Вчора ввечері закінчилася епоха. Після 16 років безперервного правління Віктор Орбан визнав поразку на парламентських виборах. Петер Мадяр і його партія «Тиса» беруть 138 мандатів із 199 – це конституційна більшість у дві третини. При рекордній явці майже 80 відсотків. Такого в Угорщині не було з часів краху соціалістичного блоку.
Перше, на що варто звернути увагу: вся орбанівська машина спрацювала в порожнечу. Контроль над медіа, перекроєна виборча система, адмінресурс, агресивна антиукраїнська пропаганда з портретами Зеленського на кожному розі Будапешта – все це не допомогло. Не допомогла і пряма підтримка зовні. Віцепрезидент США Джей Ді Венс особисто приїжджав агітувати за Орбана. Кремль, за даними The Insider, направив до Будапешта команду, що спеціалізується на виборчих маніпуляціях. Результат – розгромна поразка. Це дуже красномовний сигнал: ні Трамп, ні Путін не змогли врятувати свого союзника від його власних виборців.
Тепер про Україну. Тут потрібна тверезість.
З одного боку, перемога Мадяра відкриває реальне вікно можливостей. Головне – Угорщина з високою ймовірністю перестане блокувати рішення ЄС щодо підтримки України. Мадяр уже анонсував візит до Брюсселя з метою розблокувати заморожені 18 мільярдів євро для Угорщини. А де відновлення відносин з Брюсселем – там і зняття вето на 90-мільярдний кредит для України. Це прагматична логіка: Мадяру потрібен Брюссель, а Брюсселю потрібна конструктивна Угорщина. Фон дер Ляєн вже заявила, що Угорщина «повертається на європейський шлях». Форинт за ранок зміцнився на два відсотки до євро – інвестори вірять у поворот.
Президент Зеленський одразу зреагував правильно: привітав Мадяра, підкреслив готовність до конструктивної роботи на благо обох народів і заявив про «нові можливості для співпраці». Це точний дипломатичний хід: не тиснути, не вимагати, а показати відкритість. Після років орбанівської токсичності в українсько-угорських відносинах такий тон – саме те, що потрібно.
Але з іншого боку, було б помилкою чекати різкого розвороту. Мадяр – не проукраїнський політик. Він це ніколи не приховував. Ще влітку 2024 року, увійшовши до Європарламенту, він прямо заявив, що не підтримує постачання зброї Україні з угорської території. «Тиса» в Європарламенті неодноразово утримувалася від голосувань на підтримку Києва. Мадяр проти прискореного вступу України до ЄС і пропонував винести це питання на референдум. Він обіцяє знизити залежність від російських енергоносіїв, але горизонт – 2035 рік, що значно пізніше за цільовий рубіж ЄС. Угорщина занадто глибоко сидить на російській нафті й газі, щоб нова влада могла це ігнорувати.
Аналітики з German Marshall Fund влучно характеризують Мадяра як «суверенного» політика: він буде орієнтуватися на ЄС і НАТО, але діятиме виключно з позиції угорських національних інтересів. Як написав European Policy Centre в аналізі ще до виборів: «Поразка Орбана не означатиме автоматично гладких відносин з Брюсселем».
Що це все означає на практиці? Угорщина перестане бути системним блокатором. Вето на допомогу Україні, швидше за все, будуть зняті – бо це ціна за повернення Будапешта в європейську сімʼю. Антиукраїнська риторика на державному рівні зійде нанівець. Але теплої дружби чекати не варто. Буде прагматичне добросусідство, де кожна сторона рахує свої інтереси.
І, чесно кажучи, Україні більше від Угорщини ніколи й не було потрібно.
Є й ширший контекст. Поразка Орбана – це серйозний удар по правопопулістському інтернаціоналу в Європі. Роберт Фіцо в Словаччині втратив головного союзника. Позиції тих, хто грав на ескалації страхів і прокремлівських наративах, суттєво ослабли. Угорський виборець – включно із сільським, на якого Орбан традиційно спирався – показав, що втома від маніпуляцій і падіння рівня життя переважають будь-яку пропаганду.
Це гарний урок: авторитарні лідери можуть контролювати медіа, перекроювати округи й запрошувати могутніх друзів. Але коли суспільство по-справжньому хоче змін – цього недостатньо.
Ігор Петренко, доктор політичних наук, експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна”
