Зараз в західних ЗМІ практично тотальна "зрада" щодо України: чи не щодня котрась публікація на тему, як все погано, а буде ще гірше.

Але якщо розібратись, то це все ж не стільки "зрада", скільки форма спонукання виборців країн-союзниць, обрана їхніми політичними лідерами для донесення простих істин. Що це життєво важливо - для тієї ж Америки важливо, для її власних інтересів. Не встоять ЗСУ - проблема агресивної росії впаде на голову вже чоловікам, синам, братам американських виборців.

Це вже прямо каже глава Пентагону Ллойд Остін. Це прямо каже Джо Байден (що як Україна програє - наступною жертвою буде вже котрась країна НАТО, США як гарант недоторканності муситиме втрутитись особисто, відправляти своїх бійців, почнеться війна США-рф, можливо і ядерна).

Це природній і давно очікуваний процес, бо в США демократичний режим: є потужні політичні опоненти влади, є виборці, котрих треба переконати сильними аргументами в правильності рішень і вимог президента. Якщо переконати вдасться - республіканці підуть на поступки і допомогу нам буде проголосовано.

Але якщо процес затягнеться, в цьому для України теж буде певна користь: влада матиме шанс зрозуміти, що не можна розраховувати тільки на один варіант. Треба завжди готувати "план Б", "план В"... І головне - запускати своє виробництво.

Хоча посилення ВПК актуальне і для Америки, в цілому для країн НАТО, і не тільки для забезпечення ЗСУ. Все ж путін, як будь-який диктатор, дійсно непрогнозований. росія будь-якого моменту може просто напасти на країну НАТО (скажімо, якщо путіну завтра скажуть лікарі, що йому жити лишилось півроку - і він вирішить піти до могили з музикою і ядерними феєрверками замість відставки і санаторію). А зброї Альянс, як показала наша війна, виробляє недостатньо для суворих часів.

Олексій Голобуцький, заступник директора Агентства моделювання ситуацій, політтехнолог