Розпочаті у Стамбулі переговори між Україною та Росією мають радше символічний, ніж практичний характер. РФ подає це як "відновлення" діалогу, перерваного у 2022 році й намагається повернутися до тодішніх формулювань. Проте реалії докорінно змінилися: у 2022-му Росія стояла під Києвом, а нині – стримується на фронті, тож жодна зі сторін не може розглядати ті документи як актуальну основу.

Українська делегація, яку очолює міністр оборони Рустем Умєров, займає послідовну і конструктивну позицію: перемовини можливі лише з урахуванням поточної ситуації та міжнародного права, а не ультиматумів з минулого. Водночас Росія демонстративно уникає участі США в процесі, намагаючись ізолювати український трек і створити окремі канали переговорів з ЄС і Трампом, а може і з Туреччиною чи з кимось ще, бо чим більше сторін, тим більше зустрічей і часу на них. Це не діалог заради миру, а спроба геополітичного маневру, затягування часу при риториці, що "ми – за мир".

Нинішні "переговори" – не більше ніж театралізоване прикриття для нової хвилі шантажу. Паралельно з переговорами в Туреччині Путін активізує фронт, заграє з Лукашенком у темі "ядерного стримування" ("стримування агресивного НАТО") і посилює військову риторику. Це стара схема: одночасно говорити про мир і показувати ракету в рукаві. Головна мета Кремля – не знайти компроміс, а створити видимість "конструктивності", щоб посилити свої позиції на інших треках – перед ЄС, перед США, перед потенційною новою адміністрацією Трампа. Путін прагне знову перетворити Україну на обʼєкт, а не субʼєкт перемовин.

У цій ситуації Україна має рацію, відкидаючи умови, що ставлять під сумнів її суверенітет і територіальну цілісність. Погоджуватися на "мир", який насправді є капітуляцією, означає легітимізувати агресію і відкрити двері до нових воєн у майбутньому. Саме тому підтримка міжнародного права, збереження суб’єктності у переговорах і залучення ключових союзників – зокрема США – є принциповими моментами. Хоча як будуть грати США – питання відкрите.

Переговори у Стамбулі – черговий раунд великої гри Кремля. Без реальної зміни позиції Росії, без припинення бойових дій і без визнання територіальної цілісності України – жодні "ініціативи" не приведуть до миру. Водночас важливо розуміти, що Кремль прагне розколу між союзниками України – і цим теж пояснюється його гра у "перемовника".
Нам слід зберігати тверезість і політичну єдність – як всередині країни, так і з партнерами на Заході. Бо саме це – запорука того, що за театром шантажу не ховатиметься реальний успіх агресора.

Ігор Петренко, доктор політичних наук, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”