Напередодні опалювального сезону важливо зменшити ризики перебоїв у газопостачанні. На жаль, є небезпека відключень через прицільні ворожі обстріли. Розберімося, як українській владі виправити минулі помилки та зробити достатні запаси ресурсу.

Від постачання енергетичних ресурсів залежить не тільки промисловість, а й передовсім населення, комунальні потреби якого взимку можуть бути задоволені виключно у випадку злагодженого функціонування енергетичного та комунального господарств країни.

За час повномасштабної війни ми вже звикли, що коли заходить мова про блекаут, то саме в контексті розподілу та постачання споживачам електроенергії.

Починаючи з осені 2022 р., Росія систематично завдає ударів як по українській генерації електроенергії (за винятком атомних станцій), так і по магістральним інфраструктурним елементам транспортування та розподілу — ключовим підстанціям енергосистеми країни.

Водночас постачання природного газу було стабільним, і ситуація на цьому ринку могла бути ускладнена лише "штучними факторами".

Нагадаємо найпоказовіший з них, що безпосередньо стосується нашої теми.

НАК "Нафтогаз" торік спустив свій газовий ресурс (частково імпортний) на захоплення комерційного ринку природного газу, реалізуючи його приватним споживачам нижче ринкової ціни (зокрема хімічним підприємствам).

У результаті у лютому — березні 2025-го утворився дефіцит природного газу обсягом 1–1,5 млрд куб. м для покриття якого довелося купувати надзвичайно дорогий "зимовий газ" (вартість якого на європейських хабах у цей період суттєво зростає).

Умовно кажучи, якби Нафтогаз у 2024 р. не реалізовував наполеонівські плани на комерційному сегменті газового ринку (де достатньо приватних трейдерів) та заощаджував наявний в нього ресурс (а ще краще — додав би до резервів 1–1,5 млрд куб. м), то йому не довелося б витратити на "зимовий газ" зайві $250–300 млн у лютому — березні.

Утім, рішення Нафтогазу призвело до значних перевитрат на закупівлю імпортного ресурсу та до майже порожніх підземних сховищ цієї весни.

Минулий опалювальний сезон тривав 163 дні, і по його завершенні запаси газу у підземних сховищах скоротилися, за різними оцінками, до 5–5,7 млрд куб. м (це 18% потужностей зберігання).

А на цьому показнику вже є ризик витрат так званого буферного газу.

Повністю вибрати його неможливо — падає тиск і виникають технологічні проблеми, тому приблизно 5 млрд куб. м газу в підземних сховищах мають лишатися недоторканими.

Україна володіє одними з найбільших підземних газових сховищ в Європі з обсягами зберігання близько 31 млрд куб. м.
До великої війни вони зазвичай були заповнені на 17–18 млрд куб. м, приблизно на 60% від потенціалу.

Але навіть така ситуація не віщувала настання форс-мажорної енергетичної ситуації, адже Україна має у своєму розпорядженні власні газові родовища (держкомпанія Укргазвидобування видобула у 2024 р. 13,9 млрд куб. м товарного газу).

Крім того, є імпортні коннектори — тобто газо-вимірювальні станції на західному кордоні, через які можна імпортувати природний газ з Європи.

Утім, РФ з осені 2024 р. активно почала завдавати ударів по всьому ланцюгу газової інфраструктури країни:

• розподільчим підстанціям;
• родовищам (інфраструктурі видобутку);
• сховищам;
• навіть імпортним коннекторам.

Зауважимо, що газові сховища на заході країни — це по суті "рукотворні родовища": природний газ закачується або у виснажені колишні видобувні пласти (через свердловини), або в геологічні пласти, які природньо придатні для такого зберігання.

Тобто спочатку створюється таке собі штучне родовище природного газу, а потім ресурс з нього підіймається на поверхню.

Фізично ці сховища неможливо знищити ані "шахедами", ані ракетами.

Але з повітря можна пошкодити інфраструктуру для закачування та підйому газу, що росіяни постійно і роблять.
До того ж під час "прильотів" на родовищах та сховищах виникають пожежі і частина ресурсу вигорає.

Зрозуміло, що до кінця 2024 рр. РФ не завдавала ударів по газовій інфраструктурі через те, що Україна транзитувала російський газ.

Це були невеликі обсяги (у 2023–2024 рр. лише 15 млрд куб. м на рік, але для росіян навіть такі показники поставок газу в ЄС мали значення, передовсім геополітичне).

Як відомо, Україна не продовжила транзитну угоду, і ворог перейшов до дій.

Провал схеми з "азербайджанським" газом

У 2024 р. активно циркулювали чутки про запуск транзиту "азербайджанського газу" до ЄС через українську ГТС.
Очевидно, що вільних обсягів цього ресурсу в Азербайджані немає — майже весь експортний газ ця країна передає до газопроводу TANAP, який через Грузію і Туреччину постачає ЄС.

Утім, гіпотетичний транзит азербайджанського газу в Європу через Україну означав би і одночасний його транзит через територію РФ.

По суті йшлося про створення масштабної схеми із віртуальним транзитом.

Для цього на кордоні РФ та Азербайджану було б запущено "кільце" для постійного циркуляційного прокачування якоїсь константи обсягу газу для накрутки "лічильника" на "вихід" та "вхід", "експорт" та "імпорт".

Такий собі варіант "газового колайдера".

Наприклад, Азербайджан купує 20 млрд куб. м російського газу (він може це робити, бо не приєднався до західних санкцій) і одночасно продає ці ж 20 млрд куб. м, але вже юридично "свого" газу на ринку ЄС із транзитом через Україну та РФ.

Формально це був би "газ із Баку", не обтяжений санкціями.

В Україні схожа схема з віртуального реверсу процвітала кілька років напередодні повномасштабної війни, коли наша країна відмовилися напряму купувати російський газ.

І тому ресурс постачали трейдери з Словаччини, Швейцарії, Люксембургу та інших європейських країн.

Наш "газовий колайдер" тоді розміщувався на кордоні зі Словаччиною у Великих Капушанах.

Звісно, ​​і зараз ніхто не планував реально транзитувати газ із РФ до Азербайджану і потім назад до РФ, України та ЄС. Фізично на станцію, наприклад в Суджі, заходив би російський газ, але юридично — азербайджанський.

Та ця схема так і не запрацювала. Візит диктатора Володимира Путіна до Баку в 2024 р. був запланований на 19 серпня 2024 р., і він таки відбувся відповідно до графіку.

Але напередодні, 3 серпня, розпочалася Курська військова операція, яка розгорталася саме з епіцентром у Суджі.
Саме тому цей політичний візит виявився "холостим пострілом" — скасовувати його було незручно, але за підсумками зустрічі не підписали жодних серйозних угод, що дуже симптоматично.

Новий сезон: хитрий план уряду і реальна потреба

З кінця минулого року стало зрозуміло, що транзит через Україну припиниться.

А сильні рішення потребують формування сильних і тривалих стратегій, особливо коли базові умови змінюються на 180 градусів.

Ще вересня 2024 р. відповідні керівні структури в Україні мали б запустити реалізацію стратегічного плану із захисту газової інфраструктури та накопичення в підземних сховищах максимально можливих запасів з прицілом навіть не на опалювальний сезон 2024/2025, а на наступний.

Але, як ми побачили, Нафтогаз діяв так, ніби він працює "з коліс" у контексті запасів газу, паралельно захоплюючи комерційний сегмент газового ринку.

А це стратегія мирного часу і аж ніяк не воєнного.

Станом на 1 вересня 2025 р. в українських ПСГ накопичено 11,4 млрд куб. м, зокрема 4,7 млрд м куб буферного газу (недоторканого) та 6,7 млрд м куб. активного газу (доступного до відбору взимку).

Газ швидко закачується як за рахунок власного видобутку (українським компаніям вдалося відновити частину знищених родовищ), так і імпорту: умовно, на два кубометри газу власного видобутку припадає один кубометр імпортного ресурсу.
Динаміка імпорту газу обмежується пропускною спроможністю відповідних коннекторів (приблизно 50 млн куб. м на добу, або 1,5 млрд куб. м на місяць).

Міністерство енергетики України визначило такий план з формування газових резервів: вихід на 13,2 млрд куб. м станом на 1 листопада 2025 р., тобто на дату, коли слід очікувати на початок опалювального сезону.

Для цього потрібно закачати в сховища 1,8 млрд куб. м, тоді як можливості вересня — жовтня становлять 3 млрд куб. м.
Тобто навіть за рівня заповнення коннекторів на 60% це завдання можна успішно виконати.

Утім, проблема є.

Такі показники більше нагадують ситуацію, коли Міністерство енергетики формулює заздалегідь досяжні плани, а не стратегічно доцільні.

Улітку пропускний потенціал коннекторів з імпорту взагалі був використаний на 30–50%, хоча то був золотий час для поповнення газових резервів — ціна газу в ЄС коливалася на рівні не вище $400 (а взимку цілком можливі стрибки d в діапазон $600–700 і навіть вище).

Тобто кожний не придбаний Нафтогазом влітку мільярд метрів кубічних газу — це потенційно переплата мінімум $200–300 млн взимку або навесні 2026 р.

З урахуванням ризиків подальших обстрілів та форс-мажорних кліматичних обставин (не можна ж увесь час покладатися на теплу зиму, колись це таки не спрацює), таргет щодо запасів підземних сховищ варто підвищити мінімум до 14,5 млрд куб. м. Інакше доведеться "качати" імпортний газ навіть взимку та навесні, переплачуючи за нього сотні мільйонів доларів та сподіваючись, що російських ударів по імпортній інфраструктурі не буде.

Вертикальний коридор: потенціал нового маршруту

Розпіарений варіант з новим імпортним маршрутом — так званим "вертикальним газовим коридором", поки не дав суттєвих результатів.

Йдеться про аукціони Оператора ГТС з розподілу спільного продукту вздовж Трансбалканського коридору обсягом у 0,4 млн куб. м добової потужності.

Оператор повідомив:

"Цей спільний продукт надає доступ до об’єднаної гарантованої потужності Операторів ГТС DESFA (Греції), Bulgartransgaz (Болгарія), VestMoldTransgaz (Молдови), Transgaz (Румунії) та ОГТСУ (Україна) для транспортування природного газу з Греції до України. Продукт доступний для бронювання в період з червня по жовтень 2025 р."

За цим напрямком можна "підтягнути" поставки газу з грецьких терміналів LNG в Україну.

Крім того, Нафтогаз уклав угоду про закупівлю азербайджанського газу з компанією Групи SOCAR за допомогою Трансбалканського коридору.

На жаль, і тут є ризики удару по південній газовій станції "Орлівка" на українському кордоні, що й підтвердила нещодавня атака російських дронів на неї.

Трансбалканський маршрут пролягає через точки з’єднання: Кулата/Сидірокастрон, Негру Вода 1/Кардам, Ісакча 1/"Орловка", Каушани та Гребеники.

Імпортерам газу в Україну за цим маршрутом надано знижку у 25% від загального тарифу "на вхід".

Утім, поки що українські трейдери майже не задіяли цей маршрут.

Альтернатива не врятує

Альтернативні джерела поповнення енергетичного газового балансу, незважаючи на свою перспективність, поки не можуть на системному рівні вирішити наявні проблеми.

Зокрема, популярна тема з біометаном в Україні — це, наприклад, лише 5 млн куб. м біометану від двох найбільших виробників на рік (цей обсяг приймає ОГТСУ).

Величезні зусилля Міністерства енергетики в рамках програм підтвердження трасованості (traceability) біометану поки що привели лише до інтеграції Оператора ГТС України до Union Database (UDB) та отримання декількома українськими виробниками біометану "зеленої премії" від ЄС.

Завдання важливе і грошовите для приватних компаній, але знову ж таки витрачання енергії чиновників під час війни має характеризуватися іншим "коефіцієнтом корисної дії", особливо коли перед ними стоять набагато масштабніші завдання.

Питання грошей: за що купувати додатковий газ

Ключова проблема з закупівлею "резервного газу" — це відсутність достатніх коштів у Нафтогазу.

Так, заборгованість за поставки природного газу з боку населення сягнула 32,3 млрд грн, а за постачання теплової енергії та гарячої води — 35,16 млрд грн (що прямо впливає на можливості підприємств ТКЕ розраховуватися за спожитий ними газ).

Крім того, на Нафтогазі висять зобов’язання щодо постачання газу за фіксованим тарифом "газовій генерації" (під час війни було введено чимало газових турбін з виробництва електроенергії).

Тож на кожній тисячі кубометрів газу Нафтогаз втрачає тут до 5 тис. грн (якщо порівнювати з імпортним ресурсом).
Але водночас заробляє і до 10 тис. грн, якщо у розрахунок взяти газ власного видобутку.

Навіть з урахуванням того, що газова генерація потім продає електроенергію за ринковою ціною, таке субсидіювання з боку держави вкрай важливе, бо воно стало передумовою для створення критично важливого зараз сегменту маневрової генерації електроенергії (вугільна та гідрогенерація систематично знищується росіянами).

Крім того, саме газова генерація зараз рятує у контексті електропостачання такі міста, як, наприклад, Харків.

Тому уряд має знайти чіткі та збалансовані рішення для створення резервного фонду із закупівлі газу.
Йдеться приблизно про $1,5 млрд.

Для цього варто тимчасово запровадити фіскальний реверс за групою компаній Нафтогаз — транзит сплачених групою податків з державного бюджету має йти у резервний фонд закупівлі газу.

Наприклад, один лише ОГТС у 2024 р. сплатив державі 12 млрд грн податків та 5 млрд грн дивідендів.

Крім того, необхідно створити на рівні міст з чисельністю населення понад 100 тис. осіб комунальні резерви газу на базі центральних підземних сховищ.

Для цього міста мають акумулювати необхідні ресурси в межах їх бюджетних залишків.

Можна навіть розглянути "немислимі" сценарії: використання частини валютних резервів НБУ.

Адже під час війни не до теорії про цільовий характер ЗВР, адже вирішуються задачі виживання цілої нації.

І тут треба чітко розуміти: навіть такі швидкі дії не дадуть 100% гарантії від газового блекауту.

Адже масштабні руйнування газової інфраструктури цієї зими цілком можливі.

Втім, цей фактор дуже важко прогнозувати.

Ризик можуть мінімізувати лише ефективні дії національної системи ППО.

Олексій Кущ, економіст, фінансовий аналітик