І в Україні і за кордоном розпочалась дискусія щодо плану колишнього генсека НАТО Расмуссена щодо специфічного формату членства України в НАТО.
Насправді, йдеться не про план, а про ідею Расмуссена, яку виклав в своїй колонці Patrick Wintour, редактор з питань дипломатії газети «The Guardian». Суть цієї ідеї полягає в наступному: Україну треба запросити до НАТО вже на наступному саміті Північноатлантичного Альянсу в США в 2024 році, а далі прийняти до НАТО, але таким чином, щоб стаття 5 Договору про НАТО (про колективну оборону) розповсюджувалась тільки на ті території, які буде контролювати український Уряд. Расмуссен також наводить приклад з прецедентом ФРН, яку прийняли до НАТО в 1955 році, хоча Німеччина тоді була роз’єднана. І стаття 5 Договору про НАТО розповсюджувалась лише на тодішню територію ФРН.
Зазначу, що навіть не Расмуссен є автором цієї ідеї. Ще в січні поточного року її висловив Генрі Кісінджер. Далі цю ідею багато хто повторював в різних варіаціях і з різними тлумаченнями, іноді дуже викривленими.
В Україні на цю ідею відреагували переважно критично, і в Офісі Президента України, і в експертному середовищі. Але критики Расмуссена бачать в його пропозиціях або підтримку заморожування конфлікту між росією і Україною, або ідею «мир в обмін на відмову від окупованих територій», що, насправді, не відповідає позиції екс-генсека НАТО. Пропозиції Расмуссена це не план миру, як дехто вважає. росія на такі умови миру не погодиться. Це скоріше пропонується як запобіжник проти повторення війни, і Расмуссен як раз розглядає цей план як гарантію безпеки для України на найближче майбутнє. У Расмуссена це точно не обмін окупованих українських територій на членство в НАТО, скоріше він акцентує увагу на тому, що Україну треба прийняти в НАТО якомога скоріше, навіть якщо не всі окуповані території будуть звільнені. Тому він і наводить аналогію з ФРН.
Ідея Кіссінджера і Расмуссена є креативною і нестандартною
Але я заспокою критиків екс-генсека НАТО. Поки що (в найближчій перспективі) практична реалізація цієї ідеї представляється малоймовірною. На ювілейному саміті НАТО в США наступного року нас не можуть прийняти одномоментно. Максимум, що можливо – запрошення на вступ до НАТО і то з відкритою датою. А потім кожна країна НАТО має надати свою згоду на наше членство в Північноатлантичному Альянсі. І ми знаємо як мінімум одну країну, яка точно не дасть такої згоди. Це – Угорщина. У всякому разі, поки при владі Орбан. Також треба розуміти, що поки йде нинішня війна, нас не будуть приймати до НАТО. Позиція США і більшості інших впливових членів Альянсу – уникати прямого військового зіткнення з росією, щоб не допустити ядерної війни.
Я не виключаю, що ідею Расмуссена врешті решт почнуть розглядати. І я вважаю, що нам не варто її категорично відкидати. ЇЇ головний плюс для нас – можливість вступу до НАТО, навіть якщо не всі окуповані українські території будуть звільнені. Але в процесі реалізації цієї ідеї ми маємо принципово наполягати, що Україна не визнаватиме окуповані території російськими, і зберігає за собою право на звільнення цих територій за сприятливих обставин. Якщо виникнуть такі обставини, то ми це можемо зробити і самі, без допомоги НАТО.
Як на цю ідею будуть реагувати в Кремлі?
З дуже високою вірогідністю реакція росії буде негативною. Для путінського режиму є неприпустимою будь яка форма членства України в НАТО. Власне саме перспектива членства України в НАТО (навіть умовно теоретична) була однією з головних причин вторгнення росії в Україну. Територіальні претензії рф на «нові території» з’явилися пізніше, коли провалилися головні цілі російської війни проти України. Захоплені в Україні території Кремль і так не буде відавати добровільно. Він і обговорювати це не буде, як не обговорював тему Криму. А от по членству України в НАТО росія виставляла і буде виставляти ультиматуми і нам і Заходу.
Багато хто вважає невипадковим, що «план Расмуссена» з’явився саме в умовах нинішньої воєнно-політичної ситуації. Насправді ця ідея з’явилась не зараз. Кіссінджер запропонував свою ідею ще в січні поточного року. Расмуссен висловлював аналогію України з ФРН ще до Вільнюського саміту НАТО.
Зараз пошук різних компромісних варіантів активізувався тому, що стало очевидним, що війна перейшла в позиційний формат і затягується на невизначений термін, а сценарії її завершення можуть бути різними. Тому Заходу треба визначитись зі своєю стратегією щодо України. Расмуссен пропонує свій варіант такої стратегії, в якому він робить акцент на швидкому прийнятті України в НАТО, що гарантує нам системну безпекову підтримку на майбутнє.
Расмуссен якраз виступає як наш союзник і прихильник членства України в НАТО. Нам може не подобатись, що він (як і багато хто на Заході) не впевнений в повній нашій перемозі. Але може так статися, що завтра і післязавтра таких (і навіть більших) скептиків на Заході може стати набагато більше, враховуючи ризики затягування позиційної війни, і коливання політичної кон’юнктури в США і деяких інших західних країнах. Тому Расмуссен і пропонує не гаяти час, зробити крок назустріч Україні вже зараз. Інакше може статися, що ми втратимо (хоча б частково) підтримку Заходу (або частини західних країн), і не отримаємо ні повного звільнення окупованих територій (в найближчій перспективі), ні членства в НАТО. Умовно кажучи, він пропонує синицю в руках (швидке членство України в НАТО), не відмовляючись від журавля в небі (звільнення всіх окупованих територій), але відкладаючи цю мету на певний час.
Ми прагнемо і повного звільнення всіх окупованих територій і членства в НАТО. На сьогодні це ідеальний, але далеко не швидкий сценарій. І те і інше нам не гарантовано. Проте ми будемо боротися за обидві мети. А далі все залежить від обставин. І якщо буде можливість спочатку реалізувати лише одну мету (не відмовляючись від іншої), то цим, на мою думку, треба скористатись.
Володимир Фесенко, політолог
