Близький Схід залишається вкрай неспокійним регіоном, проблеми якого вже давно набули, без перебільшення, глобального значення. Особливо помітним це стало в останні десять років, які характеризувалися зниженням активності США у регіоні, послабленням Ізраїлю (який зробив ставку на дипломатичне вирішення низки проблем з арабськими країнами, нехтуючи безпековими питаннями) та зростанням впливу Китаю і, частково, росії.

Але ключовим фактором, на який слід звернути увагу – це значне посилення Ірану, яке має два виміри: регіональний (розширення мережі іранських проксі – ХАМАС, Хезболла, хусити) та міжнародний (ядерна зброя). У даному контексті частина аналітиків та експертів заговорили про можливість "великої війни" між Іраном та США, яка потенційно може перерости у Третю світову. Водночас не забуваємо, що прогнози – справа невдячна, а реальність часто немає нічого спільного з апокаліптичними сценаріями.

Іранська ядерна загроза

Передусім зазначимо, що тема створення Іраном ядерної зброї регулярно піднімається в інформаційному просторі як мінімум кілька років. Причому як правило всі, хто коментує цю тему, говорять про можливість Ірану створити ядерну бомбу максимум за кілька місяців. Останнє повідомлення – від американського Інституту науки та міжнародної безпеки – було буквально на днях. Зазначається, що Іран може створити свою першу ядерну зброю впродовж тижня, за місяць матиме шість бомб, а за півроку – ще дванадцять.  Показово, що щось подібне говорив голова Об’єднаного комітету начальників штабів генерал Марк Міллі. Але… у березні минулого року. І подібних повідомлень – хоч греблю гати.

Звичайно, применшувати загрозу не варто. У Ірану є можливості і, головне, бажання. Але не все так просто. Тим більше, що інші країни (передусім Ізраїль та США) роблять все для того, щоб запобігти цьому. І достатньо довгий час їм це вдавалося – починаючи від санкцій і закінчуючи "спеціальними операціями", які гальмували розвиток іранської ядерної програми (фактично призупиненої у 2003 році).

Тож якщо ядерна зброя колись і з’явиться у Ірану, то передусім як інформаційно-пропагандистський фактор, елемент стримування та захисту своєї території, але ж ніяк не нападу (попри бажання релігійного керівництва країни). Навіть Китай за десятки років не зміг і близько наблизитися до ядерного паритету зі США, а про Іран у перспективі й годі говорити.

Звичайно, іранці будуть про це голосно розповідати, погрожувати Ізраїлю та США, але виключно на словах. До ніякої глобальної війни Іран не готовий – і не буде готовий у найближче десятиліття (у тому числі й через позицію Китаю, який модернізує свої збройні сили з прицілом на 2035 рік). Тим більше, що Ізраїль не буде просто спостерігати за тим, як фундаменталісти отримають ядерну бомбу і почнуть дивитися на Ізраїль як на проблему, яку можна нарешті "вирішити". Це ж стосується і США – американці наразі дуже повільно прокидаються, але якщо ситуація дійде до межі, відреагують з усією силою – тим більше, що сил і засобів у них поки достатньо.

Терористична мережа

А ось що дійсно несе реальну загрозу – це терористична мережа, яку Іран створив по всьому Близькому Сходу, а також його бажання впливати на процеси у демократичних країнах світу (через вбивства та викрадення активістів, які виступають проти іранської влади; блокування видобутку та транспортування нафти для європейських країн; допомогу росії у війні проти України; розхитування ситуації в середовищі мігрантів-мусульман тощо).

Головне завдання Ірану (як, до речі, і росії) – провокування глобальної нестабільності, розхитування ситуації по всьому світу, перманентні удари (прямі та опосередковані) по демократичним країнам.

Ключовий регіон для тестування та реалізації – Близький Схід, адже це "знайомий" регіон, який іранці вважають своєю сферою впливу і на частину якого мають ідеологічний вплив, підкріплений достатньо суттєвими фінансовими вливаннями. Відповідно у найближчий час вся увага Ірану буде передусім зосереджена на Близькому Сході. А вже потім, залежно від того, як вирішиться ситуація з Палестиною, можна буде говорити про подальші кроки Ірану. Але, судячи з усього, принципово нічого не зміниться, бо на щось глобальне у іранців просто забракне сил. Але постійно "шпиняти", дратувати та провокувати демократії вони не припинять, адже це суть фундаменталістського режиму.

Ігор Рейтерович, кандидат політичних наук, керівник політико-правових програм Українського Центру суспільного розвитку