Одеса — місто до якого у мене особливе відношення. Тут я колись жив, працював і надихався. Але місто стало іншим і люди стали іншими. Війна наклала на всіх свій відбиток і колись найвеселіше місто на землі, столиця фестивалів гумору і сатири, перетворилась на прифронтову фортецю.
Порти «Великої Одеси» - також перетворились на життєву артерію для всієї країни і всі дивляться на одеситів з гордістю, повагою та надією, що вони дадуть рішучу відсіч не тільки ворогу зовнішньому, але і внутрішньому — колаборантам, зрадникам та «ждунам», яких, до слова, там, на жаль, вистачає.
Але чи всі в Одеському регіоні живуть та працюють наближаючи переможу? Питання риторичне. На жаль, навіть по публічним скандалам навколо місцевої корупції, закупівель та зловживання владою, стає зрозумілим, що такий стан речей і воєнний стан, насправді, деяким людям дуже на руку, що завжди вміло використовувала російська пропаганда сіючи смуту та в рази масштабуючи внутрішні протиріччя.
Особливо виділяються серед інших скандали з людьми, які мають забезпечувати безпеку та оборону країни. Оскільки, під час війни, усі зусилля суспільства об’єднані навколо спільної мети — виживання країни! Саме тому, коли чуєш про шокуючі факти зловживань саме у цій сфері, стає не дуже зрозуміло, чи в одній ми Україні живемо і чи у нас спільний ворог?
Мені видавалось, що після мега-гучного затримання працівниками Державного бюро розслідувань керівника Одеського обласного ТЦК СП Євгена Борисова (https://www.ukrinform.ua/tag-evgen-borisov ), який «обілетив» десятки тисяч людей в регіоні, а заробіток на війні та «жорсткій мобілізації» вивів на міжгалактичний рівень, усе буде по-іншому. Що всі зробили висновки, що так робити не можна, а тих хто буде продовжувати цим займатися, чекає невідворотнє покарання... Але спокуси «легких грошей» виявились особливо заманливими і, потрібно чесно визнати, зловживання по лінії ТЦК СП в Одеській області, хоча і не масово, але продовжились.
Та це, відверто кажучи, і не дивно. Адже люди, які працювали в одних схемах з Борисовим залишились в системі, як по горизонталі, так і по вертикалі. Але давайте, як кажуть в Одесі, говорити фактами.
І я зараз умисно не хочу сильно спинятися на прикладах «бусифікації» в регіоні, які гуляють соціальними мережами, щоб не підігравати ворожій пропаганді, але все ж відзначу, що такі факти продовжують мати місці. Це прямо підтверджує голова Одеського обласного ТЦК та СП Юрій Пуйко у своєму інтерв'ю медіапроєкту Ukrainian Witness.
Як цитує Українська Правда (https://www.pravda.com.ua/news/2024/09/23/7476403 ), у вищезазначеному інтерв’ю Юрій Пуйко зазначив, що:
"Покращення в роботі є… Останнім часом даних випадків ("бусифікації" - УП) набагато стало менше"
І ми цій заяві, мабуть, маємо радіти, але щось не дуже виходить... Адже, налагоджена ще за Борисова система «створення штучних проблем» при взаємодії з ТЦК та ВЛК (що є частиною ТЦК) на фоні практик «жорстокої мобілізації», довіри від людей не додає, а тільки навпаки, відлякує і масштабує негатив. Ну і найголовніше, фінальна мета — породжує страх та недовіру, а отже, автоматично і кратно збільшує можливості для корупційних зловживань! І це уже не про російські ІПСО, а про наших рідненьких жадібних ТЦКашників та правоохоронців, які часто не проти підзаробити копійчину на штучно створених «незручностях» для місцевого населення.
ЩО НОВОГО? Найсвіжіші приклади:
- буквально вчора, 10 червня, УКРІНФОРМ повідомляє що, в Одесі затримали командира відділення ТЦК та його спільника, які за $6,5 тисячі обіцяли зняти чоловіка з розшуку (https://www.ukrinform.ua/rubric-regions/4002712-v-odesi-na-habari-65-tisaci-zatrimali-komandira-viddilenna-tck-ta-jogo-spilnika.html );
- також, ще раніше УКРІНФОРМ писав, що: в Одесі на хабарі затримали 29-річного співробітника РТЦК та СП, який за 500-1000 доларів видаляв чоловіків із бази розшуку (https://www.ukrinform.ua/rubric-regions/3956214-vidalav-iz-bazi-rozsuku-za-habari-v-odesi-zatrimali-pracivnika-tck.html );
- за інформацією видання Українська Правда, буквально нещодавно, 29 квітня, посадовець Подільського РТЦК та СП в Одеській області, за гроші вносив фальшиві дані в електронний реєстр призовників "Оберіг" для охочих уникнути мобілізації. За інформацією Державного бюро розслідувань, за свою "допомогу" посадовець брав з однієї людини 3 тисячі доларів (https://www.pravda.com.ua/news/2025/04/29/7509656 ).
І я уже не хотів згадувати кейс кінця минулого року, але він був дуже показовий, тому все ж згадаю. За офіційним повідомленням ДБР (https://t.me/DBRgovua/4908 ), а потім і видання Район.Одеса (https://odesa.rayon.in.ua/news/762884-dbr-vikrilo-pratsivnikiv-odeskogo-ttsk-yaki-zatrimuvali-cholovikiv-na-blokpostakh-ta-vimagali-groshi-za-vidstrochku ), співробітники Одеського районного ТЦК зупиняли чоловіків на блокпостах області, записували їхні персональні дані та повідомляли, що планують доставити їх до ТЦК для мобілізації. А потім за $4500 обіцяли відпустити чоловіків і допомогти з оформленням відстрочки. У разі відмови платити погрожували оголошенням у розшук.
І ще раз звертаю увагу, що абсолютно умисно не приводжу тут прикладів «бусифікації» та посилаюся виключно на офіційні джерела, щоб уникнути будь-яких спекуляцій та маніпуляцій. Тільки офіційні факти, жодних оціночних суджень!
І від ТЦК тут можна перейти і до інших персоналій, яким війна відкрила, скажімо так, «додаткові можливості».
РЕМОНТ У ТЕЩІ
Як повідомляє Суспільне Одеса (https://suspilne.media/odesa/1006551-komandira-z-odesini-pidozruut-u-vikoristanni-bijciv-dla-remontu-kvartiri-dbr ), командира однієї з військових частин Одеської області підозрюють у використанні чотирьох підлеглих бійців для ремонту квартири.
За даними слідства Державного бюро розслідувань, з грудня 2024 по квітень 2025 року бійці, замість виконання бойових завдань, займались ремонтом квартири в місті Подільськ, яку посадовець оформив на матір цивільної дружини. Попри відсутність на службі, військовослужбовці отримували бойові виплати. Це завдало державі збитків на понад 500 тисяч гривень.
Круто, авжеж?..
І це тільки ті факти за останній час, які можна знайти у відкритому доступі, без особливих зусиль. Факти, які свідчать про те, що щось у побудові нашої внутрішньої безпекової системи координат, важлива частина якої є і мобілізація, точно не так.
І я зараз не про застосування сили до відвертих ухилянтів, зараз війна і правоохоронці у більшості випадків діють у межах та в спосіб передбачених чинним законодавством. Я про інше. Про те, що люди не мають боятися чи, як мінімум, остерігатися людей в пікселі! Ті хто проходили ВЛК та спілкувалися з працівниками ТЦК, розуміють про що мова. І зрозуміло, що мобілізаційні заходи під час війни, це завжди примус, але і примус можна здійснювати також по різному, погодьтеся.
Якщо у нас спільні цілі, то і діяти щоб протистояти ворогу ми маємо спільно, безумовно довіряючи та підсилюючи один одного!
І, до слова, система справедливих покарань для тих хто цього не розуміє, також має працювати без збоїв, як швейцарський годинник. Адже, відсутність покарання породжує відчуття безкарності та відчуття знаходження «над законом», «над суспільством» та «над звичайними людьми». Стратегічні наслідки такої розбалансованості в державні політиці можуть дуже дорого нам усім коштувати уже в не такому далекому майбутньому.
«ХТО ВИНЕН?»
Це класичне запитання, яке постійно лунає у «фейсбук-срачах», але я б краще навів фокус на питання - «ЩО РОБИТИ?».
Коли співробітники ТЦК часто та системно намагаються в усіх бідах знайти винних окрім себе — це, як на мене, хибний підхід. І не без того, що поліція не робить достатньо для того щоб шукати ухилянтів та СЗЧшників, а прокуратура не ефективно реалізує свою координаційну функцію, маючи взаємопідсилювати ті ланки правоохоронної системи на які пішло надмірне навантаження... все це дійсно має місце. Але виглядає просто як перекидання з рук в руки гарячої картоплі, а насправді, питання системно не вирішуються, або просто знаходиться «найслабша ланка».
Хто ж ця «слабка ланка» на думку ТЦК — звичайно бізнес та органи місцевого самоврядування, особливо в невеликих прифронтових громадах, які і так по-суті виживають під постійними ворожими обстрілами, без сезону, а отже і без бюджету. А те, що у громад і взагалі відсутні мобілізаційні повноваження, я взагалі мовчу... це ж нікого особливо не цікавить. І складається враження, що в ТЦК намагаються перекласти свої «косяки» на того хто від них залежний і буде мовчати. Адже і бізнес, і ОМС прямо залежні від питання бронювання своїх працівників, які забезпечують життєдіяльність будь-якої громади.
Але якщо подивитися трішки глибше, то стане очевидним, що саме бізнес уже багато років найбільше скидається на армію та підставив державі плече у найскрутніший момент, а ОМС — це той державницький фундамент, який бетонує українське суспільство на місцевому рівні, створюючи можливості для розвитку того ж бізнесу, а отже сплати податків, які ідуть під час війни, здебільшого, на зміцнення нашої обороноздатності.
І той факт, що ТЦК, ОМС та бізнес мають злагоджено працювати на місцевому рівні чомусь не очевидний для самих ТЦК... І чи демотивація бізнесу наближає перемогу, відповідь очевидна, ні.
ВИСНОВОК
Питання національної безпеки, дуже комплексне та багатогранне питання. Воно не стосується виключно сил оборони, а вміщає в себе цілий комплекс викликів та пріоритетів, які мають дати відповідь на ключове питання — чи готова нація до супротиву ворогу? Чи злагоджено діє система стримувань та противаг, заохочень та стягнень? Чи є у суспільства стійке відчуття справедливості, спільної мети та надії на майбутнє? Все це питання національної безпеки! А якщо якась ланка починає провисати, чи навпаки, виділятися серед інших, це створює дисбаланс, який якщо вчасно не усунути, перетвориться на хронічну проблему та почне за собою тягнути і інші сфери та напрямки.
Сьогодні я намагався максимально коректно та точково показати больові точки, які турбують не тільки одеситів, а і усіх громадян України якім не байдуже, ні своє майбутнє, ні нашої держави в цілому.
І всі готові працювати на перемогу стільки скільки буде потрібно і навчилися уже розпізнавати ворожі «вкиди» та ІПСО, але знайти і внутрішній баланс, також, дуже важливо. Оскільки ворог дуже добре відчуває ті шпарини в свідомості в які потрібно закласти те, що йому потрібно і, повірте, роблять вини це майстерно.
На свідомість людини, особливо під час війни, дуже гостро впливає величезна кількість факторів, як то банальний штраф від одеських муніципалів за неналежне паркування (хоча поруч просто немає парковки), або некоректне нарахування спожитого газу та електроенергії комунальними службами міста, до «швидких» новин в соціальних мережах, які просто кишать російськими наративами та ІПСО.
Але побачив я і позитивні тенденції. Вони полягають в тому, що ті випадки, які я описав вище зараз скоріше виключення, а правоохоронці, особливо в Одеській області на яку уже давно поклав око путін, навчилися працювати із зловмисниками жорстко і принципово, не зважаючи ні на ранг, ні на пагони, ні на соціальний статус. І це в жодному разі не означає, що не потрібно виправлятися і ставати кращими, але означає як мінімум те, що ми уже знаємо на кого ми точно можемо розраховувати у відстоюванні власної незалежності та суверенітету — це хлопці з ЗСУ, які наближають перемогу, «добрі павуки» з СБУ та, звичайно, це справжні одесити з ДБР, яким не байдуже і з якими ні у кого не виходе «порєшать», і це важливо!
Одеса — це та кістка якою подавиться ворог! Сильне місто вільних людей ніколи не підкориться ворогу та окупанту!
Олексій Буряченко, виконавчий директор “Міжнародної асоціації малих громад”
