Свою пресконференцію Путін почав з визначення СВО (і з 800 000 утилізованих громадян його держави) як "двіжухи", щоб росіянам не було "сумно і нецікаво". А вбивства українців і смерті росіян змушують росіян почуватися краще. Хоча якщо бути чесними, то він достатньо точно визначив спосіб життя росіян.
Далі зачепив економіку: як завжди, у них все не тільки нормально, але й чудово - і м’яса росіяни споживають вдвічі більше, ніж будь-хто інший, і за розвитком обігнали Японію та Німеччину. Коротше, традиційна вистава "санкції тільки на користь".
Чому аж 4,5 години говорив? Це послання передусім для російських еліт. Адже суто фізично понад чотири години навіть слухати важко. А проговорити стільки часу – це треба мати капітальне здоров’я. Тобто, Путін цим демонстрував, що він ще геть не старий і не в маразмі (хоча затинався, забував слова, почав шепелявити – однак для 71 року - це дрібниці).
Так, виглядає підтоптано. Але Путіну за 70 років, він переніс кілька пластичних операцій, був застуджений. І з урахуванням цього він перебуває в добрій фізичній формі – ще багато кого переживе і плюне на могили. У нас немає підстав розраховувати, що він найближчим часом просто помре і позбавить нас значної частки проблем.
Це заодно остаточно дискредитує регулярні скандальні заяви що "хороших русскіх", що деяких українських публічних осіб про "рак на останній стадії", "операції", "відмову органів" чи взагалі "холодильник з устрицями".
Повертаючись до виступу: звісно, Путін багато говорив про Україну. Про необхідність діалогу і мирних переговорів. Про те, що Стамбульські пропозиції, виявляється, були "компромісом", на який він готовий був піти, доки їх не зірвали. Про врахування "ситуації на землі".
Але нічого не було сказано про чотири області. І це вже явно було для нової американської адміністрації позначенням меж торгу. Взагалі його висловлення про Америку були дуже обережними. Путін, очевидно, справді покладає великі сподівання на Трампа і що той задовольнить його вимоги під час мирних переговорів. На чому ці сподівання ґрунтовані – сказати важко.
Але не останню роль має відігравати типова самовпевненість всіх диктаторів. Путін живе в ізольованому світі, де він – найрозумніший, наймогутніший, найсексуальніший, найпривабливіший... І такому Путіну здається, що він легко обіграє Трампа. Хоча все ж певна нервовість проглядає: а раптом ставки не зіграють навіть попри "Орєшнік". А домовлятись з новою американською адміністрацією все одно доведеться.
Саме з побоювання гіршого варіанту Путін і йде ва-банк: лютими м’ясними штурмами відгризає якомога більше українських територій, намагається випхати ЗСУ з Курщини, регулярно шантажує Україну і Європу "Орєшніком"... Але при тому фахівці заявляють, що економіка рф може будь-якого моменту протягом 2025-26 року колапсувати. Скажімо, через зниження цін на нафту (а Трамп пообіцяв, що робитиме в цьому напрямку максимум: і в ході боротьби за частку ринку падіння ціни дійсно може відбутись – американські нафтовики дійсно можуть піти на тимчасове зменшення доходів заради розширення ринків). А без нафтових грошей Путін не зможе вести війну. І може втратити владу.
І мій висновок з усіх заяв Путіна й обраних формулювань: він дав пас команді Трампа і чекає від неї конкретних пропозицій. От тільки від команди Трампа чи не щодня надходять протилежні сигнали. Тому Путіну практично неможливо зорієнтуватись: який же варіант буде обрано в підсумку. До яких компромісів його змушуватимуть.
Блок заяв про нелегітимність Зеленського і підписання угод тільки після виборів з наступним президентом – це просто білий шум. Путін, звісно, хотів би соціально-політичного хаосу в Україні на тлі бойових дій. Але він прекрасно розуміє, що ніяких виборів до підписання миру не буде. Це насправді просто натяк Трампу, що бажано би вирішувати проблему на двох, а Україну з цього рівняння викинути як незначущу ланку.
І ще один нюанс: все це наголошування на "готовності до миру", на "пропозиціях різдвяного припинення вогню, від якого некультурно відмовилась Україна" - все це розраховане на зовнішнього незалученого спостерігача. На всі ті країни, які безкінечно далекі від реалій України. Тому дійсно щиро обурюватимуться, чого це ми не погоджуємось на цілком пристойні вимоги Путіна. В сенсі, політичний, мовний, ідеологічний блок вимог плюс демілітаризація і відмова від НАТО.
Для того, хто не в курсі, це звучить як "вимога нейтралітету", а не "відмова від гарантій ненападу". І "вимога не закручувати гайки", а не "вимога відмовитись від суверенітету".
Знадобляться довгі пояснення з нашого боку, чому це неприйнятні вимоги. А ці пояснення нікому в бразильському, китайському, південноафриканському чи ще котромусь уряді не цікаво слухати. Це Україна виглядатиме радикальною противницею миру, а не російський агресор.
Для нас важливо, щоб цю гру Путіна зрозуміли в команді Трампа і не сприймали як реальні кроки.
Важливий момент: "жарт" Путіна про "технологічний експеримент 21 сторіччя" (росія б’є "Орєшніком" по Києву, який НАТО намагається прикрити всіма наявними засобами ППО і ПРО) – це пряма вказівка, що Путін не вдовольниться надовго частиною наших територій. Війну він має намір продовжувати за будь-яких умов, щоб повністю знищити наш суверенітет.
Якщо, звісно, його не позбавлять всіх ресурсів для ведення війни – наступним разом не тільки проти України. І якщо ми і Європа не будемо достатньо мілітаризовані.
В будь-якому випадку, перемир’я, навіть не надто обтяжливе для нас, – лише тимчасове рішення. Поки існує росія – ми завжди будемо ворогами й росія постійно намагатиметься нас знищити.
Олексій Голобуцький, заступник директора Агентства моделювання ситуацій, політтехнолог
