Ситуація у Грузії цікава для нас тому, що, за великим рахунком, Грузія - це "модульний проект" для московитів по "реінтеграції" колишніх держав СРСР до свого нового імперського простору.
Чому така важлива Грузія? І чому саме на ній "відпрацьовували" технології, які потім переносили і на Україну (і, очевидно, планували переносити і на наступні держави пізніше)?
Держави, що виникли на місці колишнього СРСР дуже умовно можна поділити на дві великі групи (хоча ясно, що у межах цих груп самі ці держави дуже відмінні).
Перша – це ті, які продовжували існувати у якості сателітів москви. Найяскравіший приклад - Білорусь, яка так і не стала повноцінною незалежною державою, а досі існує у статусі протекторату. З ними все просто. Лише придушуй періодично спроби повстання. Робити це не так складно, оскільки розвиток громадянського суспільства вдалося пригальмувати, інституції відсутні, альтернатив ніхто не знає.
Друга група – це держави, які обрали собі в якості напрямку рух від москви. Переважно – у "західному напрямку". Звісно, ці держави теж розпадаються на підгрупи. Є Естонія, Латвія та Литва, які, використовуючи свій державницький досвід минулого, одразу чітко рушили у ЄС і НАТО, встигнувши заховатися під "парасолькою", поки москва переживала черговий "смутний час".
А є Грузія, Молдова та Україна, на які чекали 30 років поневірянь, революцій та війн. Зрештою, Європа одержала у вигляді нападу московитів на Україну найбільшу війну за 70 років.
Повернення СРСР та Варшавського блоку
При цьому, у кремлі мають виразні наміри повернути під свій контроль весь колишній СРСР, та й колишній "Варшавський блок". Про це вони, власне, і заявили в "ультиматумі" для США та НАТО від 2021 року. Отже, і Литву з Естонією теж хочуть "повертати". Не зважаючи на членство у НАТО. І у Вільнюсі, Ризі та Таллінні це прекрасно розуміють.
Але одне діло – укріплювати режим лукашенка у Білорусі, де окрім цього режиму, власне, нічого не було, а інша річ – втягнути суспільства, що звикли розвиватися на інших засадах. Тут потрібен інший підхід. І його "обкатували" на Грузії. Думаю, і для України готували щось у цьому ж ключі.
Військовий терор і політична лояльність
Сенс цього підходу такий. Частину держави окупує та анексуєш. Супроводжуєш це військовим терором, який повинен створити враження, що захисту від цього терору немає. І далі просуваєш на неанексованій території лояльних тобі політиків, які не демонструють цю лояльність у прямий спосіб, але роблять те, що тобі потрібно. При цьому, спираються вони не на "любов" до московитів, а суту на паралізуючий шлях. Мовляв, оскільки ти нічого з московитською загрозою зробити не можеш, то треба "не провокувати".
Отже, схема така:
1) дробимо державу, якісь частини анексуємо напряму, десь ставимо у політичний спосіб лояльних політиків;
2) спираємося на страх, залякування та пропаганду "аби не було повторення такої війни".
У випадку Грузії це спрацювало. Тому нинішній грузинський режим такий цінний для кремля, оскільки вселяє в них віру, що так само можна "повернути Україну": половину "приєднати до росії", десь у Центральній Україні поставити маріонеткові режими, а у Львові – "уряд", який буде розказувати, що "москалі – звірі, але краще їх не провокувати". Зрозуміло, все це – дурне випорожнення свідомості шизо-ідеологів, але дивлячись на Грузію, розумієш, яке майбутнє у кремлі могли планувати для України.
Тому так бісяться кремлівські пропагандисти на кшталт симоньян та обіцяють "стерти Тбілісі на порох", адже розуміють, що всі їхні спроби обдурити хід історії – марні. І Грузія теж уже повертається на нормальний, магістральний шлях розвитку, хоча там, очевидно, ще і буде довга та складна боротьба. Але і в Білорусі теж паде режим лукашенка, і всі інші маріонеткові режими.
Можна нескінченно вибудовувати складні технологічні конструкти, вибудовувати механізм терору, прагнути всіх налякати... Але саму історію не налякаєш ніколи.
Петро Олещук, політолог, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”
