. Це результат колективного роєвого інтелекту, успішності систем управління та вибору кожної конкретної нації та її політичних еліт.

Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик