На які ПВК є попит на Близькому Сході? Ізраїль, як відомо, у своїй військовій доктрині робить ставку на авіацію та сили спецоперацій.
Плюс неофіційне володіння ядерною зброєю як "останній козир королів".
Під час війни Судного дня ставку робили також на танкові підрозділи, але відтоді ситуація змінилася: немає більше загрози від танкових клинів Сирії та Єгипту, немає і необхідності тримати свою танкову армаду.

Ізраїль довгий час вів війни виключно з парамілітарними формуваннями: Хамас, Хезболла, ліванські підрозділи. Під час палестинської Інтифади операції ізраїльської армії взагалі більше скидалися на поліцейські акції (з таким самим рівнем втрат і масштабом). Троянським конем Ізраїлю було проведення блискавичних акцій ССО, включно з фізичним усуненням лідерів ворожих формувань.
Плюс масштабні авіаналіти на Ірак, Сирію та Іран, з урахуванням слабкості місцевого ППО. Плюс такі операції дуже часто підтримувалися авіацією союзників: США і Британії.

Доктрина змінюється, ресурсів немає 

Зараз же формат «малої та розумної армії вже не підходить до концепції "фронту".
Тут потрібно зазначити, що населення Ізраїлю - це приблизно 10 млн людей.
Але це з урахуванням арабів і ортодоксів-харедимів, які служити не хочуть (останніх, щоправда, не так багато).
Загальний військовий обов'язок (але не примусова служба), включно з жінками, більше був розрахований на поліцейський характер операцій: низький рівень втрат і слабка інтенсивність застосування засобів ураження. Тому й ставка на технології, а не на масштаб.
Але в рамках повномасштабної війни з лінією фронту на десятки кілометрів, яка триває роками, такий формат не підходить. Ізраїль вже зараз відчуває певне виснаження людських ресурсів для операцій проти Хамас і Хезболли. Відчувається і фактор вилучення з економіки частини трудових ресурсів під час мобілізації (з іншого боку - зростають зарплати робітників, які залишилися, зокрема й арабів).
Приблизно 70% оборонного бюджету Ізраїлю витрачається на технології, сучасну техніку, переважно на ракети й авіацію, що робить Ізраїль адаптивним до військових систем союзників, насамперед США.
Але це ж призводить і до недорозвинення сухопутних сил, наприклад, до недооцінки ролі артилерії. В Ізраїлю є свої розробки САУ, але вони переважно експортуються.
У результаті потужності Ізраїлю з виробництва снарядів калібру 155 мм - це всього лише до 20 тис. одиниць на рік при витраті 15 тис. на місяць під час операції в секторі Газа (як наслідок, повна залежність від США в частині поставок боєприпасів).
Загалом, Ізраїль гостро потребує створення "проксі-буфера" з мережі умовних ПВК.

У Лівані мароніти, які ще 50 років тому становили понад 50% населення, зараз скоротилися до 25%.
Самостійно мароніти не витягнуть війну з Хезболлою. Офіційно посилати їм на допомогу ізраїльську армію не можна - це може викликати зворотний ефект.
Маронітам потрібна підтримка у вигляді сильної ПВК. Тоді вони зможуть посилитися в Бейруті та в Лівані загалом, потіснивши шиїтів і Хезболлу.
Потрібна ПВК для створення "друзської автономії" на півдні Сирії та, можливо, в Тартусі та Латакії для підтримки місцевих алавітів і християн (щоправда, контакту з цими колись проасадівськими силами в Ізраїлю поки що немає).
Може знадобиться ПВК для підтримки курдів у Сирії (Сирійські демократичні сили), особливо в контексті майбутнього виведення американських військ із регіону (чому б не передати інфраструктуру американських баз у Сирії проізраїльським ПВК?).
У перспективі, Ізраїлю може знадобиться ПВК для операцій у південному Іраку проти проіранських шиїтів. Сухопутна війна з Іраном поки неможлива.

Але якщо проксі-ЧВК Ізраїлю візьмуть під контроль сухопутний коридор із Сирії до південного Іраку, то відкриється й опція сухопутних операцій ПВК в Ірані, особливо в контакті з місцевими опозиційними силами, з тими самими курдами й азербайджанцями. Аналогічний попит на ПВК може виникнути і в Саудівській Аравії.
У саудитів багато грошей, західної військової техніки (тих же літаків) і дуже слабка сухопутна армія. Плюс нуль бажання у простих саудівців воювати на суші.
Саудитам потрібна проксі ПВК для підтримки просаудівського північного Ємену проти фундаменталістського і шиїтського південного Ємену (Ансаралла).
У такій ПВК зацікавлений і Ізраїль з Єгиптом і США для безпечної навігації Червоним морем і Суецьким каналом.

Скільки коштує утримання ПВК 

Таким чином, майбутній семітський, аравійський кластер з двома кластерними ядрами у вигляді Ізраїлю та Саудівської Аравії може спиратися в рамках авраамічних угод, не лише на технології, науку, нафту та фінансові ресурси, а й на цілу інфраструктуру проксі-ЧВК, що будуть за допомогою хаотизації кластерної периферії формувати необхідний буфер безпеки.
Собівартість такої інфраструктури проксі-ЧВК - це приблизно 5-10 млрд дол. на рік, залежно від масштабів.

Великі гроші, але цілком підйомні для Ізраїлю і Саудівської Аравії, якщо це забезпечить безпеку в Ємені, Палестині, Газі, Лівані, Сирії, Південному Іраку і допоможе в протистоянні з Іраном (з урахуванням його ядерних амбіцій).
А якщо до цього союзу увійдуть й інші монархії затоки, а також Йорданія, то кошторис узагалі видасться зовсім не критичним.
Особливо з урахуванням того, що не будуть на полі бою гинути ізраїльтяни або саудівці.
Тим паче в Ізраїлю і Саудівської Аравії є розвинена банківська система, яка дасть змогу забезпечити фінансову платформу для транзакцій таких ПВК і збереження їхніх капіталів, зароблених на виконанні проксі-функцій.
Звісно, є в цій моделі і внутрішні протиріччя та шорсткості. Наприклад, Саудівська Аравія не хоче допустити сильного краху Ірану і посилення Ізраїлю. Ізраїль підтримує в Сирії курдів, а саудити - сунітів. У Лівані Ізраїль підтримує друзів і маронітів, а Саудівська Аравія мусульман - сунітів.
Але є й спільні теми, де інтереси повністю збігаються, наприклад, у Ємені.

Свого часу рф продемонструвала, що ПВК можуть успішно виступати в ролі проксі-підсилювача в нестабільних постколоніальних зонах, наприклад, у Сирії та західній Франсафриці.
Але витіснення з цих російських ПВК приватної "кондотьєрської" ініціативи та поглинання їх неповороткими державними механізмами призвело до краху позицій рф у Сирії та поки що до ослаблення позицій в Африці.

Але це лекало геополітичного проксі-впливу може бути найближчим часом активно використане: Францією в Африці, Ізраїлем і Саудівською Аравією - на Близькому Сході, США і Британією - в Азії.
Це відрізняється від старої латиноамериканської моделі "контрас", у рамках якої зберігався бодай видимий характер "повстанської національної проєктності", хоча й компрадорської по суті.
Проксі-ПВК - це просто гроші. Можна сказати, модель не компрадорська, а кондотьєрська.
Залишилося знайти того, хто задовольнить попит на такі ПВК на глобальному ринку.
Хто це може бути? Залишимо без відповіді.
І не варто плекати ілюзій, що такі ПВК допоможуть у просуванні інтересів країн їхнього походження. Це буде транснаціональний, глобалістський проєкт із вбудовуванням господарів таких ПВК у структуру глобалізованих еліт.

Це важливий урок для України.
Якщо в майбутньому ПВК у будь-якому форматі зможуть з'явитися і в нас (якщо таке політичне рішення буде ухвалено), важливо, щоб вони були вбудовані в систему національних інтересів. Інакше весь профіт піде повз національну касу.

Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик