Частина світу із захватом вітає кривавого кремлівського фюрерка з черговим фарсовим переобранням. Частина вітати вважає ганебним, але визнає, що путін є представляє так званий "російський народ", і з яким треба підтримувати певні контакти.

Як не дивно, але цей позірний руйнівник світового порядку — вже давно не особистість, а явище. Специфічний геополітичний процес. І як будь-який процес він є об’єктивним і закономірним. Неминучим, якщо завгодно.

Читав свого часу соціологічні дослідження, які стверджують, що загалом серед людства існують 5-7% людей пасіонарних, розумних, з власними ідеями і сталими моральними принципами. Можна назвати їх справжньою аристократією. І є ще стільки ж, теж активних і з ідеями, але мораллю і гуманізмом не обтяжених. Їх звуть видатними політиками. Всі інші рухаються курсом, який їм запропоновано. Або нав’язано — це зветься "realpolitic".

Так от, світовий безпековий порядок, який формально існував до 2022 року — жодним чином не про справедливість, етику і мораль. Він — про певний баланс сил, який начебто допомагає уникнути самознищення людства у приступах домінування і жадібності. Зібрались головні переможці Другої Світової, потикали пальцями у глобус і вирішили, що ось це — виключні зони інтересів конкретних держав, а ось тут — вільно конкуруємо між собою.

І нікого не цікавило, що про цей розділ світу на зони годування думають країни, яких на конференцію переможців не запрошували.

Відповідно, у зоні конкурування, куди потрапили країни, що розвиваються — майже дві третини світу — виникла парадоксальна ситуація. США, Велика Британія, Франція та інші розвинуті країни діяли як приховані колонізатори. Тобто, вони сповна користувалися природними багатствами "підмандатної території", але працювали через місцеву владу — королів, вождів, шаманів, які з часом стали називатися президентами, прем’єр-міністрами, політиками.

Неоколонізатори не тільки отримували надприбутки, але й приносили передові технології і доступ до благ цивілізації. Натомість вимагали дотримування певних не дуже обтяжливих правил, білий господар без цього не може. Ну, там, не їсти своїх недоброзичливців на обід. Або не знищувати до єдиного всіх представників сусіднього племені. Або оформлювати своє вічне правління імітацією демократичних виборів. Але для вождів тубільців навіть це здавалося надмірним і образливим. До речі, зверніть увагу, як ситуація нагадує еволюцію кремлівського недоімператора.

Але зараз мова про те, як до ображених очільників колоній з’являлися представники Радянського Союзу і пропонували перейти на їх бік сили. За це пропонували вождям найнеобхідніше: зброю і непідзвітні гроші. І людожерствуйте собі досхочу, лише про соціалістичний вибір проголошуйте.

Звісно, все це зваблення відбувалося під гаслами звільнення від колоніалізму. І ці пропагандистські вувузели ревіли так голосно, що у суспільній свідомості країн так званого третього світу певне відлуння ще й досі триває.

Насправді звільнення не було. Очільники напівколоній пристосувалися і спочатку доїли західний світ. Потім, коли вимоги колонізаторів щодо правил пристойності ставали нестерпними, переходили до радянського табору. Потім поверталися до Заходу. І ця пісня здавалася нескінченною, як пустеля Сахара.

І ось тут СРСР надірвався від перегонів озброєнь і впав, наче загнаний верблюд. Світ припинив бути двополярним. Китай тоді теж існував у злиднях. Зникла реальна альтернатива Заходу на чолі зі США.

Уявіть, як сумували у країнах, що розвиваються, втративши СРСР, який не рахував грошей заради химерної ідеології. З іншого боку, США, на які впав обов’язок підтримувати світовий порядок, не змогли утриматися від багатьох спокус, перегинів і провалів (наприклад, міфічна зброя масового знищення у Іраку). Що знов-таки збільшило кількість країн, які б мріяли про корекцію цього монопольного світового порядку. Але не наважувалися, реально оцінюючи власні спроможності.

"Третій світ" чекав не месію, а ідіота. Який повстане проти колективного Заходу, і якого, звісно, затопчуть, але систему доведеться модернізувати. І старезний ідіот з комплексом месії не забарився. Бо був необхідний — у геополітичному сенсі.

Це ми розуміємо, що на агресію проти України путіна спонукали, по-перше, бажання за "маленькою переможною війною" приховати чисельні внутрішньоросійські проблеми, по-друге, намагання знищити Україну як реальну альтернативу росії, і по-третє, намір гальванізувати труп Радянського Союзу.

Але країни, що розвиваються і де не дуже люблять колективний Захід, бо є, за що, помітили лише третій пункт.
Хтось постав проти світового жандарма, який від усіх чогось вимагає? Так це треба вітати! Згадаймо колонізаторам всі образи! На додачу ще й замайоріло на обрії солодке поняття "халява", невіднятне від СРСР: знов можна буде косити під перебірливу кралю, яка приймає подарунки від двох залицяльників.

путін та його міньйони на кшталт Орбана, Фіцо, Мадуро та інших — це сверблячі висипання на шкірі при наявності серйозного внутрішнього запалювання. Звісно, конкретний прищ можна вичавити і продезінфікувати. Але з’являться інші. Бо світовий порядок, що склався зараз, безнадійно хворий. Він несправедливий, непрозорий і — головне — він не працює.

Що далі? У новій світовій війні, що іде, мають бути нові переможці. Україні потрібно перемагати і потім ставати однією з країн архітекторів нового устрою світу. У нас просто немає іншого варіанту. Але мета такого рівня — це ж не про дефіцит снарядів і дронів. І навіть не про Натовські винищувачі. Це — про нове мислення, якого, на жаль, не спостерігається.

Олександр Кочетков, військовий аналітик, експерт з ракетно-ядерного озброєння