13 вересня два диктатора – російській та північнокорейський – зустрілися на космодромі "Восточный", щоб обговорити "всі питання без поспіху". Зустріч відбулася у найкращих "радянських" традиціях – з нудними беззмістовними промовами, закликами до "священної війни" з "імперіалізмом", запевненнями у вічній дружбі та тому подібними ідіотизмами. Апогеєм стала промова Кім Чен Ина, в якій він зазначив, що "з першого моменту вступу на російську землю відчув бойовий дух і кипучу дійсність". Щоправда, два останні слова перекладач переклав як "єб*ча дійсність", що, безумовно, неправильно по формі – але абсолютно вірно по суті. Бо на росії іншої дійсності не буває.

Звичайно, можна знайти ще багато цікавого у зустрічі двох диктаторів, але це більше робота для психіатрів. Водночас, для нас найбільш важливим є те, заради чого Кім Чен Ин приїзжав до росії на бронепоїзді (довжина якого є яскравим свідченням комплексів північнокорейського диктатора), що конкретно вони з путіним обговорювали та про що домовилися.

Таємниця, вкрита темрявою

Очікувано, що ніякої офіційної інформації щодо деталей перемовин між диктаторами (крім загальних фраз – про активізацію співробітництва по всім напрямам) на сьогодні немає. І не буде. Наївно було б очікувати, що путін та Кім Чен Ин розкажуть, про що вони реально говорили та як планують виконувати досягнуті домовленості.

По-перше, обидві країни перебувають під санкціями. А все, про що вони можуть говорити – тільки посилить останні, бо так чи інакше пов’язано з військовою сферою (навряд чи виробництво супутників цікавить КНДР з точки зору трансляції футбольних матчів). Тож вони будуть намагатися максимально довго тримати суть перемовин у таємниці.

По-друге, для росії приховування інформації має стратегічне значення. Адже путін розраховує отримати від КНДР снаряди, які конче потрібні російській армії. Скільки їх буде, коли та як саме вони будуть доставлені на фронт – складові стратегії у війни проти нашої держави. Тому росіяни будуть робити все для того, аби це стало як-не-як, але несподіванкою.

По-третє, фактор Китаю. Останній уважно спостерігає за тим, що відбувається і, насправді, не дуже радіє з того факту, що КНДР починає дивитися в інший бік, відмінний від Пекіну. Кім Чен Ин і до цього часто поводив себе надзвичайно самовпевнено, не погоджуючи свої дії зі "старшим братом", а останнім часом взагалі робить все, що вважає за потрібне. Причому часто – всупереч стратегічним планам Китаю (наприклад, регулярно запускаючи ракети в бік Південної Кореї та Японії, чим змушує останніх суттєво збільшувати видатки на оборону – що явно не в інтересах Пекіну). Тому росія та КНДР поки намагаються не сильно афішувати свої відносини, щоб занадто не дратувати Китай. Оскільки останній має достатньо важелів впливу, щоб поставити їх на місце. Поки що – у крайньому випадку, але все може швидко змінитися.

То про що ж насправді говорили?

Звичайно, про зброю для росії. Те, що путін розраховує саме на боєприпаси – не викликає жодних сумнівів. Адже їх дуже багато у КНДР, до того ж саме тих, які сумісні з російськими артилерійськими системами. Кардинально проблему "снарядного голоду" російської армії це не вирішить (зокрема, через логістичні складнощі їх доставки), але певний "перепочинок" російський ВПК отримати зможе – для налагодження більш масового виробництва власних боєприпасів.

Не виключно, що мова йшла і про звичайну стрілецьку зброю, оскільки путін планує мобілізувати майже 700 тисяч росіян, яких треба хоча б мінімально спорядити. А у росії, судячи з усього, проблеми навіть зі звичайними автоматами та кулеметами. КНДР же десятки років готувалася до війни саме за лекалами Другої світової, тож такого виду озброєння у неї вдосталь – і вона готова їм поділитися в обмін на технології, у тому числі – ядерні.

Водночас запланований обмін, якби це дивно не звучало, більш потрібний росії. КНДР, в принципі, може обійтися без того, що росія готова запропонувати тут і зараз. Країна живе фактично в режимі автаркії, що не завадило їй погрожувати всьому світу ядерною зброєю. А от росії, фактично, діватися немає куди – тому і змушені росіяни плазувати перед Кім Чен Ином, причому у буквальному сенсі цього слова – як, наприклад, це робив міністр природних ресурсів Олександр Козлов, розігруючи роль молодшого брата перед північнокорейським диктатором.

Взагалі, траєкторія падіння росії вражає – від одного з претендентів на глобальне лідерство до країни, яка радіє від зустрічі з лідером маргінальної країни. Якщо що, то останнє – це думка… росіян. Частина з яких в шоці від того, що відбувається. І розуміє, що далі буде тільки гірше. Але навіть не уявляє, наскільки.

Ігор Рейтерович, кандидат політичних наук, керівник політико-правових програм Українського Центру суспільного розвитку