Нещодавно я написав комплексну, статтю яка розкриває цілу низку проблем в ЗСУ у напрямку СЗЧ та дезертирства під назвою: "Системне вирішення проблеми СЗЧ — питання національної безпеки!" Хто ще не читав, рекомендую. Сьогоднішня публікація буде по-суті в її продовження, з аналізом, які зміни сталися з того часу — позитивні, негативні, чи жодних? І оскільки на масовість дезертирства та СЗЧ з лавах ЗСУ звернули увагу уже навіть в поважному Лондонському виданні  "THE SUNDEY TIMES",  продовжувати її замовчувати чи ігнорувати далі точно не слід. А краще шукати шляхи вирішення, тим паче, вони є і абсолютно реальні.

Так, вартує нагадати, що з початку 2022 року прокуратура нарахувала 63,2 тисячі таких кримінальних проваджень. Якщо порівняти їх кількість з публічно оголошеною чисельністю ЗСУ у 880 тисяч людей, можна зробити висновок: за час повномасштабної війни з війська втік чи не кожен 14-й військовослужбовець!  

І, повірте, ці дані ще досить оптимістичні. Адже, далеко не кожне СЗЧ та дезертирство фіксується командирами, задля уникнення відповідальності, а в межах одного кримінального провадження далеко не завжди фіксується втеча одного військового. Були випадки, що поле бою одразу залишали цілі групи, чим дуже ускладнювали життя своїм побратимам, які залишалися тримати фронт і їх побратимам на флангах.

- Лейтенант ЗСУ Масі Наєм зазначив, що це не можна толерувати, бо є багато випадків, коли через СЗЧ одних — інші підрозділи втрачали своїх побратимів. 

Можливо хтось недооцінює, а деякі ЗМІ навіть "героїзують" СЗЧ, до кінця не усвідомлюючи, що системне дезертирство навіть на одній ділянці фронту, потенційно може тягти за собою десятки жертв і навіть його часткову руйнацію, спричиняючи можливість виходу ворога в наші тили. Тому недооцінка та закриття очей на цю проблему може носити, без перебільшення, фатальні наслідки, як для людей, так і для держави. Ці та інші актуальні питання я окремо описую у свої статті під назвою: "СЗЧ. Чи можна розв'язати проблему".

Але, переконаний, ми достатньо актуалізували це питання у вище закріплених публікаціях і як я уже писав раніше, сьогодні я хочу, у світлі останніх нормативних змін, проаналізувати, який вона має розвиток. Оскільки звільнення від кримінальної відповідальності військовослужбовця, який вперше здійснив СЗЧ чи дезертирство, це дійсно вимушений, але виправданий крок у тій ситуації, що склалася.

І всім хто "в темі", уже стало очевидно, що просто плодити кримінальні провадження, перекидаючи їх на ДБР, у якого на пошук цих людей об’єктивно не вистачає ресурсу, тупиковий сценарій. І абсолютно логічно, що: "Наше завдання — сприяти поверненню бійців на бойові позиції, а не покращувати статистику відкритих кримінальних проваджень щодо ухилення від несення служби", — як зауважив директор ДБР Олексій Сухачов в інтерв’ю "Інтерфакс-Україна”.

Та і без створення дієвої архітектури військової юстиції, перш за все, військової поліції, вал проблем у цій царині буде тільки наростати і системно його не вирішать ні нормативні зміни, ні навіть повноцінне долучення до міжвідомчої загальної координації процесів Офісу генерального прокурора, що в його Конституційних повноваженнях.

Адже, саме у повноваженнях прокуратури активізувати та здійснювати загальну координацію усіх правоохоронних органів, особливо, Військову службу правопорядку, СБУ, ДБР та Нацпол, заради спільної цілі — наведення порядку в армії, а це напряму питання національної безпеки!

І навіть голова Верховного Суду України Станіслав Кравченко у своєму інтерв’ю "Інтерфакс-Україна”, також, заявив, що: “Дуже правильно говорить керівник ДБР, - не має бути виключно формального підходу до таких речей. Сподіваюся, що прокурори як процесуальні керівники підтримують таку позицію, і це працюватиме в практичному руслі”.

До речі, і для справедливості, на сьогодні ще достеменно не відомо, чи повноцінно включилась прокуратура в цю міжвідомчу координацію, чи вирішила відсидітись в стороні не беручи на себе відповідальності у таких резонансних питаннях...

Але повертаючись до поточних результатів, які, потрібно відзначити, об’єктивно - є, і навіть дають надію, що проблема зрушена з "мертвої точки".

Так, за повідомленнями Державного бюро розслідувань, перші військовослужбовці, які вперше самовільно залишили свої частини, замість ув’язнення почали повертатись на фронт!

"Державне бюро розслідувань проводить кропітку роботу щодо виявлення та повернення на службу бійців, які вперше самовільно залишили свої частини. Цій роботі сприяють нещодавні зміни до Кримінального Кодексу України, які дозволяють судам ухвалювати відповідні рішення", — йдеться у повідомленні.

Також, за даними правоохоронців та видання TRUE.UA, наприкінці вересня 2024 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області ухвалив рішення не ув’язнювати військовослужбовця, який у грудні 2023 року самовільно залишив військову частину, що дислокувалася на Дніпропетровщині.

"Чоловіку було повідомлено про підозру за самовільне залишення військової частини в умовах воєнного стану (ч. 5 ст. 407 КК України). Під час судового розгляду військовослужбовець заявив клопотання про звільнення його від відповідальності через бажання продовжувати військову службу в одній із частин, командир якої надав згоду на зарахування військового. На підставі ч. 5 ст. 401 КК України суд постановив звільнити військового від кримінальної відповідальності", — йдеться у повідомленні.

2 жовтня 2024 року Біляєвський районний суд Одеської області та Корабельний районний суд Миколаєва звільнили від кримінальної відповідальності двох військовослужбовців однієї з механізованих бригад. Зокрема, один з них залишив місце служби у листопаді 2022 року, інший — у січні 2024 року, під час дислокації їхнього підрозділу у Вінницькій області.

Аналогічний вирок 7 жовтня ухвалив Саратський районний суд Одеської області щодо заступника командира роти іншої військової частини, який залишив місце служби у грудні 2024 року, теж під час дислокації на Вінниччині.

"Правоохоронці затримали військових. Оскільки військові залишили місце служби вперше та добровільно вирішили продовжити нести службу, їх на підставі ч. 5 ст. 401 КК України було звільнено з-під варти", — зауважили у ДБР.

Керівництво однієї з військових бригад погодилося прийняти цих осіб на службу, тому вони продовжать захищати країну.

"ДБР наголошує, що самовільне залишення військової частини або місця служби, без поважних причин, вчинене в бойовій обстановці, карається позбавленням волі до 10 років. Тому ті, хто вперше потрапив у таку ситуацію, мають шанс повернутися у стрій, допомогти своїм побратимам боронити країну і продовжувати жити без докорів сумління та конфліктів із Законом", — резюмували у Державному бюро розслідувань.

Як бачимо, із вищенаведених прикладів, питання і дійсно зрушило з місця, а це дає надію на "другий шанс" для людей, які зараз переховуються від правоохоронних органів, через ризики засудження і потрапляння до місць позбавлення волі на дуже великий термін.

Також, надзвичайно важливо, що є бригади та командири, які без проблем погоджуються повернути на службу людей з СЗЧ та дезертирства. Адже, це просто "по людськи" та і від кадрового підсилення зараз мало хто відмовиться.

Зазначені позитивні практики ми маємо максимально масштабувати і опублічувати, не зважаючи на резонансність цього питання, про яке багато хто відмовляється не те, що говорити, навіть думати... Але від того, що хтось засунув «голову в пісок», як страус, питання саме не вирішиться!

З людьми потрібно комунікувати, доносити до них об’єктивну інформацію через різні офіційні та неофіційні канали, тим самим відновлюючи взаємну довіру та підсилюючи нашу обороноздатність.

Усе в наших руках.

P.S. На розуміння, мовою закону: “Особа, яка під час дії воєнного стану вперше вчинила кримінальне правопорушення, передбачене статтями 407, 408 цього Кодексу, може бути звільнена від кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, якщо вона добровільно звернулася із клопотанням до слідчого, прокурора, суду про намір повернутися до цієї або іншої військової частини або до місця служби для продовження проходження військової служби та за наявності письмової згоди командира (начальника) військової частини (установи) на продовження проходження такою особою військової служби.”, - передбачає ч.5 ст. 401 Кримінального кодексу України.

Олексій Буряченко, виконавчий директор “Міжнародної асоціації малих громад"